Так ми бігли один біля одного двадцять два кілометри, а в Капотфальві, на тридцятому кілометрі, я загубив його з очей. Мої сили були зовсім вичерпані. Я трохи перепочив і побіг далі. Але на повороті дороги я побачив знову Чендеша, а за ним приблизно на сто метрів бігла якась людина. Оддалік бігло ще кілька чоловіка. Я нічого не міг зрозуміти і почав хвилюватися.
Однак я мчав уперед. Біля мене проїхав мотоцикл, в якому сиділа людина і тримала в руці прапора Вона махнула мені дружньо рукою й запитала:
— Ви якого кольору?
Я не відповів і помчав далі.
На тридцять восьмому кілометрі я побачив, що людина, яка бігла за Чендешом, випередила його і наздоганяє мене.
Я зібрав останні сили, і, сопучи, як паровик, ускочив у передні вулиці Балатона.
Величезний натовп вітав мене біля сорокового кілометра радісним ревищем, оркестр заграв похідний марш.
Я налетів на простягнуту через вулицю вірьовку і трохи було не розквасив собі носа. Мене підхопили, сфотографували, радісний натовп підкинув мене в повітря і відніс у гостиницю.
Я не міг говорити. Мене однесли у ванну. Потім за мною принесли ту людину, що наздоганяла мене на тридцять восьмім кілометрі. Через п'ять хвилин принесли пана Чендеша з висолопленим язиком, — він ласкаво посміхався. Він був третім.
На наше нещастя, клуб легкої атлетики Великого Канежа улаштував того дня марафонський біг "Каніж — Балатон".
Це з'ясувалося зразу ж. Спочатку нас хотіли лінчувати. Але, кінець кінцем, жандарми вивели нас з міста і заборонили туди повертатися.
Пана Чендеша я позбувся тільки в Албанії, де на нас напали розбійники. Я сказав їм, що пан Чендеш — відомий мільйонер, і вони дістануть за нього великий викуп. Вони повели його в гори, а у мене в подяку забрали мішок з брудною білизною.
Цілком природно, що про долю пана Чендеша я нічого не знаю і уникаю вести листування з його нещасною родиною у Великім Канежі.
Джерело: Ярослав Гашек. Жертва лотереї. "Радянська Україна", 1952.
Переклад: Остап Вишня