Якщо вони пронюхають, що підписав не Карл, вони притримають пенсію. На що я буду жити?
– Нічим не можу допомогти. Доведеться вам його дочекатися.
Він все свердлив мене поглядом, схиливши голову набік. Пес не мигаючи теж дивився на мене.
– Два місяці чекати? А на що я буду жити ці два місяці?
– Не знаю і знати не хочу! – Закричав я , але зразу ж зменшив голос. – Чому б вам не попрацювати для різноманітності?
Це йому не сподобалося, його лице стало ще зліше.
– Не треба говорити зі мною в такому тоні, хлопчина. Я хвора людина, у мене хворе серце. Лікар заборонив мені працювати. Послухай, ти певен, що він не сказав, куди поїхав?
– Та скільки разів повторювати – ні я, ні вона не знаємо!
Настала пауза, він знову нагнувся і погладив пса, який відразу зіщулився від страху.
– А бува, щось трапиться? Раптом вона захворіє? Або тут станеться пожежа? Ви ж маєте сповістити його? Яким чином ви це зробите в екстреному випадку?
– Вона не захворіє! І ми не згоримо! А тепер забирайся звідси, мені треба працювати!
– Якщо він не підпише, я не отримаю пенсію! – Він перейшов на жалібне скімлення.
Я вже хотів дати йому кілька доларів, та вчасно усвідомив небезпеку такого дійства. Варто один раз дати цій вонючці гроші, він почне приставати до мене, і від нього вже буде не відв'язатися.
– Забирайся звідси! – загорлав я . – Не бачиш, я зайнятий!
Я повернувся до машини і став прикручувати магнето.
– Коли вона повернеться? – Знову запитав він.
– Не знаю. Пізно.
Він знову зробив спробу:
– Не позичиш мені двадцять доларів?
– Немає в мене грошей, відв'яжись!
Я повернувся до нього спиною, прикручуючи магнето. І раптом почув:
– Якщо написати в поліцейське управління Арізони, вони його швидко розшукають.
Мене ніби вдарили під дих. Гаєчний ключ вислизнув з рук, я до крові обідрав кістяшки пальців.
Я намагався себе переконати, що в поліції штата не будуть займатися подібними запитами. А якщо будуть? Якщо Рікс зуміє викликати у них підозру, вони зможуть зв'язатися з поліцією Уентворта, і тоді який-небудь вискочка-поліцейський з'явиться тут і почне ставити запитання. А можливо, буде настільки тямущий, що впізнає мене.
– Містер Дженсон буде просто в захваті від ваших дій, – промовив я як можна недбаліше, висмоктуючи кров з ранки, – подумайте як слід, раніше ніж звертатися в поліцію. Боюсь, після цього містер Дженсон взагалі відмовиться підписувати ваші прокляті папери!
– Мені необхідно його знайти! – Тепер він знову перейшов на агресивний тон. – Якщо ти не можеш мені сказати, де є Карл, це зробить поліція. Поговори з Лолою. Не здивуюся, що він їй сповістив, де його знайти в Арізоні, вона просто не захотіла тобі сказати. Якщо вона не знає, я напишу в поліцію Арізони.
Тепер я вже себе контролював і повернувся до нього обличчям:
– Гаразд, гаразд. Я з нею поговорю. Хоч певен, що вона нічого не знає.
Це було з мого боку ніби знаком примирення, та для такого, як Рікс, це було проявом слабкості. Думка про те, що тут з'явиться винюхуючий фараон, налякала мене до смерті.
Він кивнув, на лиці знову заграла брудна усмішечка.
– Скажеш їй, що я приїду завтра ввечері. А тепер мені пора. До речі, щойно згадав, у мене пустий бак, мабуть, треба залити. Я буду тобі винен. Карл не відмовив би, я знаю.
Мені хотілося одного – хутчій від нього спекатися. Звичайно, мені не слід було дозволяти йому заправляти машину, та я був певен, що в протилежному випадку він лишиться і буде випрошувати доти, доки не отримає свого.
