Я й не думав, що моя стара може розм'якнути від таких дурниць. Хіба ж я не Клод Мельнот[1]? Тепер я певен, що долар мій. Але куди ж це вона побігла? Ага, мабуть, на другий поверх до місіс Мальдун розказати, що ми помирилися. Треба буде цей спосіб запам'ятати. М'яка, як мило. А Кід радив надавати їй стусанів.
Місіс Пітерс повернулася з пляшкою настоянки сарсапаріли.
— Яке щастя, що в мене був долар,— сказала вона.— Ти ж геть змарнів, серденько моє.
Містерові Пітерсу довелося проковтнути повну столову ложку цього зілля. Потім місіс Пітерс сіла йому на коліна і прошепотіла:
— Назви мене ще раз своєю рибонькою-голубонькою, Джеймсе.
Він сидів нерухомо, притиснутий до стільця новим втіленням богині весни.
Весна прийшла.
А в Юніон-сквері містер Регздейл та містер Кід, відчуваючи, що у них пересохло в горлі, совалися на лаві — нетерпляче ждали д'Артаньяна з доларом.
"Ех, шкода, що я її зразу не схопив за горлянку",— подумав містер Пітерс.
[1] Персонаж п'єси Бульвер-Літтона "Дама з Ліона".