Отакої!
Через куряву Беранже лише ледь відвертає голову, він от-от засне, нічого не говорить, а тільки кривиться.
Жан (теж трохи відвертає голову, але жваво). Отакої! (Чхає).
Господиня (серед сцени, але повернулась ліворуч, навколо неї розсипані харчі). Отакої! (Чхає).
Літній Добродій, Бакалійниця, Бакалійник (у глибині, знову відчинивши скляні крамничні двері, які Літній Добродій був причинив за собою). Отакої!
Жан. Отакої! (До Беранже). Ви бачили?
Шум і ревіння носорога вже досить далеко; люди стоять, ще дивлячись услід тварині, сидить лише апатичний Беранже.
Всі (крім Беранже). Отакої!
Беранже (до Жана). Так, здається, то був носоріг! Ну й куряву зняв! (Витягає хусточку, обтирається).
Господиня. Отакої! Як я злякалася!
Бакалійник (до Господині). Ваш кошик… харчі…
Літній Господар, підходячи до Господині й нахиляючись, аби підібрати харчі, розкидані по підлозі, знімає капелюха і галантно їй уклоняється.
Власник. Але ж і не здумати…
Подавальниця. Отакої!
Літній Добродій (до Господині). Чи дозволить ласкава пані, аби я допоміг їй підібрати харчі?
Дама (до Літнього Добродія). Дякую, пане, і прошу, накрийте голову. Ох! Як я злякалася.
Логік. Страх ірраціональний. Розум повинен долати його.
Подавальниця. Вже не видно.
Літній Добродій (до Господині, показуючи на Логіка). Мій приятель Логік.
Жан (до Беранже). Що ви на це скажете?
Подавальниця. Ну й бігають ці тварюки!
Господиня (до Логіка). Дуже втішена, пане.
Бакалійниця (до Бакалійника). Так їй і треба. Вона ж не купувала в нас.
Жан (до Власника й Подавальниці). Що ви на це скажете?
Господиня. А проте я не кинула свого котика.
Власник (стенувши плечима, у вікні). Таке не часто побачиш!
Господиня (до Логіка; а Літній Добродій тим часом підбирає харчі). Може, потримаєте хвилинку?
Подавальниця (до Жана). Зроду ще не бачила його!
Логік (до Господині, беручи кота з її рук). А він не дряпається?
Власник (до Жана). Мов та комета!
Господиня (до Логіка). Та він сумирненький. (До решти). Розбилося, а скільки ж я заплатила!
Бакалійник (до Господині). В мене теж є вино, таке зіллячко скрізь найдеться!
Жан (до Беранже). Не мовчіть, що ви на це скажете?
Бакалійник (до Господині). Ох і добре ж вино!
Власник (до Подавальниці). Ану не баріться! Обслужіть цих добродіїв! (Показує на Жана й Беранже і ховає голову).
Беранже (до Жана). Про що це ви?
Бакалійниця (до Бакалійника). Іди принеси їй пляшку вина!
Жан (до Беранже). Про носорога, таж про носорога!
Бакалійник (до Господині). В мене є чудове вино, і в таких пляшках, що не б'ються! (Зникає в крамниці).
Логік (гладячи кота в себе на руках). Мурчику! Мурчику! Мурчику!
Подавальниця (до Беранже та Жана). Що п'ємо?
Беранже (до Подавальниці). Дві ганусівки.
Подавальниця. Гаразд, пане. (Пішла до дверей у кав'ярню).
Господиня (збираючи харчі, їй допомагає Літній Добродій). Ви дуже ласкаві, пане.
Подавальниця. Отже, дві ганусівки! (Заходить до кав'ярні).
Літній Добродій (до Господині). Це пусте, люба пані.
Бакалійниця заходить у свою крамницю.
Логік (до Пана й до Господині, що збирають харчі). Збирайте їх за системою.
Жан (до Беранже). Так усе ж таки, що ви на це скажете?
Беранже (до Жана, не знаючи, що казати). Ну… Нічого. Ну й курява знялася…
Бакалійник (з пляшкою вина виходячи з крамниці, до Господині). В мене є ще й цибуля.
Логік (усе гладячи кота в себе на руках). Мурчику! Мурчику! Мурчику!
