Він відрахував п'ять десятидоларових банкнотів і посунув їх через конторку.
— Вистачить?
Нумеролог повільно перерахував гроші, а потім засунув їх у шухляду для готівки.
— Ваш випадок вельми цікавий, — почав він. — Я радив би вам змінити прізвище на Себатинський.
— Себа... як по буквах?
— Перша "ес", Себатинський.
Зебатинський обурено витріщився на нумеролога.
— Ви пропонуєте замінити першу літеру? Поміняти "З" на "С"? І це все?
— Цього досить. Якщо заміни адекватні, то менша заміна гарантує більшу ймовірність успіху.
— Але як може заміна літери на будь-що вплинути?
— А як може впливати будь-яке ім'я? — м'яко запитав нумеролог. — Я не можу пояснити. Якийсь вплив є, ось і все, що можу сказати. Я ж застерігав, що не гарантую результатів. Звичайно, якщо ви не бажаєте міняти, то залишіть все, як було. Але в цьому випадку гонорару я не повертаю.
— Що ж мені робити? — запитав Зебатинський. — Просто казати всім, що моє прізвище починається на "С"?
— Проконсультуйтеся з адвокатом, якщо дозволите дати вам пораду. Змініть своє прізвище офіційно. Адвокат допоможе залагодити деякі формальності.
— І скільки треба чекати? Я маю на увазі, щоб мої справи пішли на краще?
— Звідки я можу знати? Може, ніколи. Може, завтра.
— Але ж ви бачили майбутнє. Ви стверджуєте, що бачили його.
— Не як у кришталевій кулі. Ні-ні, докторе Зебатинський. Із свого комп'ютера я отримую лише набір закодованих даних. Я можу зачитати вам імовірності, але картинок я там не бачив.
Зебатинський повернувся і швидкою ходою подався геть. П'ятдесят доларів за заміну літери! П'ятдесят доларів за Себатинського! Господи, що за прізвище! Гірше, ніж Зебатинський!
Ще один місяць минув, поки він набрався відваги піти до адвоката і нарешті таки подався до нього.
Він переконував себе, що завжди зможе повернути своє прізвище назад.
Треба спробувати, умовляв він себе.
Зрештою, в бісову душу, законом це не заборонено!
Аркуш за аркушем Генрі Бранд переглядав папку призвичаєним оком людини, яка провела у Безпеці вже чотирнадцять років. Йому не потрібно було вчитуватись у кожне слово. Будь-що підозріле само стрибнуло б із сторінки і штрикнуло в око.
— Як на мене, то цей чоловік ніби чистий, — сказав він. Сам Генрі Бранд також виглядав чистим: м'яке округле черевце, рожеве і щойно умите обличчя. Здавалося, ніби тривалий контакт з усім діапазоном людських прогрішень — від можливої необізнаності до можливої державної зради — виробив у нього звичку до частого вмивання.
Лейтенант Альберт Квінсі, який приніс папку, був молодий і сповнений відповідальності за своє звання офіцера Безпеки на Генфордській станції.
— Але чому тоді Себатинський? — домагався він.
— Чому б і ні?
— Тому що ніякого сенсу. Зебатинський — прізвище іншомовне, і якби мене так звали, то я сам його поміняв би. Але міняв би на щось англосакське. Якби Зебатинський так зробив, то це було б зрозуміло і я навіть не звернув би уваги. Але яка рація міняти "З" на "С"? Я гадаю, що ми повинні з'ясувати першопричину.
— А в нього безпосередньо хтось питався?
— Аякже! Звичайно, під виглядом буденної розмови. Я подбав про це заздалегідь. Він відговорюється лише тим, що йому набридло бути останнім у списках!
— Таке трапляється, чи не так, лейтенанте?
— Трапляється, але чому тоді прізвище не змінити на Сендз або Сміт, якщо йому так закортіло "С"? А коли вже набридло "З", то чому не бути до кінця послідовним і не пересунутись на початок алфавіту? Чому б тоді, скажімо, не... м-м-м... Ааронс?
