І виїхав тепер знову на синє море.
А у синьому морі вперлися чорні кораблі,
І як хвиля не б'є і вітрила рве,
Та ламає чорні кораблі,
А все з місця не йдуть чорні кораблі.
І мовив Садко, купець багатий новгородський,
До своєї він дружини хороброї:
"А й же ти, дружина найхоробріша!
А і скільки ми по морю не їздили,
А морському царю данини та не виплачували.
А тепер данини вимагає морський цар в синє море".
Продовжує говорити Садко, купець багатий новгородський:
"Гей ти, дружина найхоробріша!
А візьміть ви і метніть в синє море
Бочку сорока пудову червоного золота".
І та дружина найхоробріша
І брала бочку сорока пудову червоного золота,
І кидала бочку в синє море.
І знову все хвиля б'є, вітрила рве,
Ламає чорні кораблі у синьому морі,
Все не зійдуть з місця кораблі на синьому морі.
І знову промовив Садко, купець багатий новгородський
До своєї дружини найхоробрішої:
"Гей, ти, дружина моя найхоробріша!
А видно мало цієї данини царю морському в синє море:
А візьміть ви і метніть в синє море
Ще іншу бочку чистого срібла ".
І та дружина найхоробріша
І кидали іншу бочку в синє море
З чистими сріблом.
І знову все хвиля б'є, вітрила рве,
Все не зійдуть з місця кораблі на синьому морі.
І знову мовив Садко, купець багатий новгородський,
До своєї дружини найхоробрішої:
"Гей ти, дружина найхоробріша!
Видно, мало цієї данини в синє море:
А беріть третю бочку перлів великих та дрібних,
І кидайте ту бочку в синє море ".
І та дружина найхоробріша
Брала бочку з великими та дрібними перлами,
А кидали бочку в синє море.
І ще на синьому морі стоять кораблі чорні.
А хвиля б'є, вітрила рве,
І ламає чорні кораблі,
Та все з місця не зійдуть кораблі чорні.
І мовив Садко, купець багатий новгородський
До своєї дружини найхоробрішої :
"Гей ти, люб'язна дружина найхоробріша!
Видно, морський цар хоче живу душу в синє море.
Гей ти, дружина найхоробріша!
А візьміть та зробіть
Жереб для себе
І кожен своє ім'я хай напише на жеребі,
І пускайте на синє море;
А я зроблю собі той жереб з червоного золота.
А як пустимо жереб на море синє:
"Той, чий жереб тоді до дна піде,
Іти тому в море синє".
І у всієї дружини найхоробрішої
Жереби качуром по воді пливуть,
А Садка купця ключем на дно пішов.
І каже Садко такі слова:
"Жереби ці не є правильними;
А зробіть ви жереби з червоного золота,
А я зроблю жереб дубовий.
І пишіть кожен імена на жеребах,
І пускайте їх на синє море:
"А чий жереб до дна піде,
І вся та дружина найхоробріша
І пускала жереб на синє море,
І у всієї дружини найхоробрішої
Всі жереби качуром пливуть,
А жереб Садка ключем на дно пішов.
І знову промовив Садко такі слова:
"І ці жереби є неправильними.
Гей ти, дружина найхоробріша!
А зробіть ви жереби дубові,
А я зроблю жереб липовий,
І як напишемо імена всі на жеребах,
І як пустимо жереби на синє море,
Тепер в останнє:
Чий жереб до дна піде,
Тому йти із нас в синє море ".
І вся дружина найхоробріша
Зробила жереби собі дубові,
Він робив жереб собі липовий,
І як всяк свої імена написав на жеребі,
Пустили жереби на синє море.
І у всієї дружини найхоробрішої
Всі жереби качуром пливуть по синьому морі,
А у Садка, купця багатого новгородського, ключем на дно пішов.
І сказав Садко такі слова:
"Як видно, Садку робити тепер нічого,
Самого Садка вимагає цар морський в синє море.
