Правда, історія жорстокого тиску на підслідну, від якої вимагався один документ, була непростою. Суворий вирок звучав: "Тиждень не показувати й носа з дому і негайно написати листа у "Політику".
— На бога, таточку! — перебивали голос батька, який диктував лист, тужливі слова, — змилуйся над ним!
— Пиши мовчки, клята дитино!
V
А наступного дня Карел Марат прочитав у рубриці листів "Політики":
"Добродія, який писав вірші й підписався "Карел", запрошують прийти сьогодні о сьомій годині вечора до будинку номер 8 на Королівській вулиці в Карліні".
Щастя його було невимовне! Карла кличе його, його Карла!
Того дня він одержав "незадовільно" з усіх предметів. Але що таке "незадовільно" проти того, що він, добродій який писав вірші і підписався "Карел" має прийти до будинку номер вісім! Карел — поет і коханець панночки Карли Седлакової!
— Мабуть, вона теж продала якусь книгу, щоб дати оголошення, щира душа…— шепотів він на перерві.
VI
Точно о сьомій годині добродій, який писав вірші й підписався "Карел", прибув на Королівську вулицю, номер вісім.
О сьомій годині п'ять хвилин його схопив за комір якийсь літній пан і потягнув у під'їзд, промовляючи:
— Не відмовте пройти далі, прошу вас!
Добродій не відмовив, але без особливого бажання.
О сьомій годині десять хвилин з квартири на першому поверсі почулося дивне гупання, неначе там вибивали килим, і зойки:
— Заради всіх святих, ваша милість!
У чверть на восьму з будинку номер вісім вибіг добродій, який писав вірші й підписався "Карел", але виглядав він якось розгублено.
Він через силу вліз у трамвай, поглядаючи навколо так жалісно, ніби оце допіру у нього померли одразу батько, матір, брат і сестра…
VII
Чим же скінчилась історія про двох людей, які відчували потребу кохати?
Тим, що Карел Марат аж до кінця навчального року позичав у однокласників географічний атлас, а Карла Седлакова зрозуміла, що вона палко кохає продавця Густава, який хоча й тхнув гасом і оселедцями, але зате давав їй на п'ять гелерів три плиточки шоколаду і ще й чарівно усміхався при цьому…