— Не надто англосакське, — пробурмотів Бранд. Потім додав: — Але йому нічого не закинеш. Незалежно від наших підозр щодо зміни прізвища, для звинувачення цього замало.
Лейтенант Квінсі не міг приховати розчарування.
— Признайтеся, лейтенанте, — допитувався Бранд, — вас наче щось таке непокоїть? Щось на думці, якась версія, якась заковика? Що саме?
Лейтенант спохмурнів. Його світлі брови звелися докупи, а губи стислися.
— Добре, хай йому чорти, сер, ця людина — росіянин.
— Аж ніяк! — заперечив Бранд. — Він американець у третьому поколінні.
— Я хочу сказати, що в нього російське прізвище.
З Брандового обличчя зійшла дещиця оманливої лагідності.
— Ні, лейтенанте, знову помиляєтеся. Польське.
Лейтенант нервовим рухом підняв руки долонями догори.
— Не один біс?
— Не кажіть цього полякам, — відрізав Бранд, чия матір мала дівоче прізвище Вишевська, потім додав розважливіше: — Гадаю, що і росіянам не слід так казати.
— Я мав на увазі, сер, — червоніючи, виправдовувався лейтенант, — що і поляки, і росіяни по той бік Завіси.
— Це всім відомо.
— І Зебатинський чи Себатинський — називайте, як вам подобається, — може мати там родичів.
— Він з третього покоління. Міркую, що в нього можуть там бути троюрідні брати й сестри, і що з того?
— Само по собі нічого. Багато людей можуть мати там далеких родичів. Але Зебатинський змінив своє прізвище.
— А далі?
— Може, він намагається відвернути увагу. Може, якийсь троюрідний брат стає там занадто знаменитим, і наш Зебатинський боїться, що родинні зв'язки підмочать його власні шанси на просування.
— Зміна прізвища нічого не дає. Він усе одно залишається троюрідним братом.
— Звісно, але він позбувається відчуття, ніби він витикає нам очі своїми родинними зв'язками.
— Ну а ви самі колись чули про якого-небудь Зебатинського на тому боці?
— Ні, сер.
— Тоді він не може бути надто знаменитим. Звідки про нього довідався б наш Зебатинський?
— Він може підтримувати зв'язки з родичами. За умови, що він ядерний фізик, це вже викликає підозру.
Бранд знову методично поперегортав папку.
— Страшенно тонко, лейтенанте. Настільки тонко, що аж абсолютно непомітно.
— А ви, сер, можете якось інакше пояснити причину саме такої зміни прізвища?
— Ні, не можу. Визнаю.
— В такому разі, сер, я вважаю, що ми повинні провести розслідування. Ми повинні на тому боці розшукати людину на прізвище Зебатинський і перевірити, чи не існує якогось зв'язку. — Голос лейтенанта трішечки погучнішав, коли йому спала на думку нова ідея: — Може, він змінив прізвище, щоб відвернути увагу від них. Щоб прикрити їх.
— Тоді він робить якраз протилежне.
— Може, він цього не усвідомлює, але прикриття росіян якраз може бути мотивацією зміни прізвища.
— Гаразд. — Бранд зітхнув. — Закинемо гачок на Зебатинського. Однак, лейтенанте, якщо нічого не виявиться, то справу ми закриємо. Залишіть папку мені.
Коли Брандові нарешті принесли зібрану інформацію, то він давно вже забув і про лейтенанта, і про його версії. Тому перше, що спало йому на думку, коли він взяв у руки перелік сімнадцяти біографій сімнадцяти громадян Польщі і Радянського Союзу — самі Зебатинські, — було: що за чорт?
Потім згадав, лайнувся про себе і заходився читати. Розпочиналося американцями. Маршалл Зебатинський (відбитки пальців), уродженець Буффало, штат Нью-Йорк (дата, лікарняна статистика). Батько так само, уродженець Буффало, мати — Освего, штат Нью-Йорк. Дід і бабуся з батькового боку, уродженці Бялистока, Польща (дата в'їзду в Сполучені Штати, дати надання громадянства, фотографії).
