Він ніколи раніше не був у нашому будиночку. Спершу, він очевидно був збентежений, наскільки маленькою була кімната, зі мною, яка спиралася на один лікоть на ліжку, безпосередньо за вогнем для приготування їжі, а тоді він був здивований живописом Тітоньки Бек. Тітонька Бек є доволі художницею. Вона каже, що це головний наш дар, людей Скарру. Наша кімната оточена малюнками – там були мої портрети, моєї бідолашної покійної матері та будь-якого пастуха чи рибалки, які доволі необдумано погодилися посидіти для неї. Моїм улюбленим була прекрасна група дітлахів у замку, які зібралися разом та сперечалися та хихикали на сходах, що вели нагору у холі, із освітленням, що косо падало на них, золотими зігзагами до верхів'я сходів. Але були також і краєвиди, гори, болота та море, і декілька картин із човнами. Тітонька Бек навіть розмалювала ширму, яка ховала її ліжко, щоб та виглядала як одна зі стін, із поличками з банками та пляшечками та із зв'язками цибулі.
Цей хлопець – його ім'я було дивним Логранським, що звучало як Ого, що пояснювало його прізвисько – витріщався на все це, а його велика гладка* голова витяглася уперед і його біле плямисте обличчя зморщилося від здивування. Він витріщався дуже наполегливо на ширму, перш ніж зміг вирішити, що то також малюнок. Тоді його потворне обличчя повністю почервоніло тому що спочатку він думав, що то справжня стіна.
_____________________
* скоріше всього, його голова була поголена
— Що трапилося, Ого? – сказала Тітонька Бек. Як і усі, вона трохи саркастично ставилася до нього.
— Ц-це, — заїкався він. – Це настільки гарне, настільки справжнє. Та… — він вказав на групу дітлахів на сходах. – Я на цій.
Він також там був, хоча я цього раніше не помічала. Він був найменший, його зіштовхував з нижніх сходів більший хлопчик, ймовірно мій кузен Івар Тітонька Бек дуже розумна. Вона з усіх швиденько зробила ескізи, вугіллям, і жоден з них зовсім не знав, що їх намалювали.
Самовдоволений, задоволений вираз зібрався, складками, на худому обличчі Тітоньки Бек. Вона не захищена від похвали, але їй подобається, коли всі думають, що вона строга та безпристрасна.
— Не забудь передати твоє послання, — сказала вона. – Що у ньому?
— О, так. – Витягнувся Ого, майже витираючи балки своєю головою. Нещодавно він сильно виріс і був навіть вищий за Тітоньку Бек. – Я маю привести вас обох на вечерю у замку, — сказав він. – Король бажає проконсультуватися із вами.
— В такому випадку, — сказала Тітонька Бек, — ти приймеш кухоль мого пива та посидиш надворі, поки Ейлін одягнеться?
Ого кинув збуджений погляд кудись, у напрямку поличок над моєю головою. Він був дуже збентежений, побачивши мене у ліжку майже роздягненою, і уникав дивитися будь-куди біля мене, до цього.
— Якщо вона хвора, — голосно сказав він, — то вона не повинна йти.
— Ти дуже дбайливий, — сказала Тітонька Бек, — але вона не хвора – лише трохи втомилася – і ми вдвох незабаром будемо готові. А ти зараз побудеш надворі. – І вона сунула кухоль у його великі розові руки та спрямувала його знову за двері, до лавки, на яку світило сонце і з якої відкривався краєвид на море. – Поспіши, — сказала вона мені, коли ляснула дверима за ним. – Синю сукню та найкращий плед і не забудь спершу умитися. Я причешу тебе, коли будеш готова.
Я піднялася зі стогоном, коли Тітонька Бек зникла за розмальованою ширмою. Я вся заклякла та все ще була схильна до тремтіння. А Тітонька Бек така метушлива із тим умиванням. Я відчувала, що помилася до півсмерті вчора, а тепер вона чекає, що я знову вся намокну. Але я не посміла ослухатися. Я знала з гіркого досвіду, що вона завжди може сказати коли я лише намочу чашу та ганчірку для миття. Вона ніколи не казала, що знає, але розчісування, яке за цим слідувало завжди було покаранням.
Я похмуро одягалася, дивуючись, чого хоче Король Кеніг зараз. Він консультувався із Тітонькою Бек раз на тиждень, у будь-якому випадку, але він рідко турбується, щоб залучити і мене. Фактично, відбуваються такі собі битви, тому що Тітонька Бек майже завжди бере мене із собою, як частину мого навчання. Тоді мій далекий родич Король Кеніг дивиться з-під лоба та теребить бороду, та гарчить щось про те, що немає необхідності у піхоті, а Тітонька Бек посміхається йому однією зі своїх відшліфованих посмішок, дуже солодко, і, зазвичай, я залишаюся, слухаючи, як Король запитує про прикмети для набігів на сусідів, чи, що робити із зерновими цього року.
Цікаво буває лише тоді, коли Тітонька Бек посилає, щоб наповнили срібну чашу, і вбачає для нього майбутнє. Я люблю спостерігати за цим – не те, що я колись щось змогла побачити у чаші, але мені подобається спостерігати, як моя тітка це бачить. По спині бігають мурашки від певного виду збудження, коли вона каже, дивним, стогнучим голосом:
— Я бачу вогонь на Вершині Бурь і велика рогата худоба налякана. – Вона також завжди права. Коли вона це сказала, клани Кормаків набігли з сусіднього королівства, але дякуючи Тітоньці Бек, наш народ був готовий зустріти їх. Мені навіть трапилося побачити трохи битву.
