Він усе бачив, усе чув і від горя та досади ледь стримував плач.
Ніколи ще він не шкодував так гірко за тим, що гном зачаклував його. Якби він був справжньою людиною, то хай би хтось лише спробував його зачепити!
А зараз, прямо в нього на очах, Мартіна, його найкращого друга, потягли на кухню, щоб зарізати і засмажити на обід. Невже Нільс так і стоятиме склавши руки і дивитиметься?
Ні, він урятує Мартіна! Врятує, хоч би там що!
Нільс рішуче вирушив до будинку.
По дорозі він усе-таки підняв і надів свій черевичок, що валявся у траві.
Найважче було потрапити до будинку. Ґанок був високим, аж сім сходинок!
Наче акробат, Нільс підтягався на руках, долаючи сходинку за сходинкою, поки дістався останньої.
Двері, на його щастя, були відчинені, тож Нільс непомітно прослизнув аж на кухню.
Біля вікна на великому столі лежав Мартін. Лапи і крила в нього були зв'язані так міцно, що він не міг поворухнутися.
Біля вогнища клопоталася жінка. Засукавши рукави, вона терла ганчіркою великий чавунець. Такий самий чавунець був і в матері Нільса — вона завжди смажила в ньому курей і гусей.
Вимивши чавунця, жінка поставила його сушити, а сама взялася розводити вогонь у вогнищі.
— Знову хворосту не вистачить! — пробурчала вона і, підійшовши до віконця, голосно позвала: — Матсе! Оосо!
Ніхто не озивався.
— От ледарі! Цілий день пустують, а хворосту не назбирали! — І, ляснувши дверима, вона вийшла в двір.
А Нільсові тільки того й треба було.
— Мартіне, ти живий? — запитав він, підбігши до столу.
— Поки що живий, — сумовито відповів Мартін.
— Ну потерпи ще хвилиночку, зараз я тебе звільню.
Нільс обхопив руками і ногами ніжку столу і швидко поліз угору.
— Швидше, Нільсе, а то вона зараз повернеться, — квапив його Мартін.
Але Нільса не треба було квапити. Забравшись на стіл, він вихопив із кишені ножика і, наче пилкою, взявся перепилювати вірьовки.
Ножик аж мигтів у нього в руці. Назад-вперед! Назад-впе-ред! Назад-вперед!
Ось уже крила вільні. Мартін обережно поворушив ними.
— Здається, цілі, не поламані, — сказав він.
А Нільс уже пиляв вірьовки на лапах. Вони були нові, жорсткі, а ножик геть притупився.
— Швидше, швидше, вона йде! — крикнув раптом Мартін.
— Ой, не встигну! — прошепотів Нільс.
Ножик його став гарячим, пальці затерпли і розпухли, але він усе пиляв і пиляв. Ось вірьовка вже розповзається під ножем… Ще мить — і Мартін урятований.
Але тут скрипнули двері, й до кімнати увійшла господиня з величезним оберемком хворосту.
— Натягуй вірьовку! — встиг крикнути Нільс.
Мартін щосили смикнув лапами, і вірьовка розірвалася.
— От розбишака! Як же це він ухитрився? — вигукнула господиня.
Вона пошпурила хворост на підлогу і підбігла до столу. Але Мартін вислизнув прямо у неї з рук.
І почалася гонитва.
Мартін — до дверей, а господиня його рогачем від дверей. Мартін — на шафу, а господиня його з шафи мітлою. Мартін — на мисник, а господиня його решетом накрила — лише лапи
на волі залишилися.
— Пхе, геть заганяв! — сказала господиня й обтерла рукавом піт з лоба.
Потім вона схопила Мартіна за лапи і, перекинувши вниз головою, знову потягла до столу.
Однією рукою вона міцно притисла гусака, а другою скручувала йому лапи вірьовкою.
І раптом щось гостре встромилося їй у палець. Господиня зойкнула і відсмикнула руку.
— Ой, що це? — прошепотіла вона.
З-поза великої дерев'яної сільниці на столі визирав крихітний чоловічок і погрожував їй ножиком.
— Ой, що це? — знову прошепотіла вона.
