Аджаррі зміркувала, що білі люди правду кажуть: розмови про спасіння душі змушують африканців замислитися про себе, бідолашних нащадків Хама. Її останньому чоловікові висвердлили дірки у вухах за крадіжку грошей. Рани гноїлися, поки він не знидів.
Від своїх чоловіків Аджаррі виносила п'ятеро дітей. Кожна дитана народжувалась у тому самому місці — на лаві в кутку халупи. На той куток жінка показувала, коли діти бешкетували. Ось де ви вилупились, і запхаю вас назад, як не слухатаметеся. Навчи їх коритися тобі. Може, будуть покірними всім майбутнім хазяям, і тоді виживуть. Двоє померли від лихоманки. Один хлопчик порізав собі ногу, бавлячись з іржавим плугом, і дістав зараження крові. Наймолодший не прокинувся після того, як наглядач ударив його по голові дерев'яною колодою. Одне за одним діти відходили в кращий світ. Принаймні, їх не продали деінде, як сказала Аджаррі стара жінка, намагаючись її розрадити. То була правда, хоча в ті часи Рендалл рідко продавав дрібну малечу. Вона принаймні знала, де і як померли її кровинки. Єдиною дитиною, що прожила більше десята років, була Корина мама Мейбл.
Аджаррі померла на плантації. Білі бавовняні коробочки колихалися довкола неї, мов баранці на хвилях розбурханого океану. Остання зі свого селища, вона врешті знесиліла. Впала посеред рядка. Кров ринула носом із пухлини в голові, на губах виступила біла піна. Аджаррі не могла вмерти інакше. Вільні життя і смерть Бог приберіг для інших людей, для жителів міст Пенсильванії, що метушилися за півтори тисячі миль на північ. З тієї самої ночі, коли її викрали, Аджаррі оцінювали й переоцінювали. Щоранку вона прокидалася на шальці нових терезів. Знай свою вартість — і приймеш своє місце під сонцем. Втекти з плантації було для неї все одно що підірвати основи буття: немислимо.
Того недільного вечора, коли Цезар пі де ту пився до Кори з розмовами про підземну залізницю, через бабусині оповідки вона відмовила.
За три тижні вона погодилася.
Цього разу через мамину історію.
Розділ 2
ДЖОРДЖІЯ
ВИНАГОРОДА ТРИДЦЯТЬ ДОЛАРІВ
Від власника, що мешкає в Солсбері, п'ятого числа поточного місяця втекла дівчина-нeгpитянка на ім'я ЛІЗЗІ. Припускається, що ця дівчина може перебувати в околицях плантації містера Стіла. Я виплачу зазначену винагороду за доставку дівчини чи за інформацію про її ув'язнення в будь-якій тюрмі цього штату. Громадяни застерігаються від переховування вказаної дівчини під загрозою покарання, визначеного законодавством.
В. М. Діксон
18 липня 1820рік
Дні народження Жокея могли відзначатися навіть двічі на рік. Усі тоді намагалися організувати хоч маленьке свято. Це завжди відбувалося в неділю пополудні. О третій по обіді наглядачі подавали сигнал про закінчення роботи. І відразу весь люд північної плантації починав готуватися до святкування. Поспіхом прибирали в хатинах і чепурилися. Лагодили стіни, зішкрібали мох, латали діри в дахах. То було найбільше свято для тих, хто не мав дозволу на виходи в місто й продаж виробів свого ремесла чи наймання на поденщину. Навіть коли ти можеш відмовитися від додаткового заробітку, — а на таке ніхто не був здатний, — неможливо уявити настільки нахабного раба, який би сказав білій людині, що не може працювати, бо в нього день народження. Усім відомо, що в рабів днів народження не буває.
Кора сиділа на краю своєї грядки на кленовій колоді й вичищала бруд з-під нігтів. Коли мала змогу, вона додавала турнепс до святкового бенкету, але сьогодні не дістала нічого.
Кінець ознайомчого фрагменту