– О, гаразд, заправляйте, тільки дайте мені спокій, мені треба працювати!
– Хороший хлопчина, – він ще ширше заусміхався, – скажи їй, що мені необхідно підписати мої папери. Я приїду сюди завтра ввечері до вечері.
І він подався до своєї машини, супроводжений покірним псом. Я бачив, як Рік залив повний бак і наповнив бензином ще пару п'ятигалонових каністр. Він був з тих пройдох-нахаб, котрим протягни палець – вони відкусять всю руку. Нарешті, він забрався.
Коли він зник, я пішов до закусочної. Мені необхідно було випити. Налив щедру порцію віскі, залпом випив. Запалив сигарету і став ходити взад та вперед по залі, обмірковуючи загрозу старого стерв'ятника.
Якщо він напише, чи стане поліція Арізони вживати заходи? Все залежить від того, що він напише. Якщо він сповістить, що Дженсон зник, а робітник спить з дружиною хазяїна у його відсутність, поліція може клюнути. Частенько доводилося читати в газетах, як поліція виходила на вбивство завдяки поголосам і пліткам, що розповсюджували сусіди. Якщо поліція наведе справки і не виявить ніяких слідів Дженсона в Арізоні, а його зовнішність не з тих, що не запам'ятовуються, вони одразу пошлють запит у поліцію Уентворта. Місцеві фараони не дуже завалені роботою і миттєво з'являться тут.
Але ж як заткнути рот Ріксу? Прийнятніший шлях – дати йому грошей. Це його протримає пару місяців. Чи повірить він пізніше в мою байку, що Дженсон захотів лишитися в Арізоні, що він знайшов іншу жінку і залишає "Останню зупинку" Лолі? Допоки ми не покажемо йому листа, написаного рукою Дженсона, він нам не повірить, це ясно. Чи знає він почерк Дженсона? Скоріш за все, знає. В усякому разі, його підпис. Ні, занадто небезпечно пробувати підробити листа.
І чим більше я про це думав, тим заплутаніша і складніша видавалася ситуація. Коли маєш справу з таким, як Рікс, ледарем і нахабою, з його незвичайною здібністю винюхувати чужі секрети – треба триматися насторожі.
Настав час ленчу, і довелося забути про Рікса. Треба поговорити з Лолою. Тепер у нас загальний ворог. Може, удвох придумаємо, як убезпечити себе від Рікса.
Лола не з'являлася до десятої години. До цього часу я був виснажений роботою, так і не вирішивши проблеми з Ріксом. Я вже встиг прибрати на кухні і розкладав посуд по місцях, коли почув шум під'їхавшої машини. Виглянувши у вікно, я побачив, як Лола заганяє "меркурій" у гараж.
Я вийшов і перехопив її по дорозі до бунгало:
– Мені треба з тобою поговорити.
Вона прискорила крок, ігноруючи мене. Я пішов поруч і, коли вона відчинила двері бунгало, протиснувся за нею досередини.
Вона обернулася, в зелених очах плескалася лють.
– Забирайся!
– Нам треба поговорити. Твій приятель Джордж Рікс був тут сьогодні вранці.
Я бачив, як вона одразу напружилася. Лють змінилася гнівом.
– Мені це не цікаво! Забирайся звідси.
– Зараз тобі буде цікаво.
Я пройшов до вітальні. Помітив, що вона замила пляму на килимі. Сів у крісло.
Вона лишилася стояти в дверях. До її мідно-рудого волосся дуже пасувала зелена сукня. Виглядала вона напрочуд ефектно.
– Він хотів, щоб твій чоловік підписав його пенсійні папери. Рікс збирається підняти тривогу. Хоче знати, де знайти Дженсона.
Вона мовчала, її обличчя залишалося безпристрастним.
– Я йому сказав, що Карл десь в Арізоні. Якщо папери не будуть підписані, Рікс позбудеться пенсії. А потім він заявив, що чекати не збирається, напише в поліцію Арізони і запитає, де йому знайти Карла.