У будь-якому разі, як ви могли зрозуміти з цього, Тітонька Бек є Мудрою Жінкою, так само як і чарівницею, як і всі жінки у наші родині. Чоловіки, що народжуються у нас, одружуються поза родиною. Ось як Король Кеніг трапився нашим далеким родичем. Брат моєї пра-пра-бабусі одружився із сестрою тодішнього Короля і їхній син був дідусем Короля Кеніга. Колись, наша родина була велика, із репутацією найкращих Мудрих Жінок на весь великий острів Скарр, але це було за часів Дванадцяти Сестер Кенніл. Тепер Тітонька Бек та я — лише єдині, хто залишився. Але Тітонька Бек все ще, як кажуть. Найкраща.
Також вона виглядала досконало, коли вийшла з-за ширми у своїй найкращій сукні та всілася, щоб причесати мене. Моє волосся все ще було вологе, і вона його багато смикала, щоб позбутися трав, що заплуталися у ньому.
Глава 2.
До замку пара миль, по болоту та униз, до прибережної полоси, але здавалося, що довше, тому що спустився туман та заховав усі відстані. Я втомилася. Я пленталася крізь верес позаду двох інших, почуваючись маленькою та неохайною та невдахою. Іноді я намагалася не заплакати від думки про те, що доведеться провести ще одну ніч у Місці, через місяць.
Навіть якби я пройшла посвячення, тоді я це знала із жахливою впевненістю, що я ніколи, не зрівняюся із Тітонькою Бек. О, я запам'ятовувала заклинання* та процедури добре, і я знала всі мої трави та, як передбачувати погоду, але потрібно більше, ніж це, щоб бути відповідною чарівницею. Мені було достатньо глянути на високу, пряму фігуру моєї тітки, яка елегантно крокувала уперед, із стильно, не повністю обгорнутим, навколо її маленької темної, акуратно заплетеної голови, пледом, щоб знати це. Найкращі чоботи Тітоньки Бек мали червоні підбори з коркового дерева – вони коштували надзвичайно дорого, тому що прибули з Логри до блокади – і жодного разу не розбризкали бруд, чи розпорошили верес, зачепившись цими поблискуючими алими кубами.
_______________________________________
* тут використовується слово шотландського походження
Мої ступні вже були повністю забруднені. Моє волосся було безладне блідо-коричневе і здавалося ніщо не могло зупинити його випадати з моїх кісок пучками. Вони шльопали біля мого обличчя — вже пух. І я невисока, як для мого віку. Навіть молодші діти у замку були вищі за мене нинішню і я не могла уявити, що зможу стати високою чи мудрою. "Я завжди буду тою маленькою Ейлін із веснянками та виступаючими зубами і зовсім без обдарування", думала я сумно. Прокляття, навіть Ого виглядає імпозантніше ніж я.
У Ого були нові чоботи, що зашнуровувалися нагору, поверх його шикарних картатих штанів*, до колін. Вони повинні були використати велику кількість шкіри, тому що Огові ступні — величезні. Вони виглядали навіть більшими на кінці його худих, зашнурованих ніг. Я могла бачити, що він ступає дуже обережно, так щоб не зіпсувати їх у торфі. Я здогадувалася, що він пообіцяв швецю, що принаймні про цю пару потурбується.
_________________________________________________
* Тут йде мова про штани в обтяжку та у клітинку, яку носили шотландські солдати
Бідний Ого. Усі у замку лаяли його або висміювали. Він іноземець та відрізняється від решти. Наскільки я знала, його залишили тут десять років тому, коли чарівники з Логри наклали закляття, що зробило неможливим для будь-кого зі Скарру – чи Берніки, чи Галлісу, у цьому випадку – перетнути море до Логри. Логра могла бути на Місяці, для нас усіх дістатися туди було б так само легко.
Тоді ми воювали з Логрою. Ми завжди воюємо. Все одно, тут на Скаррі було декілька сімей Логранців, торговці та посли, священики і тому подібне, які втекли на човнах у ніч, коли наклали закляття. Один чи два залишилися по цей бік бар'єру, так само як Ого: божевільна стара жінка-прядильниця нагорі у Кілканноні, та чоловік, який твердив, що він учений, якого Кормаки арештували як шпигуна, але Ого був лише дитиною. Я певна, що йому було п'ять у ті часи. Припускаю, що його родичі були торгівцями, чи щось таке, які втекли із рештою, і просто забули про нього. Я думаю найгірше про них, через це. Якщо вірити Ого, то деякі з них були чарівниками, але це лише ймовірно. Якщо вони були, то не могли бути і в половину такими ж добрими чарівниками, як Тітонька Бек. Вона ніколи нічого не забуває. Ого пощастило, що Король Кеніг взяв його до себе.
Тим часом, Тітонька Бек крокувала своєю чудовою, хитною ходою, а Ого марширував, як пара ножиць, поруч із нею, униз пагорбу, до річки та через каміння для переходу її, поки я шумно рухалася позаду.
Темні фігури вийшли з туману до нас, на іншій стороні.
— А ось і вони, — сказав мій далекий родич Івар. До того часу ми не бачили його у тумані. – Здається, на цей раз Ого все зробив правильно. Можете починати зараз, хлопці.
— Що це таке? – вимагала відповіді Тітонька Бек, стоячи, як шомпол, на останньому камінці, а коричнева вода кружляла у вирії під її червоними підборами. Але її голос майже потонув у раптовому вереску та пісні з вершини берега, щонайменше чотири волинки почали "Марш Халдеї".
Я було немало здивована, так само як і моя тітка.