Хвилин за десять вона вже забула про своє роздратування і сказала ніби сама до себе:— Що ж, таких, як вона, не багато знайдеш.
— А де б ми жили? — запитав він з легкою іронією.
— Боже мій, чи ж у тебе немає дому? — Вона суворо глянула на сина поверх окулярів.— Ти ж не думаєш, що я лишилася б тут, вам на заваді!
— То ти пішла б до богадільні, щоб сюди переселилася місіс Клері?
— Еге ж, якось чудно все виходить, — туманно промовила місіс Грем, і Джім збагнув, що вона має на увазі отой збіг, завдяки якому він і Айлін відчули взаємний потяг. І його матері, і йому була добре знайома ця ситуація, така характерна для Ірландії: вони могли б назвати не один десяток випадків, коли юнак та дівчина довгі роки зустрічаються одне з одним, перше ніж котресь дістає можливість одружитись, і тоді дуже часто виявляється, що вони вже або надто старі, або надто виснажені для цього.
— Дякуємо вам, місіс Грем, але ми собі й у гадках такого не покладаємо, — заявив Джім, лагідно всміхаючись до матері — Це було б подвійне вбивство, і до того ж даремне.
Джім знав, що, незважаючи на ревнощі, його мати дуже вболіває за них, тоді як місіс Клері бадьоро твердила: вони повинні дякувати долі, що їм так поталанило.
— Ви й самі не розумієте, яке у вас щастя, — казала вона.— Ви молоді й здорові, хіба вам є на що нарікати? Інші так хапаються одружуватись, наче то вони банк грабують. А тоді скоро їм набридає все це, і вони починають наговорювати одне на одного таку гидоту, що тільки ну!
— Отже, ти не схвалюєш подружнього життя, мамусю? — з удаваною серйозністю запитувала Айлін.
— Хто сказав, що не схвалюю? — підозріливо перепитувала мати, впевнена, що "мале чортеня" знов заманює її в пастку.— Чи ж не однаково, чи ти схвалюєш щось, а чи ні? Це нічого не змінює. Будьте молодим, поки можете, Джіме, — радила вона, поклавши костисту руку йому на коліно.— А подружнім життям ви ще наживетеся.
Проте Айлін і Джім, ясна річ, були іншої думки. Під час своїх вечірніх прогулянок вони взяли собі за звичай проходити одним із нових кварталів і заглядати в недобудовані котеджі з таким самим запалом, з яким діти гралися там у ковбоїв та індіанців. Вони охоче вступали в розмови з молодими чоловіками, які перекопували закидані будівельним сміттям латки землі біля будиночків, і не відмовлялись, коли їх запрошували на чашку чаю молоді подружжя, щасливі й горді нещодавно набутою власністю. Айлін і Джім зовсім не помічали, які бридкі ці нові оселі. Вони бачили тільки новизну всього, так наче то було саме оновлене життя: їм упадало в око, як призахідне сонце підкреслює свіжість фарби, білість фіранок, ніжну зелень молоденької травички. А потім Айлін зауважувала, похитуючи головою:
— Чи не здається тобі, Джіме, що ті фіранки не дуже пасують до великих наріжних вікон?
І Джім розумів, що в уяві вона вже по-своєму вмеблювала будинок, в якому вони щойно були.
Цього року Джім запропонував Айлін разом провести відпустку. Такий план зовсім не припав до вподоби місіс Клері. Мовляв, це ж напевне про Айлін підуть усякі чутки. Місіс Клері рішуче була за те, щоб вони користалися молодістю, поки змога, але тільки під її наглядом. Джім розумів, що матері Айлін ідеться не так про доччине добре ім'я, як про те, що ця спільна відпустка може започаткувати щось таке, над чим вона буде не владна. Він наполіг на своєму, і вони таки поїхали до одного приморського селища на північ від Дубліна — там вони два тижні досхочу собі гуляли, купалися, смажились на сонці, а коли йшов дощ, вибиралися в місто.