Гей ти, дружина моя хоробра та люб'язна!
А візьміть ви і принесіть
Мою чорнильницю ви розпорядчу,
Принесіть перо лебедине,
Принесіть ви папір гербовий".
І дружина його найхоробріша
Принесла йому чорнильницю розпорядчу,
Принесла і перо лебедине,
Принесла і папір гербовий.
І тут Садко, купець багатий новгородський,
Сів на стілець
За столик дубовий,
І почав він помістя своє відписувати:
І відписував він маєтки Божим церквам,
І багато маєтків злиденній братії,
А одне помістя він відписував молодій дружині,
А решта своїй дружині найхоробрішій.
А як сам потім заплакав він,
Говорив він дружині найхоробрішій:
"Гей ти, дружина найхоробріша!
Опустіть ви дошку дубову на синє море,
Щоб мені впасти, Садку, на дошку,
Бо страшно прийняти смерть на синьому морі ".
І знімав він гуслі кленові свої забуті,
І заплакав гірко, прощався він з дружиною хороброю,
Прощався він тепер зі всім білим світом,
І прощався він тепер
Зі своїм Новим містом.
А потім звалився на дошку він на дубову,
Та й понесло Садка на дошці по синьому морі.
І тут же побігли чорні ті кораблі,
Ніби полетіли чорні ворони.
І залишився тепер Садко на синьому морі,
А зі страху великого
Заснув Садко на тій дошці на дубовій.
А як прокинувся Садко, купець багатий новгородський,
В Океані морів та на самому дні,
А побачив — крізь воду гріє ясне сонечко,
І опинився поруч палац Білокам'яний.
Зайшов він в палац Білокам'яний:
І сидить тепер у палаці білокам'яному
Цар морський вже тепер на стільці.
І каже цар морський слова такі:
"Вітаю, купець багатий,
Садко новгородський!
А скільки ти по морю не їздив,
Морському царю данини не платив в синє море,
То тепер вже сам увесь прийшов до мене подаруночком.
Ах, кажуть, ти майстер грати під гуслі кленові.
А пограй мені в гуслі кленові ".
А як тут Садко бачить, в синьому морі робити нічого:
Мусить він грати під гуслі кленові.
І як почав грати Садко під гуслі кленові,
Як почав танцювати цар морський тепер в синьому морі,
А від нього збурилося все синє море,
І піднялася хвиля на синьому морі,
І став він розбивати багато чорних кораблів на синьому морі,
І багато стало тонути народу в синьому морі
І багато стало гинути добра в синьому морі,
І тепер на синьому морі багато люду доброго,
Багато люду православного
Усе молилося до Миколи Можайського,
Щоб виніс їх Микола — угодник з синього моря.
І тут Садка новгородського хтось штовхнув у плече праве,
І обернувся назад Садко, купець багатий новгородський.
Бачить, що стоїть дідок позаду білий від сивини,
І промовив дідок той такі слова:
"Досить тобі грати, Садко, під гуслі кленові в синьому морі!"
І відповідає Садко такими словами:
"Тепер у мене не своя воля у синьому морі,
Змушує так грати мене цар морський".
І сказав знову дідок такі слова:
"А ти, Садко, купець багатий новгородський!
А ти струни повиривай,
А кілочки поламай".
І скажи ти тепер царю морському:
"А нема у мене струн запасних,
І кілочки б мені пригодилися,
А так більше нема грати на чому".
А тобі скаже цар морський:
"Чи не завгодно тобі, Садко, женитися
в синьому морі на душеньці, на прекрасній дівчині? "
А ти скажи йому тепер в синьому морі,
Скажи: "Цар морський, воля твоя тепер в синьому морі,
І як що ти вважаєш, те й роби".
І як він скаже тобі так тепер:
"З самого ранку приготуйся ти,
Садко, купець багатий новгородський,
І вибирай ти дівицю собі по мудрості своїй та по розуму ".
