Вони завжди сварились наче кішка з собакою, але коли він пішов, Агнес весь час була понура. Десятирічна дівчинка, наймолодша з нас трьох, ще ніколи не залишалась без мене чи брата.
— Мама з татом будуть з тобою. А я приходитиму щонеділі. Крім того, Франс же не пішов раптово.
Ми роками жили з думкою, що наш брат піде вчитися ремесла, щойно йому виповниться тринадцять. Батько з усіх сил збирав гроші, щоб заплатити за його навчання, і знову й знову розповідав, як Франс навчиться нового, повернеться, і вони разом започаткують фабрику кахлів.
Тепер наш батько сидів біля вікна й більше не говорив про майбутнє.
Після нещасного випадку з батьком Франс провів вдома два дні, і досі ще не приходив. Востаннє я його бачила, коли ходила на фабрику за містом, де він вчився. Він мав виснажений вигляд, обпечені руки, бо витягав кахлі з печі. Франс розповів, що працює від світанку до такої пізньої пори, що часом не має сили навіть повечеряти.
— Батько не застеріг, що буде так важко, — ображено бурчав він. — Він запевняв, що саме навчання на фабриці зробило його тим, ким він є.
— Може, й так, — відповіла я. — Воно зробило його тим, ким він є тепер.
Наступного ранку, коли я вже була готова піти, батько придибав до дверей, тримаючись за стіни. Я обійняла маму й Агнес.
— Неділя настане — не встигнеш й оком змигнути, — сказала мама.
Батько дав мені щось, загорнене в хустину.
— Це тобі на згадку про дім. Про нас.
То була моя улюблена кахля з тих, що він виготовив. Більшість із його робіт удома з певних причин мали дефекти — відбитий край, косий бік або малюнок, розмитий через надто високу температуру в печі. Однак саме цю батько зберіг для нас. Простий малюнок, дві невеличкі постаті: хлопчик і старша за нього дівчинка. Вони не бавляться, як часто малюють на кахлях, а просто йдуть собі одне з одним, зовсім як ми з Франсом, коли кудись разом ходили; вочевидь батько думав про нас, коли зображав цих дітей. Хлопчик трохи попереду, але озирнувся щось сказати. Він скидався на збитошника з розпатланим волоссям. Очіпок дівчинки був зав'язаний так, як це подобається мені, а не як його носить більшість дівчат, із кінчиками під підборіддям чи на потилиці. Мій улюблений крислатий очіпок, повністю затуляючи волосся, цілком обрамлював обличчя, а його краї звисали так, що збоку моє лице неможливо було роздивитися. Щоб він зберігав форму, я його виварювала у картопляному лушпинні.
Вийшовши з дому, я несла свої речі, загорнені у фартух. Було ще рано — наші сусіди виливали відра води на сходи та вишкрібали їх дочиста. Тепер це доручення, та й багато інших моїх колишніх обов'язків, буде на Агнесиних плечах. Вона матиме менше часу для ігор на вулиці та поблизу каналів. Її життя теж змінювалося.
Люди кивали мені, допитливо поглядаючи вслід. Ніхто не запитав, куди я йду, не сказав і доброго слова. У цьому не було потреби — вони знали, що трапляється з родинами, коли чоловік втрачає заробіток. Це обговорюватимуть потім: юна Ґріт стала служницею, її батько розорив сім'ю. Однак зловтішатися вони не будуть. Те ж саме цілком може трапитися і з ними.
Я ходила тією вулицею все своє життя, але ще ніколи так не усвідомлювала, що дім залишався позаду. Проте, коли я дійшла до кінця вулиці й моя сім'я вже не могла мене бачити, почала йти впевненіше, озираючись навкруги. Було ще по-ранковому прохолодно, біло-сіре небо висіло, як простирадло, напнуте над Делфтом, літнє сонце ще не зійшло так високо, щоб освітити скупчені низько над землею хмари. Канал, уздовж якого я простувала, скидався на дзеркало з білого світла, підсвіченого зеленим. Поступово, як сонце яскравішало, вода в каналі темнішала, набуваючи кольору моху.
Ми з Франсом та Агнес сиділи, бувало, на березі каналу, і кидали у воду різні речі — камінчики, палички, а якось — і розбиту кахлю, уявляючи, чого вони доторкаються, коли опускаються на дно: не риб, а всіляких фантазійних істот, з багатьма очима, лускою, руками та плавниками. Франс вигадував найцікавіших монстрів. Агнес найчастіше лякалась. Я завжди зупиняла гру, бо була схильна бачити речі такими, як вони є, а не щось вигадувати.
Каналом пливло кілька човнів до Ринкового майдану. Цей день не був ринковим, коли через човни не видно води в каналі. Один із них віз річкову рибу на продаж до яток на мосту Святого Ієроніма. Інший плив, глибоко занурений у воду, повен цегли. Весляр привітався зі мною.
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