Я ж, шукаючи ту давню дідову славу, так і не зміг її собі вернути. Кажу вам, що я — онук Адамів".
— Ви славите Трійцю, — промовив каган за вечерею під час одного з тостів, — а ми — єдиного Бога, про що написано у книгах. Чому се так?
На це Філософ відповів:
— Книги проповідують Слово і Дух. Якщо хтось один виказує тобі честь, а твого слова й духа не шанує, а інший хтось шанує усю трійцю, — хто з них двох виявляє тобі більшу честь?
Тоді єврейські посланці запитали:
— Якщо так, поясни нам, як може жінка помістити у своєму лоні Бога, на якого вона навіть глянути не може, а куди вже народити його?
На це Філософ, показуючи на кагана і його першого радника, відповів:
— Якщо хтось почне говорити, що перший радник не знає, як догодити каганові, а останній його слуга вміє володарю і догодити, й шану скласти, — скажіть мені, як краще назвати такого: дурнем чи мудрим?
Тоді в полеміку вступили сарацини і запитали Костянтина Філософа про один звичай, з яким той познайомився ще у Самарі в сарацинського халіфа. Йшлося про те, що на всіх хатах, в яких жили християни, сарацини малювали знадвору образ диявола. На кожних християнських дверях була намальована чортяча голова. Сарацини, які давно вже намагались отруїти Костянтина, запитали його:
— Чи можеш ти, Філософе, розуміти, що це значить?
І він сказав:
— Я бачу диявольські образи й знаю, що всередині там живуть християни, а що чорти не можуть жити з ними разом, то й утікають вони на вулицю. А там, де таких зображень знадвору немає, живуть вони всередині, разом з людьми…
Друге християнське джерело про хозарську полеміку дійшло до нас у вигляді дуже погано збереженої легенди про хрещення Києва в X столітті. З тої легенди, де між учасниками київської полеміки про три релігії згадується й Костянтин Філософ — Кирило (який жив, проте, на сто років раніше), прозирає документ, у якому початково йшла мова про хозарську полеміку. Якщо відкинути всі нашарування й пізніші редакції з X і наступних століть, то відомості про хозарську полеміку в згаданому документі мали характер приблизно такий.
Один із хозарських каганів, який завжди мав щастя в війнах з печенігами та греками і який забрав у них із боєм Херсонес (Керч у Криму), покинув військову справу і почав мирне життя. Він хотів, щоб у нього було стільки жінок, скільки воїнів він втратив у боях. "Мав він багато жон, — каже одна із версій тої легенди, видана в Венеції у 1772 році сербською мовою, — бажаючи ж мати їх з кожної віри, він не лише поклонявся різним ідолам, але, через ту свою пристрасть до жінок і наложниць, і сам хотів сповідувати різні віри". Тоді й посходились до нього посланці з різних земель (греки, араби, євреї), щоб якомога швидше навернути його в свою віру. Це джерело каже, що в полеміці, яка розгорнулася при дворі хозарського кагана, єврей і сарацин мали дещо менший успіх, ніж Костянтин Філософ, посланець грецьких царів. Проте каган усе ще вагався й ніяк не міг прийняти остаточного рішення. Вирішальною для полеміки стала участь у ній якоїсь каганової родички, в якій можна розпізнати хозарську царівну Атех, відому нам з третього джерела. Її люди підмовили кагана послати їх межи євреїв, греків і сарацинів, щоб серед них довідатись про справжню суть кожного вчення. І коли та "жіноча" місія повернулася, християнство було запропоноване як найбільш відповідна віра, а посланці відкрили каганові, що його родичка, людьми якої вони є, уже давно перейшла в християнство.
Третє джерело, яке займається християнськими джерелами про хозарську полеміку — Даубманус — вважає, що така звістка налякала кагана. А після того, як каган довідався, що християни, так, як і євреї, шанують Старий Завіт, щастя перейшло на бік єврейського посланця. Коли ж це підтвердив і Костянтин, каган зовсім перейшов на сторону якогось ромея, який втік до хозарів із Греції й твердо відстоював юдаїзм.
— З-поміж нас трьох, що тлумачать твій сон, — сказав той ромей каганові, — вам, хозарам, нема чого боятися тільки мене, рабина. Бо за євреями не стоїть ані халіф під зеленими вітрилами свого флоту, ані грецький василевс із хрестом над військами. За Костянтином Солунським приходять списи й коні, а за мною, єврейським рабином, — покривала для молитви…
Так говорив рабин, і каган уже зовсім був готовий прийняти його сторону, але тут в полеміку втрутилася царівна Атех і ще раз змінила весь хід розмови. Та вирішальна промова, з якою Атех звернулась до єврейського учасника хозарської полеміки, звучала так:
— Кажеш ти: хто шукає розкошів, хай повернеться до Півночі, хто шукає мудрості — до Півдня! Чому ж, скажи, ці солодкі й мудрі речі промовляєш ти до мене тут, на Півночі, забувши про Мудрість, яка чекає на тебе в землях твоїх батьків? Чому ти не там, де світло відкладає свої яйця, де століття зачіпаються за століття, де можна напитися кислого дощу з Мертвого моря і цілувати пісок, що тече косим струменем замість води з єрусалимських джерел, мов натягнута золота нить? А ти кажеш, що мені сниться темна ніч, і тобі одному видно, як світить місяць. Нащо говориш це?