Дивлячись на зворотній дорозі з вікна купе на гори Голті, Джім сказав:
— Коли поїдемо у відпустку наступного разу, ми повинні бути одружені. Тоді все буде зовсім по-іншому.
— Твоя правда, Джіме, — погодилась Айлін.— Але що ми можемо вдіяти?
— А що нам заважає одружитися? — спитав він з усмішкою.
— Зараз? — стривожилась вона.— А куди ми подінемо своїх матерів?
— Та нікуди, — знизав він плечима.
— Ти хочеш сказати, що ми одружимося й житимемо далі, як жили досі?
— А чом би й ні? Звісно, це не те, чого ми прагнемо, але краще щось, ніж нічого.
— А що, як з'являться діти, Джіме? Ти ж сам розумієш…
— Та розумію, чого ж, — відповів він.— Але на цей клопіт ще прийде час. І зовсім не обов'язково нам заводити дітей відразу.
— А якщо люди почнуть говорити, Джіме? — несміливо запитала вона.
— Гадаєш, вони вже тепер не говорять?
Такий уже був Джім, а як він думав, так і його мати думала, 'байдуже, що там хтось скаже. Місіс Трем, звичайно, не бачила нічого поганого в тому, що вони вдвох їздили у відпустку, і Айлін, яка спершу трохи сумнівалася, тепер теж зрозуміла, що Джімова мати мала рацію. Айлін відчувала, що й Джім має рацію, тільки ще не зовсім була певна.
Проте чим довше вона обмірковувала це, тим виразніше схилялася до Джімової думки, хоч її мотиви й були інші. Джім не хотів чекати, він не хотів стати старим і зневіритись в усьому, поки вони нарешті дістануть змогу побратися; він хотів зазнати бодай трохи розкошів подружнього життя замолоду, коли вони ще можуть ними тішитись. Айлін дивилась на це дещо інакше — як на своєрідні містичні заручини, що поєднають їх одне з одним на всю їхню майбутню долю, яка їм судилася. Вона розуміла, що обоє водночас волі вони не дістануть, на це годі й сподіватися: котресь із них визволиться раніше від другого, і ось тоді й почнеться справжня спокуса.
Розуміла Айлін і те, що так чи так, а боротьби з матір'ю не уникнути. Місіс Клері до глибини душі була пройнята умовностями, і, крім того, вона знала, як шлюб впливає на людей. Тепер Айлін дуже лагідна й чуйна, але ставши дружиною або матір'ю, вона геть у всьому зміниться і може зовсім відбитись від рук,
— І ти отаке зробила б? — аж захлинулася місіс Клері, упершись рукою в бік.— Що це була б за сім'я? Він живе там, а ти тут! Та вас би все місто взяло на сміх!
— Я не бачу, чого б тут сміятись, мамусю, — повагом відповіла Айлін.— В усякому разі, підстав для сміху було б не більше, ніж тепер.
— Ну то й виходь за нього! — сердито вигукнула мати.— Виходь за нього! Та краще я вже піду в богадільню, аніж зазнати отакої ганьби через тебе!
— Але ж, мамо, — не поступалася Айлін, мимоволі сміючись, — ми не збираємось нічого такого робити, щоб ти зазнала ганьби, і тобі зовсім не треба йти ні до богадільні, ні куди-інде.
Місіс Грем теж була прикро вражена, тільки з іншої причини: страждала її гордість. Джімовій матері було байдужісінько до того, що скажуть сусіди, але їй здавалося, що це через її залежність від сина він зважився на такий карикатурний шлюб. Якби, уступившись із дороги, можна було полегшити йому життя, вона б залюбки пішла в богадільню. Та Джім пояснив їй, що навіть якби він і погодився на такий її крок, це нічого не змінило б у стосунках Айлін зі своєю матір'ю, і місіс Грем зрозуміла, що Джім має рацію. У перші ж наступні відвідини Айлін вона обняла дівчину й пробурмотіла:
— Бідолашні мої дітки! Бідолашні, безталанні дітки!
