Як про безсердечниць — нате вам Овідієву Медею, як про чаклунок та чарівниць — маєте Гомерову Каліпсо і Вергілієву Цірцею. Як про завзятих войовників — Юлій Цезар у своїх "Записках" подасть вам до послуг себе самого, а Плутарх настачить вам цілу тисячу Олександрів. Як поведете річ про любов, то, розуміючи таку-сяку дрібочку по-тосканськи, вдайтеся до Леона Юдея — він вам того добра повну мірку з наспою уділить. А не хочете чужинами блудити, то маєте вдома власного Фонсеку з його "Любов'ю до Бога" — там і на вас, і на всякого мудреця тієї справи стане. Одно слово, вам досить буде назвати ті ймення і згадати ті твори, що я отеє казав, а цитатки та нотатки на мене полишіть: от їй же Богу, що я всі береги ними засію, ще й у кінці книги приписок аркушів на чотири пущу. А тепер іще про списки авторів, що, кажете, в усіх книгах є, тільки в вашій немає. Сьому лихові дуже легко зарадити: знайдіть лишень книгу, що наводить їх усіх од А до Я, та й перенесіть тую абетку цілком до своєї. Хоч і вийде, може, та омана наяв (бо навряд чи ви чим-небудь од тих авторів покористаєтесь), то нічого: знайдуться, безперечно, і такі невігласи, які повірять, що ви й справді визискали всі ті джерела для вашої простої та безхитрої повісті. Як-не-як, той довжелезний список хоч на те згодиться, аби книзі вашій нараз поваги додати. Та чи й стане хтось там перевіряти, чи ви користались із них, чи ні,— воно ж нікому і не потрібне. Ще й надто: якщо я не помиляюсь, цяя книга може любісінько обійтися без того, чого їй, на вашу думку, бракує, бо вона сама є суцільним запереченням рицарських романів, що про них і Арістотель ніколи не згадував, і святий Василій нічого не казав, і Ціцерон ніякого уявлення не мав. Такі небилиці не потребують ані достотності правди, ані астрологічних обсервацій: байдуже їм і до геометричних вимірів, і до штуки диспутування, що її вчить риторика; не йдеться тут і про те, щоб казань комусь казати, людське з божественним мішаючи,— така-бо мішанина жодному розуму християнському не пристала. Тут головне — наслідування самої речі: що краще ви її вдасте, то досконаліший буде ваш твір. А що єдина мета вашого писання — підірвати вагу і вплив, що мають іще рицарські книги серед вищого суспільства і по-спільства.то негоже вам жебрати у філософів сентенцій, у Біблії порад, у поетів вигадок, у риторів орацій, у святих чудес; дбайте радше про те, Щоб слова у вас були промовисті, пристойні і к строці поставлені, а речення й періоди — повнозвучні й доладні, щоб думки ваші проступали в них якомога ясніше й зрозуміліше, не заплутуючись і не затемнюючись. Подбайте також і про те, щоб, читаючи вашу повість, сумний засміявся, веселий ще дужче розвеселився, простак не нудився, освічений подивляв її вигадливість, статечний не огудив її, знавець не міг не похвалити. Коротше кажучи, на те тільки бийте, щоб дотла зруйнувати баламутну споруду рицарських романів: хоч багато хто їх і тепер уже цурається, та все більше таких, що їх славлять і хвалять. Як вам той намір удасться, то вже немала буде річ.
У глибокім мовчанню слухав я слів мого приятеля, і так вони мені в тямки далися, що я без жодної супереки визнав їх за слушні і саме з них вирішив укласти отсю передмову — тепер ти сам, ласкавий мій читальнику, можеш судити, який він у мене розумний і як мені пощастило в хвилину скрути на доброго дорадця, що завдяки йому ти маєш тепер собі на втіху правдиву й безокрасну повість про славетного Дон Кіхота з Ламанчі, котрий серед усіх мешканців Монтьєльського повіту тішився славою найцнотливішого закоханця і найзавзятішого рицаря, яких уже віддавна не бачено в тих околицях. Даючи тобі спізнати такого шляхетного й гідного рицаря, не хочу я прибільшувати своїх заслуг, сподіваюсь натомість на твою вдячність за те, що познайомлю тебе з його знакоми-тим зброєносцем Санчом Пансою, бо в ньому, здається мені, я згромадив докупи всі чесноти, що оздоблюють джуру, тоді як у тих пустодзвонних рицарських романах вони трапляються лиш поодинці.
По сій же мові будьмо з Божої ласки здорові. Vale*.
