Слон одразу ж оголосив, що, оскільки шляху вперед немає, потрібно повертатися назад. Ідея, заповідана предками, правильна, от тільки у племені забракло волі її здійснити, бо його проводирі виявлялися суцільно дурнями, мерзотниками і зрадниками. Від сьогоднішнього дня все буде інакше, і плем'я нарешті досягне своєї мети. Дружні крики підтримки збадьорили проводиря Слона, і він почав лаштувати людей у похід. Слоновий рід поставили на чолі колони, а попередній авангард, який складався з роду Хірта, запхали у самий хвіст. Тоді ж посмертно реабілітували старого сліпого проводиря, хоча його рід залишився на своєму попередньому місці, недалеко від хвоста. Плем'я знову розтяглося довгою нерівною чередою — з дітьми і старими, мулами, козами і псами. Начальницькі ноші всі потопили у болоті, вирішили дотримуватися принципу братерства та рівності — усім без винятку йти пішки. Слон ішов попереду і визначав напрямок, який вбачав за місцем сонця на небосхилі. Де воно було, туди й треба було прямувати. Слон сказав, що сонце не обдурить. Це було просто і зрозуміло, кожен міг у будь-який час проконтролювати напрямок руху. Всі дуже сподівалися на успіх.
Вони довго та вперто йшли уперед, і за певний час натрапили на вже знайоме кам'янисте плато з колючим кущовинням, кактусами й жорствою під ногами. Втім, це місце упізнали не всі, а лише найстарші. Бо ті, котрі народилися пізніше, тут не були й нічого не пізнавали. Вони тільки раділи новим враженням. Старші ж лише хитали головами й мовчали. Висловлювати свої міркування вони вже давно відучилися.
Потім почалися піски, а за ними бархани. Йти робилося все важче. Спека ставала просто нестерпною, але всі мовчали. Вони знали одне: треба йти.
Потім спеку поступово змінила холоднеча, а за нею почався вже й мороз. Змучені люди все частіше згадували, як тепло було біля рідного багнистого болота. Хоча б і з крокодилами. Крокодили ж усіх навряд чи поїдять...
І тоді якогось ранку, коли замерзло кілька немовлят, натовп розлючених жінок убив проводиря Слона. Замість нього обрали голосисту жінку на ім'я Ах. Вона й повела плем'я — звичайно ж, назад. Через ті самі бархани, піски, кам'янисте плато. До болота, крокодилів і щурів, яких стало ще більше. Нове покоління вкотре переконалося, що там жити неможливо, треба кудись іти. За проводиря обрали молодого хлопця, який мало що знав і ще менше пам'ятав. Він і повів плем'я попереднім маршрутом, через плато і пустелю — до холоднечі. Все повторювалось, як і раніше. Змінювалися тільки проводирі.
З того часу плем'я так і ходить — із кінця в кінець. Піти іншим шляхом воно не може, бо не знає куди. А цей вже закріпився у генетичній пам'яті поколінь. Досвід невдач і страждань не означає нічого, бо кожне покоління все починає спочатку.
Переклад Олександра Ірванця