Завдяки природній адаптації, вона пристосувалася навіть до тих умов, які створюють нестерпні діти. Ці шибеники безперестанку бігають, штовхаючись і штурхаючи все підряд, з особливим задоволенням розбивають яйця швидкоплига Задньокрилого. Плоди скаженої дуже схожі на ці яйця. Дитина, гадаючи, що перед нею яйце, дає вихід прагненню знищувати і, штовхаючи його, розбиває шкаралупу; при цьому сховані у псевдояйці спори вилітають назовні й проникають у дитячий організм. Заражена дитина розвивається зовні нормально, але з часом її охоплює вже невиліковна лихоманка — гра в карти, п'янство, розпуста становлять чергові етапи, після яких настає або смерть, або кар'єра. Не раз мені доводилося чути, що скажену треба винищити. Тим, хто це говорить, певно, не спадало на думку, що потрібно краще виховувати дітей, щоб вони не штовхали ногами все підряд на чужих планетах.
За своєю натурою я оптиміст і в міру своїх сил намагаюся зберегти гарну думку про людину, але, щиро кажучи, це не завжди вдається. На Протостенезії живе невелика пташка, аналогічна нашому земному папузі, але на відміну від нього ця пташка не говорить, а пише. На жаль, найчастіше виписує на парканах непристойні вирази, яких учать її туристи-земляни. Цю пташку деякі люди навмисне доводять до шаленства, вказуючи їй на орфографічні помилки. Тоді, від злості, вона починає ковтати все, що бачить. Їй підсовують під дзьоб імбир, родзинки, перець і крутикрик, зілля, яке в ту мить, коли сходить сонце, протяжно кричить (це зілля — кулінарна приправа, яку також іноді використовують замість будильника). Коли пташка, об'ївшись, гине, її настромлюють на рожен. Ця пташка зветься писарчик-передражничок (Graphomanus Spasmaticus Essenbachii). Цьому рідкісному виду загрожує цілковите винищення, оскільки мало не кожен турист, що прибуває на Протостенезію, точить зуби на делікатес, яким вважаються печені у власному соку писарчики.
І ще одне, деякі люди вважають, що коли ми з'їдаємо створіння з іншої планети, то тут усе гаразд, якщо ж трапляються протилежні випадки, здіймають крик, кличуть на допомогу, домагаються каральних експедицій тощо. А тим часом звинувачення космічної фауни чи флори в підступності та облудних нахилах є антропоморфним абсурдом.
І якщо відчайдушний ошуканець, що зовні нагадує трухлявий пеньок, стоячи у відповідній позі на задніх лапах, прикидається дороговказом на гірському шляху і заманює мандрівників у прірву, а коли ті зриваються туди, спускається вниз і живиться ними, якщо, повторюю, він так робить, то тільки тому, що служба впорядкування доріг у Великому Заповіднику не дбає про дорожні знаки, з яких облуплюється фарба, і від цього вони трухлявіють і стають схожими на цього звіра. Будь-хто інший на їхньому місці чинив би так само.
Пресловуті міражі Стредогенції завдячують своїм існуванням ницим нахилам людей. Раніше на цій планеті росло багато картоплі, а тепляки майже не зустрічалися. Тепер же ці останні небачено розмножились. Над їхніми зарослями штучно нагріте повітря вигинається і створює міражі барів, які не одного пришельця з Землі довели до загибелі. Говорять, що у всьому винні тепляки. Але чому ж це міражі, які вони створюють, не наслідують, наприклад, шкіл, бібліотек чи гуртків самоосвіти? Чому завжди вони вказують лише місця продажу алкогольних напоїв? Безсумнівно, оскільки природні мутації не мають визначеного напрямку, то спочатку тепляки створювали всякі можливі марева, але ті з них, які показували подорожнім школи, клуби чи бібліотеки, загинули з голоду, вижив лише баровий різновид (Thermomendax Spirituosus Halucinogenes з родини Antrofage). Воістину, ця дивовижна досконалість пристосування, що її забезпечує теплякам ритмічне виділення теплого повітря, в якому виникає міраж, найпереконливіше викриває наші вади. Перемогу селекції барового різновиду викликала сама людина — її, варта жалю, натура. Обурив мене лист до редакції, опублікований у "Стредогенській Луні". Читач цієї газети вимагав викорчувати як тепляків, так і чарівних бризкалів, цих прекрасних дерев, найкращу оздобу кожного парку. Коли надрізати їхню кору, з-під неї бризкає отруйний, осліплюючий сік. Бризкалія — єдине стредогенське дерево, не зрізане згори донизу написами й монограмами, і тепер ми повинні від нього відмовитися? Здається, подібна доля чекає і таких цінних представників фауни, як мстивець бездоріжний, топлець булькатний, розкценик зачаяний чи ревун електричний, який, щоб урятувати себе і своє потомство від галасу, який зчиняють у лісовій гущавині радіоприймачі туристів і який руйнує нервову систему, утворив, завдяки селекції, різновид, що глушить особливо галасливі передачі, а надто джазову музику. Електричні органи ревуна випромінюють хвилі супергетеродина. Цей унікальний витвір природи необхідно якнайскоріше взяти під охорону.