Бакалійник (до Господині). Це по сто франків за літр.
Господиня (даючи гроші Бакалійникові, потім звертаючись до Літнього Добродія, який уже все зібрав до кошика). Ви дуже ласкаві. Ах! Французька гречність! Не те, що сучасна молодь.
Бакалійник (беручи гроші від Господині). Треба в нас купувати; і вулиці не треба переходити, щоб не здибатися з якимось лихом! (Заходить до крамниці).
Жан (уже сів, але й далі перейнятий носорогом). Все-таки подія незвичайна!
Літній Добродій (підносячи капелюха, цілує Господині руку). Щасливий був із вами познайомитись!
Господиня (до Логіка). Дякую, пане, що подержали котика.
Логік віддає кота Господині. Виходить Подавальниця з почастунком.
Подавальниця. Ось вам ганусівка, панове!
Жан (до Беранже). Ви невиправні!
Літній Добродій (до Господині). Пані дозволить трохи провести її?
Беранже (до Жана, показуючи на Подавальницю, що знову зайшла до кав'ярні). Я просив мінеральної води, а вона, бач, наплутала.
Жан зневажливо й недовірливо стенув плечима.
Господиня (до Літнього Добродія). Дякую, любий пане, на мене чекає чоловік. Якось іншого разу!
Літній Добродій (до Господині). Люба пані, я сподіваюсь усім серцем.
Господиня (до Літнього Добродія).Я теж! (Очі її м'якнуть, потім вона виходить ліворуч).
Беранже. Вже немає куряви…
Жан знову стенув плечима.
Літній Добродій (до Логіка, дивлячись услід Господині).Чарівна!..
Жан (до Беранже). Носоріг! Отямитись не можу!
Літній Добродій і Логік поволі йдуть управоруч, де вони невдовзі й вийдуть. Стиха перемовляються.
Літній Добродій (до Логіка, востаннє глянувши в той бік, куди пішла Господиня). Еге ж, гарненька?
Логік (до Літнього Добродія). Я вам поясню, що таке силогізм.
Літній Добродій. Ой! Справді, силогізм!
Жан (до Беранже). Отямитись не можу! Це ж неприпустимо.
Беранже позіхає.
Логік (до Літнього Добродія). Силогізм складається з першого засновку, другого засновку та висновку.
Літній Добродій. Якого висновку?
Логік і Літній Добродій виходять.
Жан. Ні, таки не отямлюсь.
Беранже (до Жана). Воно й видно, що не можете отямитись. Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. Він уже далеко… далеко…
Жан. Але постривайте лишень… Де се видано? Носоріг, що гуляє собі містом, — це вас не дивує? Такого не можна дозволити!
Беранже позіхає.
Та ви хоч рота свого затуліть!..
Беранже. Аякже, ще б пак… Такого не можна дозволити. Це небезпечно. Я про це й не подумав. Не переймайтеся так, він до нас не дістане.
Жан. В міський уряд треба написати скаргу! Навіщо він узагалі в такому разі?
Беранже(позіхаючи, потім квапливо затуливши рота). Ох! Перепрошую… Можливо, носоріг утік із зоопарку!
Жан. Та вам і навстоячки щось сниться!
Беранже. Я ж сиджу.
Жан. Сидите чи стоїте, однаковісінько.
Беранже. Та проте є різниця.
Жан. Не про те йдеться.
Беранже. Але ж це ви кажете, що однаково, сидіти чи стояти…
Жан. Ви не так зрозуміли. Однаково, сидіти чи стояти, якщо ти спиш!
Беранже. Е… Так, я сплю… Життя — це сон.
Жан (ведучи далі).… Оце і є той сон, коли ви кажете, що носоріг утік із зоопарку…
Беранже. Я сказав: можливо…
Жан (ведучи далі).… бо відтоді, як звірі видохли від чуми, в нашому місті вже немає зоопарку… І вже дуже давно…
Беранже (так само байдуже). Тоді, може, з цирку прийшов?
Жан. Про який ще ви цирк говорите?
Беранже. Не знаю… може, якийсь мандрівний.
Жан. Ви добре знаєте, що мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни… Ми ще малі були, а вони вже не їздили.
