Наша багатша на легкі елементи.
— Їм потрібен магній, алюміній?
— Ні, пане. їм потрібні вуглець і водень. Вугілля й нафта.
— Справді?
— Вам кортить спитати чому істотам, які опанували космічні перельоти, а, отже, оволоділи атомною енергією, потрібні вугілля та нафта? На це питання не спроможний відповісти.
— Тоді це зроблю я,— посміхнувся Промисловець.— Це незаперечне підтвердження правдивості ваших слів. Якщо не вникнути в суть, може здатися, що володіння атомною енергією виключає користування вугіллям та нафтою. Але це не лише сировина для виробництва енергії, вони завжди будуть базовою сировиною для всіх галузей органічної хімії. Пластмаси, барвники, медикаменти, розчинники. Промисловість не може існувати без них навіть у вік атома. Проте, якщо вугілля та нафта — невисока платня за клопоти і муки молодої раси, я вважаю, вони нам дорого обійдуться, якщо ми нічого не матимемо натомість.
Астроном зітхнув і сказав:
— А от і наші хлопчики.
З прочиненого вікна було видно, як ті стояли на зеленій галявині й про щось жваво гомоніли. Син Промисловця зробив владний знак, син Астронома кивнув у відповідь і подався до будинку.
— Ось молодь, про яку ви говорили,— сказав Промисловець.— У нашої раси стільки молоді, скільки треба.
— Так, але ми ростимо їх, щоб вони швидше запліснявіли.
Щуплий скочив у кімнату, грюкнувши дверима.
— Що трапилось? — незадоволено спитав Астроном.
Щуплий здивовано звів на нього очі й закляк на місці.
— Вибачте, будь ласка. Я не знав, що тут хтось є. Перепрошую, що потурбував,— він силувався говорити якнайввічливіше.
— Дарма,— сказав Промисловець.
— Навіть коли в кімнаті немає нікого, сину, не обов'язково грюкати дверима,— повчально сказав Астроном.
— Пусте,— повторив Промисловець.— Хлопець не зробив нічого лихого. Ви лаєте його, бо він молодий. І це ви, з вашими поглядами. Іди-но сюди, хлопче,— звернувся він до Щуплого.
Той повільно підійшов.
— Тобі у нас подобається?
— Дуже, сер. Дякую.
— Мій син уже показав тобі нашу садибу?
— Так, сер. Рудий, тобто...
— Ні, ні, називай його Рудим. Я й сам його так називаю. А тепер скажи мені, чого ви тут вештаєтесь?
Щуплий відвернувся.
— Ми провадимо дослід.
Промисловець подивився на Астронома.
— От бачите, юнацька допитливість і спрага до пригод. У нашої раси ще не все втрачено.
— Сер,— звернувся Щуплий до Промисловця.
— Слухаю, хлопче.
Хлопчик трохи помовчав, силкуючись зрозуміти, про що говорять дорослі, згодом сказав:
— Рудий звелів мені роздобути чогось смачного, та я не дуже збагнув, що саме. Я не хотів говорити.
— Спитай Куховарку. У неї знайдеться щось смачненьке для таких хлопчаків.
— Ні, сер, це не для нас, а для звірів.
— Для звірів?
— Так, сер. Що їдять звірі?
— Одразу видно, що мій син виховувався у місті.
— Ет, дрібниці. Які звірі, хлопче?
— Маленькі, сер.
— Спробуйте дати їм трави чи листя, якщо вони не їстимуть, то можна горіхів або ягід.
— Дякую, сер.— Щуплий вибіг з кімнати, обережно причинивши за собою двері.
— Ви думаєте, вони зловили звірів живими? — занепокоєно спитав Астроном Промисловця.
— Це дуже просто. У моїй садибі полювання заборонено: всі тварини ручні, багато гризунів, дрібної звірини. Рудий завжди наносить додому повно різної живності. Але недовго те його цікавить.— Він подивився на настінний годинник.— Ваші друзі мусили вже прибути, як ви вважаєте?
3
Хитанина припинилася. Було темно. Дослідникові важко було дихати густим, мов суп, повітрям чужої планети, тож він не міг навіть глибоко зітхнути. Навіть якщо...
Йому раптом захотілося почути когось. Торговець на дотик був теплий. Він важко дихав, тіло раз у раз судомило, він, очевидно, спав. Дослідник повагався й вирішив не будити його. Навіщо? Порятунку, ясна річ, уже не буде. Це — покарання за величезні прибутки, які приносила необмежена конкуренція.
Торговець, який відкрив нову планету, одержував монопольне право торгувати з нею протягом десяти років. Він міг торгувати сам, або, що приносило більший зиск, продати своє право всім охочим на вигідних умовах. Це призводило до того, що пошуки нових планет провадились таємно і якнайдалі від звичайних торгових шляхів. Тому тепер у них не було майже ніякої надії, що якийсь космічний корабель увійде в межі їхнього субефірного зв'язку, хіба що сподіватись на неймовірний випадок.
Були б вони хоч у своєму кораблі, а не в цій... цій... клітці.
Дослідник учепився за товсте пруття. Навіть якщо вони знищать його, це вони могли зробити легко, їм не врятуватися — надто високо.
Все йшло шкереберть від самого початку. Ще до цього приземлення вони двічі приземлювались на кораблі-розвіднику, встановили контакт з місцевим населенням — велетенськими, але м'якими й доброзичливими істотами. Очевидно, тут була колись високорозвинена промисловість, але населення не зуміло уникнути небажаних наслідків. Кращого ринку годі й шукати.
Планета-гігант особливо вразила Торговця. Хоч він і знав її розміри, але з відстані двох світлових секунд до неї завмер біля екрана, прошепотів: "Неймовірно!"
