Дехто називав це місто "новим Римом". У році 395 Римська імперія розділилася на дві частини — західноримське царство з Римом у центрі та східноримське із столицею у Константинополі. У 410 році Рим сплюндрували вандали, а в 476 настав повний занепад західноримської держави. Східноримське царство проіснувало як державна структура аж до 1453 року, коли турки завоювали Константинополь.
— І тоді місто назвали Стамбулом?
— Саме так. Наступна дата, яку слід запам'ятати, рік 529. Тоді церква закрила Академію Платона в Афінах. Того ж року закладено Бенедиктинський орден. Це був перший великий чернечий орден. 529 рік став також символом перемоги християнської церкви над грецькою філософією. Відтепер монастирі здобули монополію на все, у тому числі і навчання. Стрілка годинника наближалася до пів на шосту...
Софія давно уже зрозуміла думку Альберто і до чого тут усі ті години. Північ — це початок відліку часу, перша година —
100 років після Різдва Христового, шоста — 600 років, чотирнадцята — 1400 років. Альберто продовжував:
— "Середньовіччя" — це період, який лежить між двома іншими епохами. Цей вислів з'явився у час ренесансу. Середньовіччя сприймалося як одна довга "тисячолітня ніч", ідо простерлася над Європою між античністю та ренесансом. Згодом вираз "середньовічний" вживали як означення усього авторитарного та закостенілого. Однак дехто розглядав середньовіччя і як "тисячу літ розвою". У середньовіччі, наприклад, утвердилася система шкільництва. Ще на початку епохи виникли перші монастирські школи. З XII століття з'являються школи при соборах, а приблизно з 1200 року — перші університети. Ще й сьогодні навчальні предмети поділені на групи чи "факультети", як у середньовіччі.
— Тисяча років — страшенно великий проміжок часу
— Але християнству необхідний був час, щоб проникнути в глибини людської свідомості. Саме в епоху середньовіччя формувалися народи — з містами і замками, народною музикою і народною поезією. Чим були би народні казки та пісеньки без середньовіччя? А чим була би Європа? Римською провінцією? А звучання назв, таких як Норвегія, Німеччина чи Англія, — це бездонна глибінь, котра називається середньовіччям. У цій глибині плаває багато вгодованих риб, яких не завжди можемо розгледіти. Середньовічною постаттю був Снорре. І святий Улав. І Карл Великий. Не кажучи вже про Ромео та Джульєтту Бенедикта та Орулілію, Улава Остесона чи тролів у Геддальському лісі, А ще ціла когорта гордовитих князів та пишних королів, сміливих рицарів і прекрасних панянок, невідомих вітражистів та геніальних творців органу А ще я не згадав ченців-послушників і чарівниць.
— Ти ні словом не згадав і священиків.
— Справді. Християнство досягнуло Норвегії лише в XI столітті, але було би перебільшенням стверджувати, що Норвегія стала християнською країною після битви під Стіклестадом. Давні поганські звичаї продовжували жити під поверхнею нової релігії, багато дохристиянських елементів змішалося з християнською вірою. Наприклад, у норвезькому святкуванні Різдва Христового поєдналися, наче в шлюбі, християнські та давньоскандинавські звичаї. Тут спрацювало давнє правило, що подружжя уподібнюються одне до одного. Різдвяний калач, кутя та пиво стають тепер невіддільні від мудреців зі Сходу та шопки у Вифлеємі. Слід зауважити, що християнство поступово стало панівним світоглядом. Тому й говоримо про середньовіччя як про християнську "однорідну культуру".
— Отож не було воно тільки похмурим та сумним?
— Перші століття після 400 року справді були періодом культурного занепаду. Римська епоха — це епоха "високої культури" з великими містами, котрі мали свої каналізаційні системи, публічні лазні та бібліотеки. Не кажучи вже про неперевершену архітектуру. І ця культура занепала впродовж перших століть середньовіччя. Це ж стосувалося також торгівлі та грошової системи. У середньовічні часи переважало натуральне господарство та оплата товарами. Таке ведення господарства характерне для епохи феодалізму. Великі феодали володіли землею, на якій працювали селяни, заробляючи собі на прожиток. На початку періоду суттєво зменшилася кількість населення. Античний Рим був мільйонним містом, а уже в VII столітті населення древньої "столиці світу" налічувало 40 000 мешканців. Скромним мешканцям не залишалося нічого іншого, як бродити поміж рештками має-статичних будівель колись гордого міста. Якщо виникала потреба в будівельних матеріалах, розбирали на кавалки довколишні руїни. Це, звичайно, обурило сучасних археологів, які б воліли, аби люди тієї епохи залишили усе неторканим.
— Легко бути мудрим опісля.
— Період політичної могутності Риму минув ще наприкінці IV століття. Але римський єпископ невдовзі став главою усієї римо-католицької церкви. Його назвали "папою" — отцем — і згодом стали вважати намісником Ісуса на Землі. Так Рим став столицею церкви і був нею впродовж майже усього середньовіччя. Небагато знаходилося бунтарів, які наважувалися "перечити Римові". Щоправда, поступово деякі королі та князі здобували велику владу і робили спроби протиставити себе могутності церкви. Таким був і наш король Сверре... Софія не зводила очей з ученого ченця.