Поки господиня зойкала й ойкала, Мартін не гаяв часу. Він схопився, обтрусився й, узявши Нільса за комір, вилетів у вікно.
— Ну і діла! — обурилася господиня, коли вони зникли за верхівками дерев.
Вона важко зітхнула і заповзялася підбирати хворост, розкиданий по підлозі.
Розділ тринадцятий. Гусяча країна
1
Мартін із Нільсом летіли прямо на північ, як веліла їм Акка Кебнекайсе. Хоча вони й здобули перемогу в битві з господинею, але перемога ця дісталася їм нелегко. Все-таки господиня добряче пошарпала Мартіна. Крила в нього були пом'яті, на одну лапу він шкутильгав, бік, по якому проїхалася мітла, дуже болів.
Мартін летів повільно, нерівно, як першого дня їхньої подорожі — то наче упірне, то зметнеться вгору, то завалиться на правий бік, то на лівий. Нільс ледь тримався в нього на спині. Його кидало з боку на бік, ніби вони знову потрапили в бурю.
— Чуєш, Мартіне, — сказав Нільс, — тобі слід перепочити. Спускайся вниз! Ось, до речі, й галявина хороша. Поскубеш свіжої травички, наберешся сил, а там і знову в путь.
Довго умовляти Мартіна не довелося. Йому й самому приглянулася ця галява. Та й поспішати тепер було зайве — зграю їм все одно не наздогнати, а добратися до Лапландії на годину раніше чи на годину пізніше — це вже не важливо.
І вони спустилися на галявину.
Кожен зайнявся своїм ділом: Мартін поскубував молоду травичку, а Нільс розшукував старі горіхи.
Він поволі брів по узліссю — від дерева до дерева, обнишпорив кожен клаптик землі, аж несподівано почув якийсь шерех і потріскування.
Поряд у чагарнику хтось ховався.
Нільс зупинився.
Шерех стихнув.
Нільс закляк нерухомо.
Й от нарешті один кущ заворушився. Серед гілок промайнуло біле пір'я. Хтось голосно заґелґотав.
— Мартіне! Що ти тут робиш? Чого ти сюди забрався? — здивувався Нільс.
Але у відповідь йому пролунало тільки шипіння, і з куща ледь вистромилася якась чужа гусяча голова.
— Та це ж не Мартін! — вигукнув Нільс. — Хто це може бути? Чи не та гуска, через яку могли зарізати Мартіна?
— То он воно що, вони хотіли мене зарізати?.. Добре, що я втекла, — промовив гусячий голос, і біла голова знову вистромилася з куща.
— Отже, ви Марта? — запитав Нільс. — Дуже радий познайомитися. — Нільс поклонився гусці. — Ми щойно від ваших господарів. Ледь утекли.
— А ти хто такий? — недовірливо запитала гуска. — І на людину не схожий, і на гуску не схожий. Постривай, постривай! А чи ти не той Нільс, про якого тут у лісі такі чудеса розказують!
— То й ви чули про мене? — зрадів Нільс. — Виходить, ми з вами знайомі. А Мартіна ви ще не бачили? Він тут, на галяві. Підемо до нього. Він, напевно, вам дуже зрадіє. Знаєте, він теж домашній гусак і теж утік із дому. Тільки моя мама анізащо б його не зарізала…
Мартін і справді дуже зрадів. Він навіть забув про свої рани і, побачивши гуску, відразу став чепуритися: пригладив дзьобом пір'їнки, випростав крила, випнув груди.
— Дуже, дуже радий вас бачити, — сказав Мартін, кланяючись. — Ви добре зробили, що втекли від ваших господарів. Це дуже грубі люди. Але все-таки вам, напевно, страшно жити в лісі самій? У лісі так багато ворогів, вас усяк може образити.
— Ох, я й сама не знаю, що мені робити, — бідкалася гуска. — Я не маю ні хвилини спокою. Цієї ночі куниця ледь не обірвала мені крило. Але все одно я анізащо не повернуся додому! Анізащо! Хазяйський син тільки те й робить, що дратує мене. А хазяйська дочка ніколи вчасно не нагодує і не напоїть. — І гуска гірко заплакала.
Нільс зніяковів: він пригадав, що й Мартіну колись перепадало від нього.