"Так ти дивись, перші триста дівчат пропусти,
І інших триста теж пропусти,
А як третю сотню дівчат приведуть,
В тій сотні на кінці на останньому
Йтиме дівиця-красуня,
І прізвище Чернава її.
Так ти цю Чернаву бери в заміжжя,
І тоді ти, Садко, та щасливий будеш.
А як будеш спати першої ночі,
То дивись, не твори нічого поганого
З тією дівчиною зі Чернави.
То прокинешся ти в синьому морі,
Так опинишся в Новгороді на крутому кряжі,
Біля річечки своєї Чернави.
А якщо погано поступиш ти в синьому морі,
Так ти залишишся навіки в синьому морі.
А коли ти будеш вже на святій Русі,
То у своєму ти місті Новому,
Побудуй ти церкву соборну
Миколи Можайського,
А я і є Микола Можайський".
І пропав тут же дідок сивий.
А Садко, купець багатий новгородський, в синьому морі,
Струни вириває,
Та кілочки ламає,
А не став він більше грати під гуслі кленові.
І заспокоївся цар морський,
Перестав танцювати він тепер в синьому морі,
І сам вже цар казав такі слова:
"А що ж ти не граєш, Садко, купець багатий новгородський,
У гуслі свої кленові? "
І відповідав Садко такими словами:
"А тепер струни як порвалися,
Кілочки поламалися,
У мене з собою інших нема",
І говорив цар морський:
"Чи не бажаєте одружитися, Садко, в синьому морі,
На душеньці, на прекрасній дівчині? "
А він відповідав йому:
"Воленька твоя тепер наді мною в синьому морі".
І сказав вже цар морський:
"Гей Садко, купець багатий новгородський!
Зранку вибирай собі дівицю та красуню
По мудрості своїй та по розуму".
А як настав ранок ранній,
Став Садко, купець багатий новгородський,
Вибирати собі дівицю красуню,
Дивиться, вже стоїть цар морський.
І як триста дівчат повели повз них,
То він перших сто дівчат пропустив,
І другу сотню дівчат теж пропустив,
Вже і третю сотню дівчат пропускає.
І бачить , позаду йде дівиця красуня,
А на прізвище звуть Чернавою.
І він Чернавою милувався та оженився.
І промовив тут цар морський такі слова:
"А і як ти зумів так женитися, Садко, в синьому морі".
І почався бенкет та застілля в синьому морі,
І як закінчився званий бенкет,
І полягали спати Садко, купець багатий новгородський,
В синьому морі з дівицею-красунею
У спальні, у теплій;
А повівся добре він та заснув міцним сном.
А як прокинувся, Садко, купець багатий новгородський,
То опинився Садко у місті рідному,
На крутому кряжі річки Чернави.
І тут побачив — біжать по Волхові
Його чорні кораблі,
І дружина його найхоробріша
Поминає Садка в синьому морі,
Садка, купця багатого, дружиненька його
Поминає Садка з дружиною його хороброю.
А як тут побачила дружина
З Волхова, що стоїть Садко на крутому кряжу,
І тут дружина розхвилювалася
І як чуду вже дивувалася:
"А залишили ми Садка на синьому морі,
А Садко попереду нас в місті рідному".
І зустрів Садко дружину найхоробрішу,
Всі чорні кораблі свої тут.
А як тепер віталися, то
Пішли у палати Садка, купця багатого.
І вітався він зі своєю молодою дружиненькою.
І як після усього цього
Вивантажив він із кораблів
Все своє добро,
Та на всю свою незліченну золоту скарбницю,
На свою незліченну золоту казну
Зробив церкву соборну Миколи Можайського,
І іншу церкву зробив Пресвятої Богородиці.
Та як то після цього
Почав Господу Богу він так молитися,
Про свої гріхи прощу випрошувати.
Не став більше виїжджати на синє море,
І став проживати у місті рідному.
То тепер після всього
Та по усьому тому йому славу співають.