— Скрізь те саме?
Знову швидкість,, з якою воскреслий усе зрозумів, вразила генейців. Нарешті Йоал вирішив відповісти:
— Так. Спустошення. Смерть. Руїни. Ви знаєте, що тут скоїлось?
Воскреслий підійшов і зупинився перед силовим екраном, що за ним сиділи генейці.
— Чи можу я оглянути музей? Я повинен прикинути, в якій я добі. Коли я жив, ми мали деякі руйнівні засоби. Який саме було застосовано — залежить від того, скільки проминуло часу.
Радники дивились на капітана Горсіда. Той повагався й наказав стражеві з променевою рушницею:
— Стеж за ним!
Потім подивився воскреслому у вічі.
— Нам зрозумілі ваші заміри. Ви хочете скористатися становищем і подбати про свою безпеку. Хочу вас застерегти: жодного зайвого руху — й тоді все скінчиться для вас добре.
Чи повірив воскреслий в цю брехню, чи ні, важко було зрозуміти. Ні поглядом, ні жодним рухом не виказав він, що запримітив розплавлену підлогу там, де променева рушниця спалила й обернула в. ніщо двох його попередників. З цікавістю підійшов він до найближчих дверей, уважно подивився на другого стражника, що стежив за ним, і швидко попрямував далі. Слідом пройшов страж, за ним рушив силовий екран і, нарешті, всі радники один за одним.
Інеш переступив поріг третім. У цьому залі було виставлено моделі тварин. Наступний знайомив з добою, яку Інеш для зручності назвав "цивілізованою". Тут зберігалось безліч апаратів одного періоду. Усі вони свідчили про досить високий рівень розвитку. Коли генейці проходили тут уперше, Інеш : подумав: "Атомна енергія". Це зрозуміли й інші. Капітан Горсід з-за його спини звернувся до людини:
— Нічого не чіпати. Один недозволений крок — і страж спалить вас.
Людина спокійно зупинилась посеред зали. Всупереч тривожній цікавості, Інеш замилувався її самовладанням. Вона повинна була розуміти, яку долю уготовано їй, і все-таки стоїть перед ними, про щось глибоко замислившись. Нарешті людина заговорила:
— Далі йти нема потреби. Можливо, вам пощастить визначити точніше, який проміжок часу лежить між днем мого народження й оцими машинами. Ось апарат, що, як засвідчує табличка, лічить розщеплені атоми. Коли їхня кількість досягає межі, автоматично вилучається певна кількість енергії. Періоди розраховано так, щоб запобігти ланцюговій реакції. За моїх часів існували тисячі грубих пристроїв для уповільнення атомної реакції, але, щоб створити такий апарат, потрібно було дві тисячі років від початку атомної ери. Ви можете зробити порівняльний розрахунок?
Радники очікуюче дивились на Віїда. Інженер був розгублений. Нарешті він зважився й заговорив:
— Дев'ять тисяч років тому ми знали безліч способів запобігати атомним вибухам. Але,— додав він уже повільніше,— я ніколи не чув про прилад, який відлічує для цього атоми.
Запанувала мовчанка. Її порушив капітан Горсід.
— Вбий чудовисько! — наказав він стрижеві.
Тієї ж миті охоплений полум'ям страж повалився на підлогу. І не страж, а вся сторожа! Усіх їх водночас змів і поглинув блакитний вихор. Полум'я лизнуло силовий екран, відсахнулось, рвонулося ще лютіше й знову відсахнулось, розгоряючись все яскравіше. Крізь вогняну завісу Інеш побачив, як людина відступила до дальніх дверей. Апарат, що лічив атоми, світився від напруги, охоплений синіми блискавками.
— Перекрити всі виходи! — прогавкав у мікрофон капітан Горсід. — Поставити охорону з променевими рушницями! Підвести бойові ракети ближче й розстріляти чудовисько!
Хтось сказав:
— Розумовий контроль. Якась система керування думкою на віддалі. Нащо тільки ми в це встряли!
Вони відступали. Синє полум'я шугало до стелі, намагаючись пробитися крізь силовий екран. Інеш в останній раз подивився на апарат. Напевне, він усе ще продовжував відлічувати атоми, тому що довкола нього клубочились пекельні сині вихори.
Разом з іншими радниками Інеш добрався до зали, де стояв воскреситель. Тут їх захистив другий силовий екран. З почуттям полегшення сховалися вони в індивідуальні гондоли, вилетіли з музею й поспішно піднялися в зореліт. Коли величезний корабель злинув у вись, від нього полетіла атомна бомба. Вогняна безодня розкрилася внизу над музеєм і над усім містом.
— А ми так і не взнали, чому загинула раса цих істот,— прошепотів Йоал на вухо Інешу, коли гуркіт вибуху завмер удалині. :
Блідо-жовте сонце зійшло над горизонт том третього ранку після вибуху бомби. Пішов восьмий день їхнього перебування на цій планеті. Інеш разом з іншими опустився в ще одне місто. Він вирішив зашкодити будь-якій спробі провадити оживлення.
— Як метеоролог,— мовив він,— я заявляю, що ця планета цілком безпечна й придатна для генейської колонізації. Не бачу ніякої необхідності ще раз ризикувати. Ці істоти збагнули таємниці своєї нервової системи, й ми не можемо допуститися…
Його перебили. Біолог Хамар глузливо сказав:
— Якщо вони знали так багато, то чому ж не переселилися на іншу систему й не врятувались?
— Гадаю,— відповів Інеш,— вони не знали нашого методу знаходити зірки з планетами.
