громадську бібліотеку, річки, гори, світанок і сутінки, клаптик озера та чоботи знаменитого генерала. Все це він оглядає невтомно, щиро вихоплюючись усім побаченим.
— Дозвольте звернути вашу увагу на цю картину Рубенса, — каже гід у музеї.
і перший турист, який ступає крок уперед і роззявляє рота, — це англійський турист. Іноді він плутає картини і замість Рубенса, якого вихваляв гід, розглядає якусь мазанину пензля місцевого художника, та коли переконується у своїй помилці, одразу ж визнає її:
— А це не те, чим треба захоплюватися? No matter. It is all right.
Марк Твен у своїх "Простаках за кордоном" розповідає, що, пливучи пароплавом Мессінською протокою, один англієць захоплено роздивлявся на всі боки в бінокль.
— Чим вас так приваблює Мессінська протока? — запитав Марк Твен.
— Пане, — відказав англієць, — я хочу побачити всі місця, згадані в Біблії.
— А до чого тут Мессінська протока? Те, що ви бачите, — це славнозвісні давньогрецькі Сцілла й Харібда.
— Невже? — вигукнув англієць. — А я думав, це Содом і Гоморра.
Я не знаю, чи потрібно нам в Іспанії багато англійських туристів. — можливо, корисніше було б нам самим відвідувати Англію. У всякому разі, залучення англійського туриста залежить від того, чи буде він почувати себе в Іспанії, як в Англії. А для цього потрібно, щоб обслуга в готелі розмовляла з ним англійською мовою, щоб на обід він мав ростбіф, щоб о п’ятій годині подавали чай і щоб було де грати в гольф. Англійцеві подобається відвідувати екзотичні країни, але з умовою — щоб він там почував себе як удома, бо англієць скрізь і завжди лишається англійцем.
ТУРИСТ-ЯНКІ
Турист-янкі на все дивиться очима покупця. Мені завжди здається, що, оглядаючи собор чи піраміди, він от-от запитає, скільки вони коштують. Колись я чув, як один турист-янкі питав, скільки коштує будинок Вольтера у Фернеї, що за двадцять хвилин їзди від Женеви. Милуючись Женевським озером, він, здається, от-от запропонує:
— Ось вам чек. Надішліть це озеро нам у Цінціннаті.
Коли туристові-янкі представляють якогось князя — справжнього князя, а не якусь там фальшивку, — і коли ще той янкі має дочок на порі, він може запитати:
— А цей князь, якого ви мені представили. — скільки, по-вашому, він може коштувати?..
Вони поскуповували найвисокородніших князів, найпрекрасніші картини, найславетніші палаци.
Коли інші туристи захоплюються історичними руїнами, янкі зневажливо дивиться на них як на людей непрактичних і, звертаючись до гіда, запитує:
— Скільки коштують ці руїни?
— О, ці руїни, ви знаєте…
— Облиште, облиште. Скільки вони коштують?
— Бачите, ці руїни мають велику історичну цінність, величезну цінність…
— Але, кінець кінцем, скільки вони коштують? Скільки тисяч або мільйонів доларів?
Коли туристи-янкі ще не купили Монблан, то це тільки тому, що вони мають на меті звести в Чикаго свій Монблан, куди вищий, де буде більше снігу та ущелин і де гинутиме набагато більше людей.
Фізично турист-янкі сильніший від англійського туриста. Він випиває безліч коктейлів, а свої почуття виявляє так експансивно, що, тиснучи вам руку, може зламати її. Все здається йому занадто малим, і він запитує, чи є ванна кімната в швейцарських поїздах, які за кілька годин перетинають усю країну. У готелі він піднімається на другий поверх у ліфті не тому, що йому важко подолати кільканадцять сходинок, а тому. що він, янкі, звик до сучасної механізації у всьому. А невдовзі він вирушить пішки на Монблан або на Юнг-фрау.
Туристи-янкі не такі численні, як англійці, але мають набагато більше грошей. Чим дорожча подорож, тим більше задоволення дістає янкі.
— Сподобалась вам екскурсія по Швейцарії? — запитують його, коли він повертається до своєї Філадельфії.
— Дуже сподобалась. Чудова екскурсія. П’ять тисяч доларів.
ФРАНЦУЗЬКИЙ ТУРИСТ
Французький турист — людина, яка залюбки кепкує з усього, крім смачної їжі.
— Монблан? — зневажливо кидає французький турист. — Подумаєш, велика важниця!
І неможливо переконати його в іншому. Йому байдуже до Монблану та його бездонних ущелин, до снігових лавин, що падають на альпініста, який зробив необережний крок або підвищив голос.
— А ви спробуйте, підніміться туди на висоту чотири тисячі вісімсот метрів, то побачите, що воно таке, — кажуть французькому туристові.
— Я? — відказує він. — А що мені там робити, на тій верхівці Європи? Мені й тут добре.
Повз вікно ресторану проходять кілька англійських туристів у гірському спорядженні, в супроводі інструкторів-альпіністів.
— Ну й диваки! — вигукує француз і просить, щоб йому принесли полинової настоянки.
Як на те, в Швейцарії полинової настоянки немає. її заборонено урядом. Ні, не подумайте, що там узагалі не можна пити міцних напоїв: є віскі, коньяк, джин і всяке таке Інше. Але полинової настоянки немає, — мабуть, вона не до смаку швейцарським депутатам.
— Немає абсенту? — обурюється французький турист. — А що ж я питиму перед обідом? Чортзна-що!