— Ти розповідав, що церква закрила Платонову Академію в Афінах. І всі забули про грецьких філософів?
— Не зовсім. Щось було відомо з писань Аристотеля, а щось з творів Платона. Але давня Римська імперія була поділена на три різні культурні терени. У Західній Європі переважала латиномовна християнська культура зі столицею в Римі. У Східній Європі панувала грекомовна християнська культура зі столицею в Константинополі. Пізніше місто було перейменоване на грецький кшталт і назване Візантією. Тому говоримо про "візантійське середньовіччя", щоб відрізнити його від римо-католицького. Але до Римської імперії належали також Північна Африка та Середній Схід. На цих теренах розвинулася арабомовна мусульманська культура. Після смерті Магомета у 632 році Середній Схід та Північну Африку заполонив іслам. Невдовзі до мусульманської культури приєдналася Іспанія. Священними місцями ісламу стали міста Мекка, Медина, Єрусалим та Багдад. З огляду на культурно-історичне значення цієї події, варто зауважити, що араби зайняли і древнє еллінське місто Александрію. Так вони успадкували велику частку грецької науки. Впродовж усього середньовіччя араби були першими у таких науках, як математика, хімія, астрономія та медицина. Ми досі послуговуємося "арабськими цифрами". У багатьох сферах арабська культура переважала над християнською.
— Я запитала, якою була подальша доля грецької філософії?
— Можеш собі уявити велику ріку, яка в одному місці розділилася на три рукави, щоб потім знову злитися в одне русло?
— Мабуть, можу
— Так само греко-римська культура розділилася на римо-католицьку на заході, візантійську на сході та арабську на півдні. Хоч це і дуже спрощено, але можемо сказати, що неоплатонізм поплив на захід, Платон — на схід, а Аристотель — до арабів, на південь. Однак у кожному з трьох рукавів залишилося щось від усього. Наприкінці епохи середньовіччя усі три рукави злилися воєдино в Північній Італії. Арабський вплив прийшов від арабів з Іспанії, грецькі впливи — з Греції та Візантії. Тепер починається "ренесанс", "відродження" античної культури. Антична культура пережила довге середньовіччя.
— Розумію.
— Але не будемо випереджати подій. Поговоримо спершу про середньовічну філософію, дитя моє. І досить мені уже промовляти до тебе з кафедри. Я спускаюся додолу.
Софія усім своїм єством відчувала, що спала лише декілька годин. Вона, наче крізь сон, бачила, як дивний монах спускається з амвону церкви св. Марії,
Альберто підійшов до вівтарної балюстради, глянув спершу на вівтар зі старим розп'яттям, потім озирнувся на Софію, підійшов повільним кроком і сів поруч неї на лавку.
Софія почувалася незручно, сидячи так близько до філософа. З-під каптура на неї дивилися двоє карих очей середнього віку чоловіка з темним волоссям та загостреною борідкою.
— Хто ти? — подумала Софія. — Навіщо ти втрутився в моє життя?
— З часом ми краще пізнаємо одне одного, — сказав філософ, ніби читаючи її думки.
Доки вони отак сиділи, — а світло, що проникало до церкви крізь віконні вітражі, ставало усе яскравішим, — Альберто Кнокс почав розповідати про середньовічну філософію.
— Деякі філософи середньовіччя приймали християнство за єдино істинну науку. Питання полягало тільки в тому, чи мусимо вірити в християнське одкровення, а чи можемо наблизитися до істин християнської віри з допомогою розуму. Який взаємозв'язок між грецькою філософією та тим, що написано в Біблії? Існує суперечність між Біблією та розумом, чи віра й знання можуть іти в парі? Майже вся середньовічна філософія крутилася довкола цього останнього питання.
Софія нетерпляче кивнула. Вона уже відповідала на питання про віру та знання у своїй контрольній роботі з релігії.
— Подивимося, як розв'язували цю проблему два найвідоміші філософи середньовіччя, і почнемо з Авґустина, який жив з 354 по 430 рік. На прикладі цього одного людського життя можемо прослідкувати перехід від пізньої античності до початку доби середньовіччя. Авґустин народився в маленькому містечку Таґасті в Північній Африці, а шістнадцятирічним юнаком подався на навчання до Карфагену Згодом він переїхав до Риму та Мілану, а останні роки свого життя провів у містечку Гіппон поблизу Карфагену, де був єпископом. Однак Авґустин не одразу став християнином. Перш ніж прийняти християнство він був прихильником багатьох релігійних та філософських течій,
— Наприклад?
— Якийсь період Авґустин належав до маніхейців. Маніхейці — це релігійна секта, типова для пізньої античності. Вони проповідували напіврелігійне і напівфілософське вчення про спасіння. Суть вчення полягала в тому, що світ розділявся між добром та злом, світлом і темрявою, духом та матерією. Силою свого духа людина може піднятися над матеріальним світом і цим підготувати передумови для спасіння душі. Однак непримиренні суперечності між добром та злом не давали спокою молодому Августинові, його повністю поглинула проблема, котру називаємо "проблемою зла", і пошуки відповіді на запитання, звідки береться зло.