На подальшому етапі продуктивність можна було б підвищити шляхом інтенсифікації, наприклад, запровадивши зрошення, як це сталося в долинах Тигру, Євфрату та Янцзи. Щоб підвищити ефективність виробництва м'яса або молока, можна було б проводити селекцію тварин, а нові методи випасу худоби, наприклад, з використанням коней, могли дати змогу перейти на нові пасовища.
Для зменшення демографічного тиску існують також соціальні механізми. Рівень народжуваності можна знизити за допомогою різноманітних табу, наприклад, підвищенням шлюбного віку, або, в крайніх випадках, вимагаючи принесення в жертву первістка. Ще одним ефективним методом зменшення тиску на продовольчі ресурси є геронтоцид – позбавлення від непродуктивних людей похилого віку. Іншим механізмом є війни, які, здається, притаманні більшості суспільств, і які, якщо їх вести на помірному рівні, можуть допомогти виправити дисбаланс, спричинений зростанням чисельності населення. Не менш поширеною є зовнішня міграція, яка може набувати різних форм. Певний її рівень можна забезпечити навіть суспільним очікуванням, що молоді чоловіки залишатимуть територію рідної громади для заснування нових анклавів за її межами. Такі механізми можуть пояснити швидкість, з якою практика землеробства поширилася на європейському півострові[1] в 6-му та 5-му тисячоліттях. Схожі вимоги дали поштовх організації колоніальних експедицій грецькими та фінікійськими містами-державами в першій половині 1-го тисячоліття до н.е. За словами римського автора Тіта Лівія, саме демографічний тиск змусив десятки тисяч кельтів у V-ІV ст. до н.е. залишити свою прабатьківщину на заході центральної Європи й переселитися на Італійський півострів, у Карпатський басейн і далі за його межі. Демографічний тиск цілком міг бути одним із причинних факторів просування на захід багатьох степових народів, від скіфів у VIII–VI ст. до н.е. до монголів у XIII ст. н.е. До цих питань ми ще повернемося.
Іншим "головним рушієм", який, безсумнівно, мав значний вплив на людську мобільність, були кліматичні зміни. Загалом клімат поступово поліпшується з кінця останнього льодовикового максимуму приблизно в 13 000 р. до н.е. до 7000 р. до н.е., коли умови почали нагадувати сучасні. Але у фазі пізнього дріаса, між 10 800 і 9600 рр. до н.е., умови востаннє повернулися до зледеніння, що ускладнило існування людини в багатьох вже заселених середовищах. Чимало авторів вбачають у цьому вирішальний фактор, що примусив деякі громади експериментувати зі способами отримання їжі, що призвело до розвитку осілого землеробства. Але навіть після 7000 р. до н. е., коли світовий клімат досяг певної стабільності, його коливання впливали на більш маргінальні регіони так, що це викликало потребу перебудови суспільства й економіки. Особливо це помітно в степовій зоні.
Тоді як демографічний та кліматичний фактори поодинці можуть впливати на суспільні системи, викликаючи місцеві зміни, діючи разом вони мали потенціал поширити ці зміни на територію цілого регіону чи континенту. Тому для розуміння наративів історії потрібно розуміти складну динаміку взаємодій між географією, кліматом та людським фактором.
Земля Євразії
Сцена вистави величезна: Євразія, найбільший з континентів, що утворився протягом мільйонів років в результаті розколу та зіткнення плит земної кори. Ці блоки затверділої гірської породи, десятки кілометрів завтовшки, плавають на в'язкій мантії земного ядра й постійно переміщуються конвекційними течіями знизу. Деякі із цих плит розходяться, утворюючи океанські безодні; інші зближуються, здіймаючи гірські ланцюги. Спочатку існував один-єдиний материк: Пангея. Пізніше, в Юрському періоді (201–145 мільйонів років тому), Пангея розкололася на дві частини, Лавразію і Гондвану, а потім роздробилася ще більше. Гондвана розділилася на Африканську плиту, Аравійську плиту, Індо-Австралійську плиту та Євразійську плиту. Саме тут і починається наша історія. Ці плити рухалися одна відносно одної, і результатом їхніх зіткнень став великий гірський ланцюг, що утворив хребет континенту від Піренеїв до Гімалаїв. Частини старого океану Тетіс опинилися між плитами, і згодом стали Середземним, Чорним, Каспійським, Аральським і Червоним морями. Саме тектоніка плит зумовила переважно східно-західну текстуру рельєфу Євразії – випадковість, що надала континенту його дуже особливих характеристик, які сприяли руху в широтному напрямку.
1.1 Євразія. Фізична мапа континенту показує територію, про яку йдеться в цій книзі.
