Матроси остовпіли: їхній план провалився! Аж тут кота перейняв Сем. Незважаючи на гучні протести Сатани, він схопив його і сховав під своїм мокрим дощовиком.
Почувши котяче нявкання, шкіпер, що саме розмовляв з помічником, здригнувся, мов підстрелений, і сполошено озирнувся.
— Діку, ти чуєш кота? — спитав він.
— Кота? — перепитав помічник, наче з великого дива.
— Мені здалося, десь нявчить кіт, — збентежено сказав шкіпер.
— Це вам причулося, сер, — твердо запевнив Дік, ігноруючи котячі зойки, що линули з-під Семового дощовика.
— А ти, Семе, чуєш? — гукнув шкіпер Семові, який квапився ушитися з палуби.
— Чую що, сер? — поштиво спитав Сем, не обертаючись.
— Нічого! — схаменувся шкіпер. — Нічого. Все гаразд… А Сем, іще не вірячи, що так легко виплутався з халепи,
дійшов до трапу, який вів у кубрик, і там, скориставшись нагодою, передав свого невдячного в'язня юнзі.
— То вам причувся голос кота? — неуважливо спитав помічник.
— Хай це буде між нами, Діку, — тихо мовив шкіпер, — я чув його. І не в своїй уяві. Ясно чув. Здавалося, нявкає живий кіт.
— Мені розповідали про такі випадки, — заявив помічник. — Але я в таке не вірю. Ото була б кумедія, якби Сатана цієї ночі виринув з морської безодні й з'явився на палубі "Жайвора" з цеглиною на шиї!
Якусь мить шкіпер мовчки дивився на нього.
— Може, ти й маєш це за кумедне, але я — ні, — озвався він нарешті.
— Ну що ж, коли вам удруге причується нявкання, покличте мене, — приязно сказав помічник. — Я цікавлюсь такими речами.
Протягом дня, більше не чуючи котячого нявкання, шкіпер намагався переконати себе, що він став жертвою власної уяви. Але вночі, коли йому випало стояти біля керма, його приємно зігрівала думка, що на палубі він не сам, що на кормі є ще й вахтовий матрос. А той теж був уражений надзвичайною товариськістю шкіпера, який кілька разів окликав його, заводив розмову про справи, майже не зв'язані з рухом судна.
Ніч була темна, але згодом небо проясніло, і між клоччями хмар визирнув серпик місяця.
Тим часом кіт, підваживши спиною віко клятої скрині, вибрався на волю, облизався й вийшов на палубу. Після задушливої в'язниці повітря здалося йому нектаром.
— Бобе! — раптом заволав шкіпер.
— Слухаю, сер, слухаю! — перелякано відгукнувся вахтовий.
— Ти нявкав?
— Я — що? — здивовано перепитав Боб.
— Нявкав! — різко повторив шкіпер. — Нявкав, як кіт!
— Ні, сер, — ображено відповів матрос. — Чого б це я нявкав?
— Не знаю, чого, — мовив, розгублено озираючись, шкіпер. — Мабуть, знову піде дощ.
— Мабуть, піде, сер, — погодився Боб.
— Цього року літо видалося дощове.
— Ваша правда, сер… Вітрильник ліворуч по кормі, сер.
Розмова урвалася. Шкіпер, радий забути про свій клопіт, зосередив увагу на вітрильникові, що виринув із темряви й, осяяний місяцем, проплив повз "Жайвір". Він пильно стежив за судном, аж поки те опинилося за кормою, тож не міг бачити Сатани, який нечутно вийшов з-за світлового люка й сів біля шкіперових ніг.
Два дні бідолашний кіт був жертвою переслідувань. Його мучили всі люди на борту. Всі, крім одного. Цей один був шкіпер, і, як ми побачимо, кіт чудово це розумів. Він підвівся і став приязно тертися об шкіперову ногу.
Незначні причини породжують великі наслідки. Шкіпер відскочив на чотири ярди й вереснув так гучно, що екіпаж зустрічного вітрильника ще довго губився в здогадах, чим викликано відчайдушний зойк. Коли Боб поспішно причалапав на місце пригоди, шкіпер стояв, спершися на борт. Він увесь тремтів і не міг здобутись на слово.