Жилети французів впадають в око навіть на тлі розкішної швейцарської природи. Англійські туристи неабияк потішаються, дивлячись на ті яскраві кольори. "Ну чисто папуги!" — шепочуться вони проміж себе. І все-таки він чудовий, французький турист! Кепкує з Монблану, з Вільгельма Телля, з Шільйонського замку, з озера Леман. Там, де проходить турист-француз, лишається спогад про його невимушену поведінку та надзвичайну вибагливість до їжі.
4. ЯНКІ
НЬЮ-ЙОРК
Я їх називаю янкі, бо як Інакше їх називати? Американці? Але американці мешкають і в Південній Америці. Північноамериканці? Але канадці й мексиканці — теж північноамериканці. Тому хай пробачать мені янкі, якщо це слово їм не подобається, одначе іншого н не знайшов.
Нью-Йорк — це не місто. Це система, теорія. Щоб ознайомитися з Нью-Йорком, не треба жити в ньому, немає навіть потреби гортати путівник. Засвойте Нью-Йорк теоретично, оце і все. В Нью-Йорку неможливо розпізнати приїжджого, там усі поводяться, як старожили. Якщо прибулець стоїть, припустімо. на Сто чотирнадцятій вулиці і йому треба дійти до Сто двадцятої, він має просто перетнути п’ять вулиць. Сто двадцята вулиця іде за Сто дев’ятнадцятою і відрізняється від неї тільки номером. Отже, річ не в тому, чи бачили ви коли-небудь Сто двадцяту вулицю, і не в тому, чи вивчали ви план Нью-Йорка, а в тому, щоб мати елементарні знання з арифметики, бо Нью-Йорк, повторюю, не місто, а система.
Звичай нумерувати вулиці замість того, щоб називати їх іменами великих людей, дуже зручний, дуже логічний, дуже американський. До того ж він розв’язує проблему, коли вулиць більше, ніж великих людей. У містах з покрученими вуличками, з провулками та глухими кутами це було б неможливо. але в Нью-Йорку — будь ласка. Мені здається, що все місто збудували десь-інде, а потім з допомогою гігантських підйомних кранів поставили на місце разом із жителями. Важко навіть повірити, що Нью-Йорк виростав і забудовувався поступово. Навпаки, враження таке, ніби його будували одночасно на спільному каркасі. Я не бував у інших американських містах, але чув, що вони схожі на Нью-Йорк. Можливо, американці мають спеціальний шаблон для забудови великих міст. Тоді їм, звичайно, бракує свого обличчя, але будувати їх значно дешевше. Тепер я думаю, що мені було зовсім ні до чого відвідувати Нью-Йорк. Хіба так уже треба пройти від Дванадцятої вулиці до Тринадцятої, наперед знаючи, що після Дванадцятої потрапиш на Тринадцяту? Лондон, Париж, Берлін, Рим, Мадрид — це міста, що їх неможливо вивчити вдома, як арифметичні правила, треба відвідати їх. Нью-Йорк — навпаки, його можна обчислити наперед, як теорему Піфагора, з рельєфами у вигляді хмарочосів. Нью-Йорк — практична демонстрація того, як погано можна жити, маючи багато техніки, багато автомобілів, багато телефонів та інших вигод.
ХУДОЖНІЙ СМАК
Художники, скульптори, архітектори, танцівники, актори, музиканти, поети! Митці всіх мастей! Приїздіть до Америки. Америка прагне виховувати свій художній смак та почуття прекрасного. Тож приїздіть! Вам заплатять по-американському!..
Та коли бажання залучити до себе великих митців саме собою і непогане, то спосіб, у який це робиться, не такий уже й добрий. Найкращий митець для американця той. кому платять найбільше грошей. Нехай там ідеться про танцівника чи про модного поета — його Імпресаріо або видавець завжди рекламують його заробітки: "Письменник, який заробляє стільки-то на тиждень": "Співак, якому платять стільки-то на місяць"… Мені здається, я теж міг би стати славнозвісним співаком і робити величезні збори в театрі, якби знайшовся такий американський імпресаріо, що платив би мені вдвічі більше, ніж "Метрополітен-Опера" платила Карузо. Художники, скульптори і т. д., якщо хочете приїхати в Америку, вимагайте багато грошей. В Америці полюбляють великих митців, які одержують багато тисяч доларів на тиждень, бо якщо митець зажадає менше, виходить, він посередність, а такого жоден імпресаріо не запросить. Будьте великими митцями, вимагайте багато грошей, і всі Імпресаріо ганятимуться за вами. Америка прагне виховувати свій художній смак та почуття прекрасного. Тож приїздіть. Вам заплатять по-американському!..
ЗЛОЧИНИ СЕРІЙНО
Починаю здогадуватися, що злочини в Нью-Йорку — результат такого самого бізнесу та масового виробництва, як кока-кола, газети Херста або автомобілі Форда. Спочатку іноземець, який приїздить в Америку, жахається, прочитавши в американських газетах, скільки злочинів відбувається тут щодня і навіть щохвилини, але поступово він починає розуміти, що злочинцеві самому довелося б важкенько: адже щоб підкупити поліцію і свідків та ще придбати зброю, якою орудують злочинці. — а в них є і гармати, і бомби, і машини, і літаки, ну просто ціле військо, — одному злочинцеві справді нема чого робити, треба об’єднуватися у великі синдикати, щоб убивати щосекунди, о будь-якій порі, — тільки тоді злочини набувають такого розмаху і такої масовості. якими так пишається сучасна Америка.
РЕКОРДИ
В Колумбійському університеті цього року закінчили навчання сорок тисяч студентів.
— Це рекорді — з гордістю кажуть вам американці.
Головне для американців не в тому, що в них розвивається освіта, а в тому, щоб був побитий рекорд.