— Ви не думаєте, що ми робимо неправильно? — запитала Айлін, і собі вдаряючись у сльози.
— Та ні, ради бога, звичайно ж, я такого не думаю, — аж обурилася місіс Грем.— Чого це вас має обходити, хто там що подумає! Та ще й усі Оті люди, що ніколи в житті й на краплю нічого не пожертвували!
Тим часом місіс Клері закопилила губу, перестала озиватись до Джіма, коли він приходив, і зрештою відмовилася брати участь у тому, що вона назвала "пародією на весілля". Вона, місіс Клері, не дуже знається на таких речах, але бачить, коли її ошукують, як оце Джім. Він прийшов до них у дім як друг і викрав у неї з-під очей єдину доньку. А те, що нібито її, матір, ставлять на перше місце, то вона не вірить жодному слову з цих балачок. Хто повівся так, як Джім, той не завагається й отрути їй у чай підсипати.
Уже збираючись до церкви того ранку, Айлін підійшла до матері й лагідно запитала:
— Мамусю, ти навіть не побажаєш мені щастя?
— Іди собі, зухвале дівчисько! — тільки й відповіла стара.
— Я завтра ввечері повернуся і встигну приготувати тобі вечерю, мамусю, — примирливо сказала Айлін.
— Можеш і зовсім не повертатись, — заявила мати.
Айлін дуже переживала, але місіс Грем, коли прощалася з молодятами перед церквою, тільки засміялась, почувши невістчину розповідь.
— Це в неї пройде, дитино, — сказала вона.— Старі люди всі однакові. Я теж така сама, коли хочете знати. По дорозі додому я до неї загляну й скажу свою думку з цього приводу.
— А якби ви, місіс Грем, ще й приготували їй фліп[1] з яйцем, вона б скоріше далася на розмову, — цілком серйозно зауважила Айлін.— Мама страшенно любить цей напій, тільки щоб добре відчувалося віскі.
— Приготую їй фліп з яйцем, — погодилася місіс Грем, відчувши раптову полегкість: її шалені ревнощі розтанули від думки, що вона може дарувати втіху іншій старій жінці, пойнятій нападом роздратування. Тепер вона має собі хоч якийсь клопіт, нехай і з тим фліпом…
Після одноденного "медового місяця" Джім і Айлін покірно повернулися до своїх обов'язків, так ніби й зовсім не одружувались. І все-таки Айлін, коли хтось із знайомих зустрічав її на вулиці, була напрочуд життєрадісна й безжурна і хизувалася своєю обручкою, як і будь-яка новоявлена дружина. І ця радість, народжена її новим становищем, дуже ставала Айлін у пригоді, бо мати таки досить проникливо вгадала, як поставляться до всього цього люди. Про шлюб Айлін почали ходити ущипливі дотепи, і так було до самого його кінця. Навіть подруги глузували з чудернацького заміжжя Айлін. Це зовсім не свідчило про жорстокість ближніх — просто вони ставилися до подружнього життя, як і до смерті, надто категорично, і саме через це рішуче не схвалювали потворних шлюбів. А цей шлюб, який скінчився майже зразу по виході з церкви, був насмішкою над усім, у що вони вірили, отож вони й мстилися, як люди, зневажені у своїх найглибших переконаннях.
Джім начебто не помічав людського осуду: від матері він успадкував подиву гідну несприйнятливість до громадської думки, і до Айлін він заходив з таким виглядом, немовби йому нічого особливого не можна було закинути. Частіше, однак, Айлін заходила до Джіма та його матері, а влітку вони вдвох виїжджали на два тижні до Керрі або Коннемари.
Місіс Клері потрібен був цілий рік, щоб призвичаїтись до нової ситуації, і весь цей час вона пильно приглядалася до Айлін, щотижня сподіваючись побачити ознаки вагітності.