— Що сталося, сер? — вигукнув матрос, кидаючись до керма.
Шкіпер сяк-так спромігся опанувати себе і підступив до товариша по вахті.
— Не знаю, повіриш ти мені, Бобе, чи ні, — почав він тремтячим голосом, — але привид кота, привид нашого бідолашного Сатани, якого я втопив, у чому щиро каюсь, підступив до мене й потерся об мою ногу.
— Об яку саме? Праву чи ліву? — спитав Боб. Його завжди цікавили подробиці.
— Отуди к бісу! — вигукнув шкіпер, неспроможний потамувати свої вкрай розладнані нерви. — Та чи має це значення, об яку ногу він терся? Подивись, подивись!..
Матрос подивився туди, куди показував капітан, і серце його похололо. Він побачив Сатану: вигнувши спину, той бадьоро простував попід бортом.
— Я нічого не бачу, — сказав матрос затято.
— Я так і думав, Бобе, — сумно мовив шкіпер, дивлячись услід котові, який зайшов за рубку. — Він видимий тільки мені. Не знаю, чим це скінчиться. Піду до себе в каюту. Нести вахту я не можу. Побудеш тут сам, поки прийде помічник?
— Я не боюся, — запевнив Боб.
Шкіпер пішов униз і, розбуркавши помічника, який міцно спав, розповів йому про свою страшну пригоду.
— На вашому місці… — промимрив" помічник.
— Що? — спитав шкіпер і потермосив помічника за плече. — Що ти хотів сказати?
— Сказати?.. — пробурмотів помічник, протираючи очі. — Нічого…
— Ну, про кота…
— Про кота? — позіхнувши, мовив помічник і, загортаючись у ковдру, додав: — Якого кота? На добра…
Тоді шкіпер стягнув із Діка ковдру, дарма що той чіплявся за неї щосили, і, покачавши його по койці, терпляче пояснив: він, мовляв, занедужав, вип'є краплину віскі й ляже, а помічник хай тим часом постоїть на містку.
Коли помічник утямив, що трапилось, витівка з котом здалася йому куди менш кумедною, ніж раніше.
— Ти теж випий ковток, Діку, — запропонував шкіпер, простягаючи пляшку.
Насуплений помічник хильнув віскі, одягаючись, і пробурчав:
— Дурне це діло. Однаково від привида не втечеш. Він може з'явитися скрізь, навіть у вашому ліжку. На добраніч.
Коли помічник вийшов, шкіпер замислився над його словами й підозріливо огледів своє ліжко. Потім якнайпильніше його обстежив і тільки тоді, не гасячи світла, поспішно вклався й забув про свої клопоти вві сні.
Прокинувся шкіпер уже завидна й вийшов на палубу. Море було розбурхане. Шхуна перекочувалась з хвилі на хвилю; вітрила були розгорнені лиш настільки, щоб тримати її носом проти вітру. Хвиля вдарилась у борт судна й обдала шкіпера бризками. Він вилаявся, і помічник озирнувся.
— Ви що, вирішили стати на вахту? — спитав він з удаваним подивом.
— А чом би й ні? — буркнув шкіпер.
— Краще підіть та полежте, — порадив помічник. — Випийте гарячого чаю з грінками.
— Ану відступи! — крикнув шкіпер і кинувся до керма, бо в цю мить палуба нахилилася під небезпечним кутом. — Я знаю, як це неприємно, коли тебе будять серед ночі, Діку. Але зрозумій: я був нажаханий… Іди в каюту, поспи.
— Та добре вже, піду, — великодушно погодився помічник.
— Ти нічого тут не бачив? — спитав шкіпер, перебравши у нього кермо.
— Анічогісінько, — запевнив помічник.
Шкіпер замислено похитав головою і струснувся, бо хвиля оббризкала його з голови до ніг.
— Я шкодую, що втопив нашого кота, Діку, — сказав він.
— Більше ви його не побачите, — заявив Дік з переконаністю людини, яка вжила всіх заходів, щоб передбачення її здійснилися.
Він пішов униз, а шкіпер споглядав, як кок, готуючи сніданок, бігав між камбузом і кубриком з казанками, мов заправський циркач.