Він похмуро оглянув коло друзів.
— Ми всі знаємо, що це було унікальне випадкове відкриття. Річ тут не в мудрості— нам просто поталанило.
За виразом на обличчях він зрозумів: вони в думках відхиляють його доказ. Інеш відчував свою неспроможність зарадити неминучій катастрофі. Він уявив собі, як ця велика раса зустріла смерть. Напевне, вона настала швидко, але не так, щоб вони не встигли зрозуміти. Надто багато кістяків лежало на видноті, в садах біля прекрасних будинків. Здавалося, чоловіки вийшли з жінками з помешкань, щоб зустріти загибель свого народу під чистим небом. Інеш намагався змалювати радникам їхній останній день, що проминув багато-багато років тому, коли ці істоти спокійно дивилися в лице смерті. Одначе збуджені ним зорові образи не торкнулися свідомості членів .експедиції. Радники нетерпляче завовтузились у своїх кріслах за кількома рядами захисних силових екранів, а капітан Горсід запитав:
— Поясніть, Інеш, що саме так збудило ваші емоції?
Запитання змусило Інеша замовкнути. Він не думав, що це були емоції. Він не міг збагнути природи наслання — так непомітно воно ним оволоділо. І тільки тепер він раптом зрозумів.
— Що саме? — повільно перепитав він.— Знаю. Це був третій воскреслий. Я бачив його крізь запону енергетичного полум'я. Він стояв там, біля дальніх дверей, і дивився на нас, аж поки ми кинулися навтікача. Дивився з цікавістю. Його мужність, спокій, спритність, з якою він пошив нас у дурні,— в цьому вся річ…
— І все це привело його до загину,— сказав Хамар. Усі зареготали.
— Послухайте, Інеш,— добродушно звернувся до нього Мейард, помічник капітана. — Не будете ж ви стверджувати, що ці істоти хоробріші за нас з вами або що навіть тепер, коли ми зробили все для нашої безпеки, нам треба боятись одного оживленого нами чудовиська?
Інеш промовчав. Він почував себе якось по-дурному. Оте відкриття, що в нього можуть бути емоції, зовсім пригнітило його. До того ж не хотілось видатися впертим. І все-таки він наважився на останню спробу. " — Я хочу сказати тільки одне,— сердито пробубонів він,— прагнення з'ясувати, чому загинула раса, не здається мені невиправданим.
Капітан Горсід подав знак біологові.
— Починайте оживлення! — наказав він.
І, звертаючись до Інеша, мовив:
— Хіба ми можемо отак, не довівши діло до кінця, повернутися на Гейну й порадити розпочинати масове переселення? Уявіть собі, що ми чогось не з'ясували тут до кінця. Ні, мій друже, це неможливо.
Аргумент був не новий, але зараз Інеш чомусь зразу погодився з ним. Він хотів щось додати, але забув про все, бо четверта людина зводилась у воскресителі.
Вона сіла й щезла.
Настала мертва тиша, сповнена жаху й подиву. Капітан Горсід хрипло промовив:
— Чудовисько не могло звідси вийти. Ми це знаємо. Воно десь тут.
Генейці, звівшись у кріслах, вдивлялися в порожнечу під енергетичним ковпаком. Стражі стояли, безвільно опустивши мацаки з променевими рушницями. Боковим зором Інеш побачив, як один з техніків, що обслуговували захисні екрани, щось прошепотів Віїду і той одразу рушив за ним. Повернувся він помітно спохмурнілий.
— Мені сказали,— промовив Віїд, — що, коли вескреслий щез, стрілки скочили на десять поділок. Це рівень внутрішньоядерних процесів.
— В ім'я першого Генейця! — прошепотів Шюрі.— Це те, чого ми завжди боялись.
— Знищити всі локатори на зорельоті!— крикнув капітан Горсід у мікрофон.— Знищити всі, ви чуєте?
Він повернувся, виблискуючи очима, до астронома.
— Шюрі, вони, здається, мене не зрозуміли. Накажіть своїм підлеглим діяти! Всі локатори й воскресителі треба негайно знищити!
— Швидше, швидше! — жалібно потвердив Шюрі.
Коли це було зроблено, усі передихнули. На обличчях з'явились понурі посмішки. Усі відчували якесь важке задоволення. Помічник капітана Мейард промовив:
— В усякому разі тепер Чудовисько не знайде Гейну. Велика система визначення зірок з планетами лишиться нашою таємницею. Ми можемо не боятися відплати…
Він змовк і вже повільно докінчив:
— Про що я кажу?.. Адже ми нічого не зробили. Хіба ми винні в тому, що скоїлося з мешканцями цієї планети?
Але Інеш знав, про що він думав. Відчуття провини завжди опановувало їх у таких випадках. Тіні всіх винищених генейцями рас, безпощадна воля, що надихала їх, коли вони вперше спускались на планету: рішучість знищити тут усе, що їм стане на заваді; темні безодні безмовного жаху й ненависті, що розкривалися за ними, де б вони не побували; дні страшного суду, коли на мирних планетах вони без жалю опромінювали смертоносною радіацією мешканців, які не сподівались на лихо,— ось що крилося за словами Мейарда.
— Я все-таки не вірю, щоб воскреслий утік,— заговорив капітан Горсід.— Він тут, у помешканні. Він вичікує, коли ми знімемо захисні екрани, і тоді він зможе вийти. Хай чекає. Ми цього не зробимо.
Знову запанувала мовчанка. Вони очікуюче дивились на порожнє склепіння енергетичного захисту. Тільки воскреситель виблискував під ним на своїх металевих підставках.