Євразія на земній кулі простягається від тропіків до тундри (приблизно від 10°до 70° північної широти), але рослинні зони, частково зумовлені широтою, залежать також від низки інших факторів. Висота над рівнем моря є одним з них, але більш важливою є близькість або віддаленість від океанів. Океани – Атлантичний, Індійський і Тихий – пом'якшують клімат, послаблюючи різкі перепади температур. В Атлантичній Європі коливання температур зазвичай становлять від 5 до +20 °C, тоді як на тій самій широті в східній частині Центральної Азії діапазон коливань може бути від —40 до +50 °C. Тоді як людина відчуває себе добре в умовах морського клімату, континентальний клімат може бути вкрай некомфортним. Звичайно, є багато інших факторів, які впливають на розселення та діяльність людей. Долини великих річок зазвичай створюють сприятливі умови для поселення і ведення сільського господарства. Наслідком є зростання населення, що призводить до об'єднання громад у більші поселення, з яких утворюються міста. Класичними прикладами є Ніл, Тигр і Євфрат, Амудар'я, Інд, Хуанхе та Янцзи – всі вони сприяли швидкому розвитку людського суспільства у формах, що часто називають цивілізаціями. Противагою цьому є степ, безкраї простори незайманих пасовищ, придатних для кочового способу життя в різних його формах. Як образно писав німецький мандрівник XIX сторіччя Й. Г. Коль, степ – це земля, "абсолютним законом якої є рух; ґрунт якої ненавидить глибоко вкорінену рослинність, і натомість заохочує рухливе тваринництво; чий вітер жене перед собою все вздовж і впоперек, і плоскість якої благає всякого перетнути її якомога швидше".
1.2 Тектоніка плит. Мапи показують рухи плит земної кори, завдяки яким утворилися гірські хребти Євразії, зображені на малюнку 1.1. Верхня мапа показує розлам континенту Пангея десь в середині Крейдового періоду, коли Північноамериканська плита почала віддалятися від Євразії, утворюючи Атлантичний океан, а Африканська та Індо-Австралійська плити почали наближатися до Євразії. Нижня мапа показує земні плити та напрямки їхнього руху сьогодні.
Роблячи такі широкі узагальнення, ми ризикуємо опинитися на небезпечному ґрунті географічного детермінізму – анафеми для деяких археологів – але ж не можна нехтувати істиною, що в різних екологічних нішах люди мають жити по-різному. Ландшафт як обмежує, так і надає можливості.
Людство спирається на свою географію, але географія – це хитка опора. Її можуть змінити антропогенні чинники, такі як організоване радянською владою зрошення бавовняних полів в Узбекистані, що призвело до катастрофічного замулення Аральського моря. Природні коливання клімату також можуть мати довгострокові наслідки. Наприклад, приблизно в 3300–3100 рр. до н.е., коли клімат Центральної Азії став значно холоднішим і сухішим, а площа степових пасовищ збільшилась, тварин довелося переганяти на більші відстані, що сприяло появі нової форми скотарства, яку археологи визначили як ямну культуру. Пізніше, між 2500 і 2000 рр. до н.е., коли посушливість досягла свого піку, ліси відступили, а по краях степу утворилися болота, з'являються перші укріплені поселення, що, можливо, відображало потребу громад посилити захист життєво важливих запасів зимових кормів. У середині IX ст. до н.е. зниження сонячної активності спричинило різку зміну клімату в Центральній Азії і зробило його більш вологим. Це, в свою чергу, призвело до збільшення біомаси в степу, що суттєво підвищило його демографічну ємність, і заохотило перехід до більш кочової форми скотарства. Ймовірно, не випадково саме в цей час ми бачимо раптове розповсюдження на території всього степу загарбницького кочівництва. Набагато пізніше інший період сильних опадів між 1211 і 1230 рр. н.е., про який свідчать кільця дерев сибірської сосни, міг створити умови, сприятливі для раптової навали монголів. У маргінальних регіонах, де екологічні обмеження стримують людську діяльність, навіть невеликі зміни клімату можуть значно на неї впливати. У Монголії у 2008–9 рр. період посухи, за яким настала надзвичайно сувора зима (дзуд), спричинили загибель 8 мільйонів тварин, що залишило скотарів без засобів до існування, і змусило велику кількість людей покинути землю і переселитися до міст.
Тонкий і складний взаємозв'язок між людьми та довкіллям є наріжним каменем історії. Видатні досягнення людства в Євразії в період із 6-го тисячоліття до н.е. до XIII століття н.е. могли великою мірою бути наслідком користолюбної (і допитливої) природи людини – імперативів, що закладені в нашу генетику природою. Але якщо ми проігноруємо значущість постійних змін декорацій на сцені географічного театру, де відбувалася ця драма, то суттєво обмежимо нашу здатність зрозуміти ці вирішальні тисячоліття світової історії.
Отже, саме до фізичних характеристик Євразії ми повинні звернутися в першу чергу.
Гірський скелет
Основа Євразії виникла завдяки зіткненню трьох земних плит – Африканської, Аравійської та Індо-Австралійської – з Євразійською плитою. Стики їхніх країв сформували гірські кряжі, притому поштовхи плит були складними й зминали земну кору в складки, породжуючи інші поодинокі хребти, що розходилися та зближувалися один з одним. У центрі всього цього лежить Памір, великий гірський вузол, відомий як "дах світу", що здіймається на висоту 7500 м і займає більшу частину сучасних країн Таджикистану та Киргизстану.