Кружляли до тих пір, аж поки у дикого звіра не запаморочилося в голові.
Отямившись, Плямистий Ягуар побіг до своєї матусі.
— Мамо, — сказав він, — Сьогодні я зустрів дві нових тварини. Одне з них, хоча ти казала, що воно не може плавати, плаває, інше – хоча ти казала, що воно не може звернутися клубком, звертається. Мені здається, що вони якось поділили колючки, бо обидва вкриті лускою замість того щоб один мав гострі шпичаки, а інший – гладкі пластини. Окрім того вони можуть звернутися клубком і кружляти, аж поки не запаморочиться у голові.
— Сину, сину, — говорила мати, граціозно махаючи хвостом, — Їжак є їжак і він не може бути нічим іншим окрім їжака. А черепаха є черепаха і ніщо інше.
— Але це не їжак і не черепаха. Це трохи їжак і трохи черепаха, а назву цього створіння я не знаю.
— Дурниці, — відповіла Мати Ягуар, — Усе має власне ім'я. Я буду звати ці створіння броненосцями і на твоєму місці, я б залишила їх у спокої.
І ягуар так і зробив, але дивна річ, о найшанованіші, з тих самих пір на берегах бурхливої річки Амазонки не зустрінеш ні їжаків ні черепах, а лише самих броненосців. Звичайно можна зустріти черепах і їжаків в інших місцях(один з них мешкає у моєму садку), але таке мудре і розумне створіння, покрите лускою, що міцно прилягає до тіла, мешкає лише на берегах Амазонки з далеких — далеких часів і зветься Броненосцем.
Все так було, о найшанованіші !
Чи не так?