1 Ґ. Добро... бо не годиться представляти перед глядачами нещастя доброї людини.
2 Ґ. Правда, братіку, що сказати: "Я бачив", не те саме, що: "Кажуть".
1 Ґ. Завтра всі це знатимуть.
2 Ґ. І ми саме цього хочемо.
1 Ґ. Коментар значить світ.
2 Ґ. Шшш!
(Починають грати флейти).
1 Ґ. Шшш!
2 Ґ. Зникнемо у пітьмі?
1 Ґ. Зникнемо, братіку.
2 Ґ. Тепер?
1 Ґ. Тепер.
(Розтягають завісу. З'являється дон Перлімплін, у ліжку, з великими золотими рогами. Беліса побіч нього. П'ять балконів, що в глибині кону, тепер відкриті навстіж, і крізь них ллється в кімнату біле світло світанку).
П. (Будиться) Белісо, Белісо! Збудися!
Б. (Удає, що будиться) Перлімплінчику, що сталося?
П. Що це значить? Чуєш? Що це значить?
Б. А звідки я знаю? Я заснула перед тобою.
(Перлімплін зривається з ліжка й натягає халат).
П. Чому балкони відкриті?
Б. Бо цієї ночі віяв вітер, як ніколи.
П. І чому з них звисає п'ять драбин до самої землі?
Б. Бо такий є звичай там, звідки моя мати.
П. І чиї це п'ять капелюхів, що лежать під балконами?
Б. (Вискакує з ліжка) Це тих п'яниць, що шляються вночі, Перлімплінчику, мій коханий!
(Перлімплін дивиться на неї, очарований).
Б. (Кокетливо) Я ніколи не говорю неправди.
П. А я кохаю тебе щораз більше!
Б. І тому мені подобаєшся.
П. Вперше в житті я щасливий! (Підходить до неї і її обіймає, та відразу відскакує назад) Белісо! Хто тебе цілував? Кажи правду, бо я знаю!
Б. (Збирає своє волосся і перекидає його на груди) Ти знаєш!.. І який жартун же ж у мене чоловік! (Тихо) Ти! Ти мене цілував!
П. Так! Я тебе цілував... Але... якщо тебе цілував хтось інший... якщо тебе цілував хтось інший... Кохаєш мене?
Б. (Підносить голу руку) Так, Перлімплінчику, мій маленький.
П. В такому разі... яка різниця! (Підходить до неї і її обіймає) Ти Беліса?
Б. (Кокетливо і тихим голосом) Так! Так! Так! Так!
П. Це, як сон!
Б. (Реаґує) Слухай, Перлімпліне, замкни балкони, бо скоро повстають люди.
П. Навіщо? Ми виспалися, і тепер ходім поглянути на схід сонця... Не хочеш?
Б. Так, але... (Сідає на ліжко).
П. Я ніколи не бачив сходу сонця... (Беліса, втомлена, паде на подушку) Ти знаєш, признаюся, що мене зворушує! А тобі не подобається? (Іде до ліжка) Белісо... ти спиш?
Б. (Крізь сон) Так.
(Перлімплін, навшпиньки, накриває її червоним плащем. Сильне, золоте світло ллється крізь двері. Зграї паперових птахів пролітають над балконами під звуки ранкових дзвонів. Перлімплін сідає на край ліжка).
П. Кохання, кохання,
зранене кохання.
Зранене коханням, що втекло.
Зранене,
убите коханням.
Скажіть усім, що це був
соловейко.
Битва з чотирма лезами,
перерізане горло і забуття.
Візьми мене за руку, кохана,
бо несу велику рану,
рану від кохання, що втекло!
Рану!
Смерть від кохання!
ЗАВІСА
ДІЯ ДРУГА
Їдальня дона Перлімпліна. Перспективи представлені неправильно, але з великим хистом. Стіл з намальованим на нім накриттям, як у примітивній картині Святої Вечері.
ПЕРЛІМПЛІН Зробиш так, як я тобі кажу?
МАРКОЛЬФА (Плаче) Не журіться, паничу, зроблю.
П. Маркольфо, та чому ти плачеш?