* Прощай, будь здоров (латин.).
НА КНИГУ ПРО ДОН КІХОТА З ЛАМАНЧІ
УРГАНДА БАЛАМУТКА
Якщо ти потрапиш, кни— (го),
До розумного у ру— (ки),
Вже тобі не скаже ду— (рень),
Що говориш ти дурни— (ці).
А якщо тебе на ли— (хо)
Візьме який-небудь йо— (лоп),
То почуєш ти від ньо— (го)
Різні несусвітні ре— (чі),
Хоч йому завжди здає— (ться),
Що у нього теж є ро— (зум).
Як показує нам до— (свід),
Хто під добрим древом ста— (не),
Добра тінь того вкрива— (є);
Ми ж у Бехарі знахо— (дим)
Древо царственого ро— (ду);
Принців родить теє дре— (во),
І процвів між ними ге— (рцог),
Новий Олександр Вели— (кий);
Станьмо в тінь його: сміли— (вим)
Доля, певно, усміхне— (ться).
Ти повідаєш приго— (ди)
Дворянина із Лама— (нчі),
Що, романів начита— (вшись),
Загубив свій добрий ро— (зум).
Дами, рицарі, двобо— (ї)
Полонили його се— (рце);
Закохався він шале— (но),
Мов Роланд Несамови— (тий),
І відважно, мужньо би— (вся)
За прекрасну Дульсіне— (ю).
Ієрогліфів примхли— (вих)
Не друкуй занадто гу— (сто):
Хто кохається в фігу— (pax),
Марно тратить той чорни— (ло).
А як просто річ вести— (меш),
Не візьме ніхто на глу— (зи):
"Бач, знайшовсь Альвар де Лу— (на), [13]
Ганнібал лукавомо— (вний)
Чи Франціск, що у поло— (ні)
Нарікає на форту— (ну)!"
А як небо не суди— (ло)
Щоб була ти хитрому— (дра)
Як Латіно, вчений му— (рин)
Не вдавайся до лати— (ни)
Не наводь цитат анти— (чних)
І не дуже філосо— (фствуй),
Бо побачиш — скривить ро— (та)
Той, хто діло розбира— (є)
І тобі на вухо ска— (же)
"Що ти голову моро— (чиш)?"
Не залазь у душу лю— (дям)
І не дмухай їм у ка— (шу),
Не втручайся в чужі спра— (ви)
Бо цього ніхто не лю— (бить)
Як із інших ти кепку— (єш)
То дістанеш сам по ша— (пці)-
Ні, вже краще добру сла— (Ву)
Просто й чесно зароби— (ти)
Хто ж пускає в друк дурни— (ці)
Той довіку подать пла— (тить)!
Треба бути ідіо— (том),
Щоб сусіді вікна би— (ти)
Коли сам живеш в буди— (нку)
Під покрівлею скляно— (ю)
Як розумний пише тво— (ри),-
Все обдумає, обми— (слит'ь),
Щоб ніде з шляху не схи— (бить);
Хто ж папір даремно тра— (тить)'
На розвагу кухова— (ркам),
Пре у книгу пісне й ки— (сле).
АМАДІС ГАЛЬСЬКИЙ ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
О ти, чиї пригоди невеселі
Нагадують мою біду немало,
Коли ридав з одчаю я бувало,
Страждаючи один на Бідній Скелі;
Ти, що гасив жагу в гіркім джерелі,
Кого розпука слізьми напувала,
Кого земля з землі ж і годувала,
Не з мідної чи срібної тарелі,-
Будь певен в тому, що на віки вічні,
Допоки в небі у красі величній
Погонить коні Феб золотокудрий,
Твій подвиг буде в людях найславніший,
Твій рідний край між інших найсильніший,
А твій творець — над всіх у світі мудрий! [15]
ДОН БЕЛЬЯНІС ГРЕЦЬКИЙ ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
Я бив, рубав, крушив, віщав і діяв,
І подвиги звершив я незрівнянні;
Відважний і палкий на полі брані,
Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв.
Зажив я слави, про яку я мріяв,
І віддано служив своїй коханій;
Пігмей мені ввижався в великані,
І завжди честь у битвах я леліяв.
Над долею я знав могутні чари,
Хапав за чуба випадки ледачі,
Тьму перешкод зумів, перебороти.