Нарешті, з неї злетіла маска байдужості. Вона зайшла і закрила за собою двері. Сіла на стілець, при цьому край зеленої сукні задрався вище колін, проте вона не зробила спроби їх прикрити. Втім, я навіть не поглянув туди, мені зараз було не до її колінок.
– Так ... Це була твоя світла ідея. Краще почати вигадувати хутчій другу, тобі не здається?
– Давай припинемо сваритися. Рікс нам обом може доставити неприємності. Він приїде завтра до вечері з тобою поговорити. За час, що залишився, ми мусимо придумати, що йому сказати. Так що припини лаятися і починай також думати. Ми з тобою разом втрапили в цю передрягу – хочеш ти цього чи ні. Якщо поліція тут з'явиться, я пропав, але врахуй, при цьому я постараюсь, щоб ти вскочила в яму разом зі мною. Як нам заткнути Рікса?
Вона дістала сигарети і запалила, випускаючи дим через ніздрі.
– Що ти так розхвилювався? Відкрий сейф, бери гроші і поїжджай. Я теж поїду. Коли Рікс з'явиться тут знову – нас вже не буде.
– Це все, що ти могла придумати? – нетерпляче перебив я. – Та в тебе в голові тільки гроші! Як ми можемо кинути все і поїхати? Перший хто сюди під'їде, наприклад, той же Рікс, виявить, що нас немає, і одразу повідомить поліцію. А вони враз почнуть пошуки.
– Ми можемо продати заправочну.
– Невже? Вона що, твоя?
Лола спохмурніла:
– Про що ти?
– Ти можеш її продати, якщо доведеш, що Дженсон мертвий, і він залишив тобі все. А як ти доведеш без того, щоб вони не побачили, що він убитий?
– Він не вбитий! Це був нещасний випадок!
– Розкажи це поліції, побачиш, що тоді буде.
Вона стиснула пальці в кулаки. Нарешті, до неї дійшло, в якій пастці ми опинилися.
– Віддай мені мою долю, і я поїду! Ти можеш залишатися. Скажеш, що я поїхала до Карла в Арізону, а тебе лишила тут, замість себе.
– І ти думаєш, Рікс цьому повірить? Спочатку зникає Дженсон, потім ти ... Він заявить в поліції, що я вбив вас обох. Може, вони й не повірять йому, проте зразу приїдуть сюди розбиратися. При цьому з'ясують, хто я такий. А може бути, знайдуть місце, де я закопав Дженсона.
Це її, видно, остаточно стривожило.
– Хочеш сказати, що ти настільки збожеволів, що закопав його тут?
– А де, ти гадала, я міг це зробити? Ти ж мені не захотіла підсобити. Пам'ятаєш? Як я один міг покласти його в машину, він же важив більше двохсот фунтів? Я закопав його в ремонтному сараї. Вони почнуть шукати там, якщо запідозрять, що я убив вас обох. Що-що, а копати вони уміють добре. Вони знайдуть його.
Вона розпачливим жестом вчепилася в своє густе волосся і пронизливо крикнула:
– Ти що, хочеш сказати, що ми тепер зостанемося тут разом назавжди?
– Поки що доведеться залишатися тут. Не знаю, на який час. Якщо зараз втечемо – все пропало. Вони перериють тут усе, знайдуть його і почнуть нас розшукувати по-справжньому. Єдина надія – триматися версії, що він знайшов іншу жінку в Арізоні.
– Я не залишусь! – Вона вдарила кулаком по підлокотнику. – З мене досить! Віддай мої гроші! Я хочу їх забрати негайно!
Я махнув рукою вбік сейфа:
– Нужбо спробуй сама. – Я встав. – Якщо відкриєш сейф – гроші твої. А якщо подумаєш добре, зрозумієш, що я маю рацію. Подумай.
Я вийшов з бунгало, покинувши її зблідлу, розгублену, повну люті.
До півночі я просидів біля бензоколонки, очікуючи пізніх клієнтів.