М. Самі знаєте чому. В пошлюбну ніч п'ять чоловіків влізло крізь балкони. П'ять! Представники усіх п'ятьох рас світу: європеєць з бородою, індієць, негр, китаєць і американець. А ви навіть не знали.
П. Це не важливе.
М. А вчора я бачила її ще з одним.
П. (Зацікавлений) Справді?
М. І навіть не сховалася від мене.
П. Та я щасливий, Маркольфо.
М. Ви мене лякаєте, паничу.
П. Такий щасливий, що ти собі й не можеш уявити. Я навчився багатьох речей, а, більш усього, навчився їх уявляти...
М. Це ви вже кохаєте її забагато.
П. Не тільки, скільки вона варта.
М. А ось і вона.
П. Іди геть.
(Маркольфа відходить, а Перлімплін ховається в кутку. Входить Беліса).
Б. Навіть не побачила його. Аламедою всі йшли за мною, крім нього. Його шкіра напевно темна і поцілунки пахучі й пекучі, як шафран і гвоздика. Часами проходить під моїми балконами і злегка махає мені рукою, так, що аж дрижать мої перса.
П. Агм!
Б. (Обертається) Ой, як ти мене налякав!
П. (Підходить з любов'ю) Бачу, що ти розмовляєш... сама з собою.
Б. (Сердито) Перестань!
П. Хочеш пройтися?
Б. Ні.
П. Хочеш до цукерні?
Б. Кажу тобі, що ні!
П. Вибач.
(Камінь з листом, звиненим у трубку, влітає крізь двері балкону. Перлімплін його підносить).
Б. Дай мені!
П. Чому?
Б. Бо це для мене.
П. (Дражливо) А звідки ти це знаєш?
Б. Перлімпліне, не читай його!
П. (Вдає впертого) Чому ні?
Б. (Плаче) Дай мені цей лист!
П. (Підходить до неї) Бідна Белісо! Я даю тобі цей лист, що такий дорогий для тебе, бо розумію стан твоєї душі... (Беліса хапає лист і ховає у пазусі) Я бачу, що діється. І хоч мені боляче, я розумію, що ти переживаєш драму.
Б. (Ніжно) Перлімпліне!
П. І знаю, що ти вірна мені і що такою будеш довіку.
Б. (Кокетливо) Я не знала чоловіка, крім мого Перлімплінчика.
П. Тому я хочу допомогти тобі, як личить кожному доброму мужеві, якого жінка е взірцем чесноти... Слухай. (Закриває двері і говорить голосом, повним таємниці) Я все знаю! Я зрозумів це відразу. Ти молода, а я старий... Що вдієш... Та я це добре розумію. (Мовчанка. Продовжує тихим голосом) Він був тут сьогодні?
Б. Двічі.
П. І дав тобі знак?
Б. Так... Та досить неуважно... І це мене мучить!
П. Не бійся. П'ятнадцять днів тому я бачив уперше цього юнака. Мушу сказати тобі з щирого серця, що краса його засліпила мене. Ніколи я не бачив, щоб мужність і ніжність були поєднані так гармонійно. Не знаю чому, та я тоді подумав про тебе.
Б. Я не бачила його обличчя... та...
П. Не бійся сказати мені правду... Я знаю, що його кохаєш... Тепер я люблю тебе, як батько... Я вже далеко від тих дурощів... Повір мені...
Б. Він пише мені листи.
П. Я знаю.
Б. Та не відкриває свого обличчя.
П. Це дивно.
Б. І здається, що навіть ставиться до мене зневажливо.
П. Яка ти ще невинна!
Б. Одне, що певне, це те, що кохає мене так, як я хочу...
П. (Зацікавлено) Справді?
Б. Листи, які слали мені інші... і на які я не відповідала ніколи, бо я твоя жінка, говорили про заморські країни, про сни і зранені серця... Та його листи !..
П. Говори, не бійся!
Б. Він говорить у них про мене... про моє тіло...
П. (Гладить її волосся) Про твоє тіло!
Б. "Навіщо мені твоя душа? – каже він. – Душа є спадщиною кволих, спаралізованих героїв і людей слабого здоров'я. Красиві душі лежать на берегах смерти, простягнені на сивім волоссі і висохлих руках. Белісо! Я не бажаю твоєї душі, лиш твого білого, м'якого тіла простертого переді мною"!