Може, і Мартін згадав про це, але з делікатності не подав виду. А Марті він сказав:
— Годі плакати! Ми з Нільсом зараз щось придумаємо.
— Я вже придумав! — крикнув Нільс. — Вона полетить з нами.
— Атож, звичайно, вона полетить з нами, — зрадів Мартін. Йому дуже сподобалася пропозиція Нільса. — Правда, Марто, ви полетите з нами?
— Ох, це було б славно, — сказала Марта, — але я майже не вмію літати. Нас, домашніх гусей, ніхто цього не навчає.
— Нічого, ви самі навчитеся, — сказав Мартін. — Повірте мені, це не так уже й важко. Треба тільки твердо пам'ятати, що літати високо легше, ніж літати низько, а літати швидко легше, ніж літати поволі. От і вся наука. Я тепер це добре знаю! Ну, а якщо за правилами не вийде, можна і без правил — потихеньку, полегеньку, над самим ліском. Тільки що, відразу спустимося на землю і відпочинемо.
— Що ж, коли ви такі люб'язні, я із задоволенням пристану до вашої компанії, — сказала гуска. — Повинна вам зізнатися, що, поки я жила тут сама, вчилася літати. Ось побачите.
І Марта побігла по лужку, змахуючи на ходу крильми. Потім раптом підстрибнула і полетіла.
— Чудово! Чудово! Ви відмінно літаєте! — вигукнув Мартін. — Нільсе, сідай швидше!
Нільс застрибнув йому на спину, і вони вирушили в путь.
Марта виявилася дуже здібною ученицею. Вона весь час летіла нарівні з Мартіном, не відстаючи від нього.
Зате Мартін ніколи ще не літав так повільно. Він ледь ворушив крильми і раз у раз улаштовував привал.
Нільс навіть злякався. Він нахилився до самого вуха гусака і зашепотів:
— Що з тобою, Мартіне? Невже ти захворів?
— Тихіше, тихіше, — теж пошепки відповів Нільсу Мартін і покосився на Марту. — Як ти не розумієш! Адже вона летить уперше. Забув, як мені доводилося спочатку!
Так вони і летіли упівсили. Добре, що ніхто їх не бачив. Усі пташині зграї давно пролетіли мимо.
2
Щоразу, коли Нільс дивився вниз, йому здавалося, що вся земля подорожує разом із ним.
Поволі тяглися поля і луги.
Бігли річки — то спокійно розливаючись по долинах, то шумно перестрибуючи через кам'янисті пороги.
Дерева, упираючись корінням у землю, піднімалися по горах до самих вершин, а потім збігали по схилах — то поодинці, то густим лісом.
А сонце озирало всю землю й усіх підбадьорювало:
— Вперед! Вперед! Веселіше!
Але що далі Нільс летів на північ, то менше ставало у нього супутників. Першими попрощалися з Нільсом вишневі та яблуневі дерева. Вони кивали йому услід, нахиляючи голови в пишних білосніжних шапках, неначе хотіли сказати: "Далі нам не можна! Ти гадаєш, що це сніг на наших гілках? Ні, це цвіт. Ми хвилюємося, що його прихопить уранішнім морозом і він облетить завчасу. Тоді не буде врожаю ні вишень, ані яблук. Ні, ні, далі нам не можна!"
Потім залишилася позаду рілля, а з нею і села. Адже в селах живуть селяни. Як же їм бути без полів, на яких вони вирощують хліб!
Зелені луки, де паслися корови та коні, знехотя звернули убік, поступаючись дорогою грузьким мочарам.
А куди поділися ліси? Ще недавно Нільс летів над такими хащами, що за верхівками дерев і землі не було видно.
Але зараз дерева наче посварилися. Ростуть урозбрід, кожне само по собі. Буків давно уже й слід простиг.
Ось і дуб зупинився, наче задумався, — чи йти далі?
— Крокуй, крокуй! — крикнув йому згори Нільс. — Чого ти боїшся?
Дуб гойднувся вперед, знову задумався, та так і застиг на місці.
— Ну й стій собі, якщо ти такий упертий! — розсердився Нільс. — Он берізки і сосни хоробріші за тебе!
Але берези і сосни теж злякалися півночі.