Беранже (намагаючись не позіхнути, проте марно). То, може, він відтоді ховався десь поблизу в лісовому болоті?
Жан (здіймаючи руки до неба). Болото! Болото! Бідолаха, горілчані випарки таки стуманили вас.
Беранже (простосердо). Воно так… І досі відригуються…
Жан. Таж у вас мозок від них закрутився. Де ви бачили те болото поблизу? На нашу провінцію всі кажуть "мала Кастілія", така вона суха!
Беранже (роздратовано й досить утомлено). Що я знаю? Може, він ховався під каменем?.. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці?
Жан. Якщо маєте себе за дотепника, то знайте, що помиляєтесь! Та ви зануда із… Із своїми парадоксами! Та з вами й говорити серйозно не можна!
Беранже. Сьогодні, лише сьогодні… Через те… бо я… (Непевним рухом показує на голову).
Жан. Сьогодні, як і завжди!
Беранже. Ні, не так, як завжди.
Жан. Та ваші дотепи анічого не варті!
Беранже. Я аж ніяк не претендую…
Жан (уриваючи його). Я не люблю, коли мене дурять!
Беранже (приклавши руку до серця). Любий мій Жане, я такого б собі ніколи не дозволив…
Жан (уриваючи його). Любий мій Беранже, ви собі вже дозволили…
Беранже. Ні, аж ніяк, я собі такого не дозволяв.
Жан. Та ви й зараз собі дозволяєте!
Беранже. Як ви можете думати…
Жан (уриваючи його). Я думаю те, що є.
Беранже. Запевняю вас…
Жан (уриваючи його). Що ви голову мені морочите?
Беранже. Який же ви упертюх!
Жан. Та я ще, по-вашому, й віслюк. Самі бачите, ви ображаєте мене.
Беранже. І на думку такого не спадало!
Жан. Якби ж у вас були думки!
Беранже. Ще одна причина, що я й не думав про це.
Жан. Та є думки, що приходять і до тих, які їх не мають.
Беранже. Це неможливо.
Жан. Чому це неможливо?
Беранже. Бо неможливо.
Жан. З'ясуйте мені, чому неможливо, бо ви ж усе беретеся пояснювати…
Беранже. Ніколи на таке й не зазіхав.
Жан. Тоді навіщо вдавати з себе казна-кого? Іще раз питаю, чому ображаєте мене?
Беранже. Я не ображаю. Навпаки. Ви знаєте, як я шаную вас.
Жан. Якщо шануєте, то навіщо суперечите, кажучи, що нема небезпеки, коли носоріг бігає самісіньким центром міста, та ще й у неділю вранці, коли на вулицях повно дітей… І дорослих теж…
Беранже. А чимало і в церкві. Вони ж нічим не ризикують…
Жан (уриваючи його). Зачекайте… та ще й базарний день.
Беранже. Ніколи я не казав, що нема небезпеки, коли носоріг бігає по місту. Я просто сказав, що не думав про таку небезпеку. Таке питання переді мною не поставало.
Жан. Та ви ніколи ні про що не думали!
Беранже. Гаразд, я згоден. Носоріг на волі — це зле.
Жан. Цього не повинно бути.
Беранже. Зрозуміло. Цього не повинно бути. Це навіть просто безглуздя. Гаразд. Та це не причина, щоб сваритися зі мною через ту звірину. Чого вам сікатись до мене через якогось товстошкурого, що припадком пробіг перед нами? Тупе чотириноге, що не варте й однісінького слова! Та ще й люте… І вже зникло воно, більш не існує. Не варто перейматися тим, чого нема. Говорімо про інше, любий мій Жане, говорімо про інше, тем для бесіди не бракує… (Позіхає, бере чарку). Будьмо!
В цю мить справа знову виходять Логік та Літній Добродій і, не припиняючи розмови, йдуть і сідають за столик на терасі кав'ярні, досить далеко від Беранже та Жана, праворуч і позаду від них.
Жан. Не чіпайте чарки. Не пийте.
Жан робить добрячий ковток ганусівки й наполовину спорожнілу чарку ставить на стіл. Беранже й далі тримає свою чарку в руці, не ставлячи її і тим більше не зважуючись випити.
Беранже.