Всі сімнадцять громадян Радянського Союзу і Польщі на прізвище Зебатинський походять від осіб, які півстоліття тому жили в Бялистоку або поблизу нього. Ймовірно, що всі вони могли бути родичами, але в жодному окремому випадку цього достеменно не вказувалося. Внаслідок першої світової війни акти громадянського стану в Східній Європі велися незадовільно, якщо вони взагалі велися.
Бранд перечитував усі по черзі життєписи живих Зебатинських, чоловіків і жінок (на диво сумлінно працює розвідка, російська, мабуть, не менш сумлінно). На одній біографії він зупинився, його брови зметнулися догори, а гладеньке чоло взялося зморшками. Цей життєпис він відклав набік і читав далі. А потім усі біографії, крім відкладеної, склав докупи і запхав назад у конверт.
І, дивлячись на ту, відкладену, він барабанив по стільниці акуратно обрізаними нігтями.
З певною нехіттю Бранд подався з візитом в Комісію по Атомній Енергетиці до доктора Поля Крістова.
Доктор Крістов слухав з незворушною міною. Час від часу він підіймав мізинець, торкаючись ним до схожого на картоплину носа і знімаючи неіснуючу цяточку.
— Ні про якого росіянина Зебатинського я не чув. Але про американського я також не чув.
— Добре! — Бранд пошкрябав над скронею, де починалося волосся, і повільно промовив: — Я не гадаю, що там аж щось такого може бути, але не хотілося б закривати цю справу занадто поспішно. У мене на хвості молоденький лейтенантик, а ви знаєте, які вони бувають. Я не хочу давати йому приводу звертатися в Комітет Конгресу. Крім того, це ж факт, що один з російських Зебатинських, Михайло Андрійович Зебатинський, таки справді фізик-ядерник. Ви певні, що ніколи про нього не чули?
— Михайло Андрійович Зебатинський? Ні... Ні, не чув ніколи. Та це ще нічого не доводить.
— Я міг би сказати, що це збіг, але, знаєте, тих збігів трошки забагато. Один Зебатинський тут, один Зебатинський там, обидва ядерні фізики, і той, що тут, несподівано міняє своє прізвище на Себатинський і дуже з цим носиться. Не приведи господь не так написати! Тоді він категорично вимагає: "Моє прізвище починається на "С"! Все це досить добре вкладається у версії мого пильного лейтенанта, і йому це трішечки занадто на руку, до того ж іще одна дивна обставина: росіянин Зебатинський саме з рік тому щез з поля зору.
— Страчений! — флегматично констатував доктор Крістов.
— Може й таке бути. У звичайному випадку я так і вважав би, хоча росіяни не дурніші за нас, і не страчують першого-ліпшого фізика-ядерника, якщо без цього можна обійтись. Річ у тім, що бувають інші обставини, за яких ядерний фізик з доброго дива несподівано зникає. Не мені вам про це розповідати.
— Надзвичайні дослідження. Цілком таємно. Гадаю, ви саме це маєте на увазі. А ви впевнені, що все саме так?
— Зберіть усе докупи, додайте сюди лейтенантову інтуїцію, і мені стає просто цікаво.
— Дайте-но мені ту біографію, — доктор Крістов взяв у руки аркуш, перечитав його двічі. Похитав головою. Нарешті сказав: — Пошукаю в "Ядерних виписках".
"Ядерними виписками" — маленькими акуратними скриньками, заповненими ‘квадратиками мікроплівок — була викладена ціла стіна в кабінеті доктора Крістова.
Службовець КАЕ крізь свій проектор переглядав алфавітний покажчик, а Бранд тим часом спостерігав, з яким терпінням людина може проводити пошук.
— Михайло Зебатинський, — пробурмотів доктор Крістов, — автор та співавтор півдесятка статей у радянських журналах за останніх півдесятка років.