— Існують ще більші планети,— спокійно зауважив Дослідник. Дослідникові не гоже виявляти надмірний захват.
— Населена?
— Атож.
— Ваша планета може потонути в тому великому океані.
Дослідник усміхнувся: тонкий закид. Його рідна планета Арктур за розмірами була менша від інших планет.
— Ну, не зовсім так,— сказав він.
Торговець продовжував розпитувати.
— А жителі тут теж гіганти?
Здавалось, така перспектива не дуже його втішала.
— Майже в десять разів більші від нас.
— Ви впевнені, що вони доброзичливі?
— Важко сказати. Дружба між чужопланетними культурами поняття неповне. Але, думаю, вони для нас безпечні. Ми зустрічали інші цивілізації, що не зуміли зберегти рівновагу в період післяатомних воєн. Ви, мабуть, знайомі з результатами: самоаналіз, відступ, поступовий занепад, чимдалі більша покірливість.
— Навіть у таких велетнів?
— У загальних рисах так.
У цю мить Дослідник почув, як надсадно заревів двигун. Він спохмурнів і сказав:
— Ми знижуємося надто швидко.
Кілька годин тому вони вже говорили про небезпеку, яка чатувала на них при посадці. Планета, що наближалась, була величезною для киснево-водяного світу. Хоча вона менша від ненаселених воднево-аміакових планет і її маса зумовлювала нормальне поле, тяжіння, сили гравітації з наближенням слабшали. Коротше кажучи, гравітаційний потенціал був високий, а бортовий комп'ютер простенької конструкції не запрограмований давати інформацію про траєкторію посадки в залежності від гравітаційного потенціалу. Це означало, що Пілотові доведеться робити посадку вручну. Обачніше було б обладнати корабель комп'ютером вищого ступеня складності, але це означало політ до околиці певної цивілізації, зайву витрату часу, можливо, розсекречення самої подорожі. Тоді Торговець вимагав негайної посадки.
Зараз він відчув необхідність аргументувати свою вимогу.
— Гадаєте, Пілот не знає, що слід робити? — сердито звернувся він до Дослідника.— Адже він двічі вдало посадив корабель.
"Так,— подумав Дослідник,— але на кораблі-розвіднику, а не на цій вантажній коробці". Однак змовчав, дивлячись на екран. Вони знижувались швидко. Ніяких сумнівів. Навіть надто швидко.
Торговець роздратовано спитав:
— Ну чого ви мовчите?
— Коли ви вже так хочете, щоб я говорив, раджу пристібнути ремінь і допомогти підготувати катапультовий пристрій.
Пілот боровся відчайдушно. Він не був новачком. Атмосфера незвичайної густини навіть для гравітаційного потенціалу цієї планети полум'ям вирувала навколо корабля. Пілот дотримувався заданого курсу, прямував до певної точки на північному континенті. За інших обставин, пощасти їм більше, про їхню посадку говорили б, як про героїчну, майстерно виконану в безнадійному становищі. Та коли перемога була вже поруч, фізична перевтома, нервове напруження далися взнаки: Пілот ледь сильніше натиснув на важіль керування і корабель, що вже зайняв був горизонтальне положення, полетів сторч.
Часу на виправлення останньої помилки не було: до поверхні менше милі, але Пілот залишився на посту. Він встиг лише подумати, як би зберегти корабель при ударі під час посадки. Самому йому не пощастило вціліти.
Корабель шалено виривався з товщі атмосфери. Вдалося ввімкнути лише кілька катапультових пристроїв, вчасно спрацював тільки один.
Згодом, коли Дослідник опритомнів і звівся на ноги, йому здалося, що весь екіпаж, крім нього та Торговця, загинув. Його власний апарат приземлення згорів високо над землею, відтак забило йому памороки. Може, Торговцеві пощастило ще менше.
Густа, з м'ясистими стеблами трава обступила його. Здалеку було видно дерева, які нагадували Дослідникові дерева його рідної планети Арктур, хіба що їхнє верховіття не діставало найнижчих гілок цих дерев.
Він гукнув: голос глухо пролунав у густому повітрі.
Торговець озвався. Дослідник кинувся до нього, щосили продираючись крізь зарості, які перепиняли шлях.
— Ви поранені? — спитав він.
Обличчя Торговця скривилося від болю.
— Здається, щось вивихнув. Важко ступати.
Дослідник обережно обстежив його.
— Думаю, обійшлося без переломів. Треба йти, незважаючи на біль.
— Може, спершу трохи перепочинемо?
— Ми повинні знайти корабель. Це дуже важливо. Якщо він уцілів і його можна полагодити — ми врятовані. Інакше...
— Лише кілька хвилин. Дайте подих перевести.
Дослідник і сам зрадів короткому перепочинкові. Торговець заплющив очі. Дослідник дозволив і собі зробити те саме.
Дослідник почув чиїсь кроки, розплющив очі. "Ніколи не спіть на чужій планеті". Тепер це марна порада.
Торговець теж прокинувся. Його зойк сповнився жахом.
— Це — житель планети! Він не заподіє вам зла! — заспокійливо крикнув йому Дослідник.
Тим часом велетенська потвора нахилилася, схопила їх, притисла до себе.
Торговець щосили пручався, але, зрозуміло, даремно.
— Ви можете з ним поговорити? — вереснув він.
Дослідник лише похитав головою.
— Я не зможу подіяти на нього своїм передавачем. Він мене не слухатиме.
— Тоді знищіть його. Знищіть!
— Не можна,— і ледве не додав "телепень".
Дослідник силкувався говорити спокійно.
Потвора кудись рухалась — вони швидко додали величезний обшир.
— Чому? — закричав Торговець.— Ви ж можете дістати свій дезинтегратор.