Та хоч піднеслись високо над хмари
Оті мої прославлені удачі,-
Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте! [16]
СЕНЬЙОРА ОРІАНА ДУЛЬСІНЕЇ ТОБОСЬКІЙ
СОНЕТ
Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє,
Щоб висився в Тобосі замок мій;
Змінявши Лондон на приют сільський,
Спочила б я і тілом і душею.
Якби могла я мрією твоєю
Доповнити веселку власних мрій
І глянути, як лицар вірний твій
Летить у бій, подібний до Арея!
Якби я цноту вберегти могла
Від Амадіса, як уберегла
Ти від свого гідальга Дон Кіхота!
Всі заздрили б незаздрісній мені,
А я жила б щасливо день при дні,
Не відаючи, що таке гризота. [17]
ГАНДАЛІН, ДЖУРА АМАДІСА ГАЛЬСЬКОГО, САНЧУ ПАНСІ, ДЖУРІ ДОН КІХОТА
СОНЕТ
Чолом тобі, прославлений герою!
З тобою доля повелась ласкаво:
Ти джурою служив і діяв браво,
Не втративши, проте, свого спокою.
Лишивши серп, носив ти пану зброю
І правду мовив щиро, нелукаво;
Урозумлять ти маєш повне право
Шаленців, що змагаються з судьбою.
Хороший, Санчо, твій осел сумирний;
Сакви твої потрібні при обіді,
Усім являють розум твій статечний.
Хвала ж тобі, о зброєносцю вірний!
Недарма, ні, гишпанський наш
Овідій Підніс тобі цибульки, яко ґречний. [18]
ПЛУТЬКО, ВЕСЕЛИЙ ПОЕТ, САНЧУ ПАНСІ Й РОСИНАНТУ
САНЧУ ПАНСІ
Я — пузатий Санчо Па— (нса),
Зброєносець Дон Кіхо— (та);
Щоб пожить собі в охо— (ту),
Я подався в мандри з па— (ном).
Вмію п'ятами кива— (ти)
Від усякої хале— (пи),
Як мовчазний Вільядьє— (го),
Всім відомий з "Селесті— (ни)";
Пречудова тая кни— (га),
Тільки надто вже відве— (рта).
РОСИНАНТУ
Я, що звуся Росина— (нтом),
Правнук вірного Баб'є— (ки),
А що зроду був худе— (нький),
Дон Кіхотові прида— (вся).
Хоч обидва ми коща— (ві),
Я, як треба, бігать мо— (жу),
За вівсом хоч би й гало— (пом).
Я меткий, мов Ласарі— (льйо),
Що вино в сліпого ви— (крав),
Підманивши на соло— (му). [19]
НЕСАМОВИТИЙ РОЛАНД ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
Великий ти, хоча й не володар,
Із перів пер, вояк над вояками,
Звитяжець, не звитяжений віками,
— Страшний усім могутній твій удар.
Я знавіснів од Анжеліки чар
І у світи подався із нестями;
Блукаючи за дальніми морями,
Приносив жертви славі на олтар.
Тобі не рівен я, безсмертя лавра
Лиш Дон Кіхоту присудили люди,
Хоч ми обидва в шалі запальні.
Мені ж ти рівен, бо і скіфа, й мавра
Зумів скорить, і ми відомі всюди
Коханням нещасливим нарівні. [20]
РИЦАР ФЕБА ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
Рівнятися мені із вами годі,
Гишпанський Фебе, пане іменитий,
Хоч був мій меч у світі знаменитий,
Блищав колись на заході й на сході.
Не рад я був найвищій нагороді,
Я знехтував корону й самоцвіти,
Лиш Кларідьяні прагнучи служити,
Що сяяла мені в божистій вроді.
Кохав її, бо сила чар жила в ній;
Коли ж було я розлучався з нею,
Боялася мене вся піднебесна.
А ви, Кіхоте, рицарю преславний,
Безсмертні стали через Дульсінею,
А через вас вона — вродлива й чесна. [21]
СОЛІСДАН ДОН КІХОТОВІ З ЛАМАНЧІ
СОНЕТ
Всі знають, Дон Кіхоте, що дурниці
У голову віддавна вам запали,
Проте не скаже ні один зухвалий,
Щоб ви колись робили вчинки ниці.
Потугою лицарської правиці
Неправду ви не раз в бою долали,
За що вам добре чосу завдавали
Невігласи, ледаща і п'яниці.
Коли ж та Дульсінея-верхоумка,
Уперта в неприступності суворій,
Не зглянеться на ваше люте горе,-
Хай вас утішить у нещасті думка,
Що Санчо Панса — це не той посланець,
Вона — колода, ви їй — не коханець.