Трохи згодом, поставивши до керма Сема, шкіпер пішов униз і за сніданком розповів що довелося йому пережити вночі.
— Можете мені повірити, сер — ви більше не побачите привида кота, — запевнив кок. Його мучила совість. — Мабуть, він підійшов і потерся об вашу ногу, аби показати, що прощає вам.
— Сподіваюсь, він знає, що я його зрозумів, — зітхнув шкіпер. — Хай бідолаха заспокоїться й більше не приходить.
Шкіпер мовчки доснідав і вийшов на палубу. Вітер не вщухав, і він очолив матросів, які намагалися закріпити порожні бочки, що каталися посеред судна. Шхуну знов гойднуло, бочки знову покотилися й налетіли на дві скрині, які стояли одна на одній. Верхня зсунулась і впала. Сатана, що сидів у нижній скрині, знетямившись від страху, вискочив на палубу і дав волю своїм почуттям. На виду у переляканого шкіпера він тричі оббіг палубу й почав четверте коло. Аж тут великий порожній ящик, який матроси поставили сторч саме перед його появою, впав і прищемив йому хвоста. Сем кинувся рятувати Сатану.
— Стій! — загорлав шкіпер.
— То що? Не треба його піднімати? — спитав матрос.
— Ти бачиш, що там, під ним? — хрипко пробелькотів шкіпер.
— Під ним, сер? — перепитав розгублений Сем.
— Кіт! Ти що, не бачиш кота? — вигукнув шкіпер, який не зводив очей із Сатани, відколи той вискочив на палубу.
Сем повагався хвилинку й заперечливо похитав головою.
— Ящик упав на кота, — сказав шкіпер. — Я бачу його ясно й виразно.
Він міг би додати, що не тільки бачить, але й чує його ясно й виразно, бо Сатана гучно волав, прикликаючи своїх друзів на поміч.
— Дозвольте підняти ящика, сер, — озвався один із матросів. — Може, тоді видиво щезне.
— Ні, не руште з місця! — заперечив шкіпер. — Удень мені вже не так страшно. Ну й чудасія! Невже ти, Семе, нічого не бачиш?
— Я бачу ящик, сер, — обережно відповів Сем, — а з-під нього стирчить смужка іржавої бляхи. Може, це здалося вам котом, сер.
— Може, це мені ввижається, сер, — затинаючись, мовив кок, — але я бачу щось туманне. Ти ба! Воно вже зникло, — докинув він і потупив очі.
— Ні, воно не зникло, — заперечив шкіпер. — Там сидить дух Сатани. Ящик прищемив йому хвоста. І він репетує, мов несамовитий.
Матроси вдавали, що вражені до краю таким чудом, а Сатана, який намагався вивільнити свого прищемленого хвоста, лаявся, на чому світ стоїть.
Невідомо, як довго забобонний капітан "Жайвора" тримав би мученика під ящиком, але саме в цю мить на палубу вийшов помічник і, побачивши, що там сталося, враз забув про ту роль, яку мав грати в цьому лицедійстві.
— Чому ви, бісові душі, не випустите бідолашну тварину? — загорлав він, кидаючись до ящика.
— Як, Діку! — вигукнув шкіпер. — Невже і ти його бачиш?!
— Бачу і чую! — відгукнувся помічник. — А ви що, сліпі? Глухі? Невже не чуєте, як волає сердешний кіт? Та я б… Ой!
Весь екіпаж утупився в помічника докірливим поглядом. П'ять пар очей говорили йому: "Йолоп!", — а вираз очей юнги взагалі важко було передати словами.
Обернувшися, шкіпер спостеріг німу сцену, і тут до нього дійшло, що його пошили в дурні. Він підступив до кока й зажадав пояснень.
Кок сказав, що це жарт. Потім заперечив: мовляв, це не жарт. Тоді заперечив своє заперечення і промирив щось нерозбірливе.
Шкіпер дивився на нього холодним поглядом, а помічник тим часом визволив кота і благодушно допоміг йому випрямити свій хвіст.
П'ять хвилин шкіпер допитував матросів, з'ясовуючи, яким чином його обвели кругом пальця.