Він заліз до свого тапчана і ретельно переглянув з початку й до краю все, що вміщав у собі його клумак.
Сміт не забув.
Коли Оракулове обличчя показалося хлопцям ізнову, воно мало дивний-предивний вираз, в якому, коли пильно до нього придивитися, було більше люті, аніж гризоти, та це ще не все. То був такий вираз, що його може мати людина, коли їй роблять тяжку болючу операцію без хлороформу, а проте людина ця взяла намір стерпіти той лютий біль мовчки, не зойкнувши й разу. Том не лаявсь, і з цієї ознаки всі збагнули, який він розлютований.
Товариство, що зібралося в шопі, — то були все люди грубі, простацькі, поводилися вільно й по міцненьке слово до кишені не ходили, але коли б вони всі гуртом заходилися лаятися хором під орудою Одноокого Богена, то й тоді не змогли б дорівнятися Томовим почуттям і віддати їм належне — і вони це добре розуміли.
Оракул зняв свою гнуздечку з кілка і рушив до дверей, — шанобливе й співчутливе мовчання поняло всіх присутніх… На якусь мить тишу порушив Мітчелів голос, котрий запитав мало не побожним шепотом:
— Ідеш по свого коня, Томе?
Оракул скивнув головою й подався з шопи; він і пари з уст не пустив — так замислився, що де вже там до слів…
Збігло п'ять хвилин, і Мітчелів голос пролунав ізнову, але цього разу брязкотіння цинового посуду його не глушило. Мітчел промовив дуже значливо:
— Між іншим, не завадило б, хлопці, аби ви поцікавилися, що там у вас на ваших тапчанах із вашими манатками коїться, — адже ж спите ви рядком! Скоттів тапчан стоїть із Томовим поруч.
Скотті прожогом схопився з свого місця, немов йому в ногу гадюка вп'ялася, зсунув дошку в столі, вискакуючи, та повивертав юшку з трьох тарілок додолу. Він кинувся до свого тапчана, мов людина, що, коли тоне, з останньої сили за дошку хапається, і стягнув з тапчана свою ковдру.
Знову ж таки — Сміт не забув.
Ну, а по тому вже почався загальний огляд, і, як виявилося, — майже на сто відсотків, — Сміт пам'ятав.
І тут лайка полилася, як з-під ринви.
Оракул наздогнав Сміта того ж таки вечора, застукавши його в найближчій корчмі, і переконався, що той забув ізнову, забув іще всякого багато і забуває й далі чисто все на світі під впливом рому та лестивої цікавості, яку виказував щодо його оказії п'яний бакалавр мистецтв, що саме тамечки із скляним богом цілувався. Том увійшов нишком крізь затильні двері і покивав пучкою корчмареві.
Вони відійшли вбік і який час шпарко шепталися поміж себе.
А тоді потайки огляділи уздовж і вшир Смітового клумака, який містив у собі переважно все найкоштовніше, що його мав Том та що товариші його мали.
А тоді Оракул розворушив Смітові спогади та й подався геть.
Сміт з'явився знову тижнів за два. Він був дещо надвереджений фізично, але пам'ять його була вже цілком здорова.