Щодо вонючки бридкої, то повинен сказати, що сморід, який вона виділяє, не має собі рівного. Доктор Гопкінс з Мілавокського університету підрахував, що особливо активні екземпляри здатні виділяти до п'яти тисяч фуків (одиниця смороду) за секунду. Але навіть мала дитина знає, що вонючка поводиться так лише тоді, коли її фотографують.
Вигляд націленого на неї фотоапарату викликає мимовільний рух. Так званий лінзово-підхвістний рефлекс, яким природа намагається захистити це невинне створіння від набридливих роззяв. Правда, вонючка трохи короткозора й іноді сплутує з фотоапаратами такі предмети як портсигар, запальничка, годинник і навіть ордени та медалі, але це почасти тому, що деякі туристи використовують мікрофотоапарати, а відтак легко й помилитися. Що стосується спостереження, ніби в останні роки вонючка активізувала свою діяльність і випускає до восьми мегафуків на гектар, то не слід забувати, що до цього призвело масове використання телеоб'єктивів.
Не хочу створювати враження, ніби я вважаю всі космічні тварини і рослини недоторканими. Безперечно, морделія спритна, триблас трощильний, жерун смакуючий, огузка-відкривальниця чи всюдипас всеїдний не заслуговують на якусь особливу симпатію. Так само як і все те охвістя з родини автаркічних, до якої належить Gauleiterium Flagellans, Syphonophiles Pruritualis, тобто уїдник всегребний і чварник верескливий разом з двірником кулакодавом (Lingula Stranguloides Erdmenglerbeyera). Але, якщо добре поміркувати, чому, власне, людина може зривати квіти і засушувати їх в гербарії, а рослину, яка обриває і вимочує вуха, треба вважати чимсь протиприродним? Якщо ехон довгоязикий (Echolalium Impudicum Schwamps) розмножився на Аедоноксії над усяку міру, то і в цьому винні люди. Адже ехон черпає життєву енергію зі звуків — раніше живили його громи, тому і досі він охоче прислухається до відголосків грози, але тепер він переключився на туристів, кожний з яких вважає своїм обов'язком почастувати його серією найогидніших лайок. Вони кажуть, що їх розважає вигляд цього створіння, яке просто на очах розцвітає під зливою лайок. Воно справді розцвітає, але завдяки енергії звукових коливань, що її вони засвоюють, а не огидному змісту слів, які викрикують розпалені туристи.
До чого це все призводить? Вже зникли з поверхні планет такі види, як синій варлай і впертий задолом. Гинуть тисячі інших. Від хмар сміття збільшуються плями на сонцях. Я пам'ятаю ще ті часи, коли найбільшою нагородою для дитини була обіцянка недільної подорожі на Марс, а тепер вередливий хлопчисько і не снідатиме, якщо батько не влаштує спеціально для нього вибуху супернової зірки! Марнуючи для таких забаганок космічну енергію, засмічуючи метеорити й планети, спустошуючи скарби Заповідника, залишаючи після себе на кожному кроці в космічних просторах шкаралупи, недогризки, папірці, ми руйнуємо Всесвіт, перетворюємо його в одне велике звалище. Настав час схаменутись і суворо дотримуватися встановлених правил. Переконаний, що небезпечно гаяти кожну хвилину, я б'ю тривогу і закликаю рятувати Космос.
ЛЕМ С. Кіберіада. — К.: Дніпро, 1990. — 816 с. — (Фантастика. Пригоди. Детектив).
БІДЕНКО М., переклад з польської, 1990.