П. Цікаво знати, хто цей юнак.
Б. Ніхто не знає.
П. (Зацікавлено) Ніхто?
Б. Я питала всіх подруг.
П. (Таємничо і впевнено) А якщо я його знаю?
Б. Ти справді?
П. Підожди. (Йде до балкону) Ось його маєш.
Б. (Біжить) Він тут?
П. Щойно сховався за рогом.
Б. (Задихана) Ай!
П. Тому, що я старий, я хочу посвятити себе тобі... Те, що я роблю, не робив ніхто ніколи. Та я вже поза цією дурною людською мораллю. Бувай!
Б. Ти куди?
П. (Велично, від дверей) Скоро тобі все стане ясне! Скоро!
ЗАВІСА
ДІЯ ТРЕТЯ
Сад кипарисів і помаранчевих дерев. Коли підноситься завіса, виходять дон Перлімплін і Маркольфа.
МАРКОЛЬФА. Тепер?
ПЕРЛІМПЛІН. Ні, ще час.
М. І що ви надумали паничу?
П. Те, що не надумав раніше.
М. (Плаче) Це все моя вина!
П. О, якби ти знала, який я тобі вдячний!
М. Раніше все було так гарно. Ранком я вам приносила каву з молоком і виноград...
П. Так... Каву з молоком і виноград! А я? Мені здається, що пройшло сто років. Раніше я не міг бачити речей незвичайних, що на цьому світі... Я не міг переступити цього порогу... А тепер... Дивись на мене!.. Кохання Беліси дало мені скарб, про який я і не снив раніше... Ти розумієш? Тепер я закрию очі і бачу те, що хочу... Наприклад, мою матір, коли її відвідували феї, що жили в сусідстві... О! Ти знаєш, як виглядають феї? Манюсінькі... чудові... можуть танцювати на кінчику мізинця!
М. Так, так, феї, феї. Але наша справа...
П. Наша справа? Ага! (Задоволено) Що ти сказала моїй жінці?
М. Хоч я для таких речей не годжуся, я сказала їй те, що ви мені наказали... Що цей юнак прийде цієї ночі, точно о десятій, у сад, одягнений, як завжди, у свій червоний плащ.
П. А вона?
М. Вона зацвіла, як геранія, приклала руки до серця і стала цілувати свої коси.
П. (Захоплено) То вона зацвіла, як геранія... І що сказала?
М. Тільки зідхнула, більше нічого. Але як!
П. Так, я знаю!.. Так, як ніяка жінка це не зробила б, правда?
М. Я думаю, що її кохання перевищує божевілля.
П. (Піднесено) Так! Я хочу, щоб вона кохала того юнака більше, ніж своє тіло. І немає сумніву, що вона його так кохає.
М. (Плаче) Мене аж страх бере це чути... І як ви можете це, доне Перлімпліне, як ви можете це чинити? – Вести свою власну дружину у найбільший гріх з усіх !..
П. Тому, що дон Перлімплін не має чести і хоче себе розважити. Дуже просто! Цієї ночі прийде новий і невідомий коханець доньї Беліси. Що мені більше почати, як співати?
(Співає).
Дон Перлімплін не має чести!
Не має чести!
М. Знайте, що з цієї хвилини я вже не у вас на службі. Наймички теж мають свою честь.
П. О, бідна Маркольфо! Завтра ти будеш вільна, як пташка... Зачекай до завтра... Тепер іди й чини своє діло... Зробиш те, що я тобі сказав?
М. (Відходить, втираючи сльози) А що ж інше вдію? Що вдію?
П. Гаразд! Я цього й хочу!
(Чути солодкі звуки серенади. Дон Перлімплін ховається за кущами троянд).
ГОЛОСИ. На ріки берегах
мочить ніч свої стопи.
У грудях у Беліси
в'януть гілки від кохання.
П. В'януть гілки від кохання!
ГОЛОСИ. Співає ніч без одежі
на березневих мостах.
Беліса купа своє тіло
в солоній воді та єлею.
П.