Ще один тиждень змілів і збіг. Протратив свій найвеличніший день, про який ти кажеш, що починається він в Палестині, той день, що ревно оберігався аж до сьогодні, а тепер прийшла черга й на нього. Віддає його неохоче, ділить по хвилинах. Візьми свою мить, візьми свою Суботу і йди. Йди до Мудрості і скажи їй все те, що хотів сказати мені. Так будеш щасливішим. Тільки пам'ятай: той, хто хоче пізнати морські глибини, повинен пізнати спершу свою душу…
Але даремно говорю тобі все це, бо очі маєш у роті і бачиш лише тоді, як говориш. Мій висновок такий: або твоя правда не годиться, або на Півдні тебе ніхто не чекає, бо чекають там когось іншого. Інакше як можу зрозуміти, чому ти тут, на Півночі й зі мною?
На таку мову царівни Атех хозарський каган отямився і сказав рабинові, що чув, як євреї й самі признають, що їхній Бог відвернувся від них і розкидав їх по цілому світу.
— Чи не хочете ви обернути нас у свою віру для того, щоб здобути собі приятелів у біді, щоб ми, хозари, теж були покарані Богом і розсипані по світу, як і ви?
Так каган відвернувся від єврейського посланця й знову прислухався до переконливих доказів Костянтина Філософа. Він перейшов у християнство разом зі своїм двором і відіслав до грецького царя листа, наведеного в житії Кирила. У тому листі говорилось:
"Государю, прислав ти до нас мужа, що розкрив нам світло віри Христової словом і ділом, і, узрівши, що віра ця праведна, наказали ми людям своїм добровільно хреститися…"
Ще одне джерело каже, що каган прийняв Костянтинову сторону, але потім, замість того щоб перейти в християнство, зовсім несподівано вирішив піти на греків війною. Сказавши: "Про віру не просять, її здобувають на мечах", він вирушив на них зі сторони Херсонесу, успішно закінчив похід і сповістив грецького царя про те, що хоче взяти собі в жони одну з грецьких принцес. Цар поставив єдину умову: щоб хозарський каган перейшов у християнство. На превелике здивування Царгороду, каган погодився, і хозари були похрещені.
ЧЕЛАРЕВО
ЧЕЛАРЕВО (VII–XI століття) — знайдена археологами місцевість із середньовічними похованнями поблизу Дунаю у Югославії. Поселення, що сторожило могильник, не знайдене. Не відомо достеменно, хто похований у челарівських могилах, та незаперечним є те, що у них відчуваються характерні особливості аварів, що предмети, знайдені у могилах, підлягали перським впливам, а серед знахідок трапляються менори (зображення єврейського семисвічника) та інші єврейські символи, і зрідка — написи по-гебрейськи. Серед знахідок, виявлених у Керчі на території Криму, є плити з тим самим типом менор, що й у Челарево. Усе це привело спеціалістів до наступних висновків: у околицях Нового Саду (де знаходиться і Челарево) трапляються знахідки, що відрізняються від звичних аварських пам'яток і підштовхують до думки про якийсь інший субстрат, що з'явився у Паннонській низовині до приходу угрів. Існують і письмові підтвердження цієї теорії. Анонімний писар короля Бели, Абдул Хамід з Андалузії та Кіннам стверджують, що ці придунайські землі заселені народом тюркського походження (ізмаїльтянами), котрий вважає себе нащадком переселенців із Хорезму. Усе це ніби вказує на те, що некрополь у Челарево належав частково юдаїзованим хозарам. Д-р Ісайло Сук — археолог і арабіст у цій області, котрий від початків працював на розкопках у Челарево, залишив запис, знайдений після його смерті. Цей запис стосується не безпосередньо Челарева, а суджень про нього. У ньому говориться: "Про тих, що поховані у Челарево, угорці хотіли б сказати, що то — угорці чи авари, євреї — що то євреї, мусульмани — що то монголи, і ніхто не хоче, щоб то були хозари. А саме вони і є найшвидше… Могильник переповнений уламками гончарного посуду із зображеними на них менорами. Як у євреїв поламаний гончарний виріб означає пропащу, загублену людину, так і цей могильник є похованням пропащих і загублених людей, що ними й були хозари в тому місці і, можливо, саме в той час".
ЗЕЛЕНА КНИГА
Ісламські джерела з хозарського питання
АКШАНІ, АБИР ІБН
АКШАНІ, АБИР ІБН (XVII століття) — за переказами анатолійських музикантів-лютністів, це ім'я якийсь час носив шайтан і саме під ним він явився одному з найвідоміших лютністів XVII століття Юсуфу Масуді. Ібн Акшані й сам був на диво вмілим музикантом. Зберігся запис його персторяду до одної пісні, з якого видно, що, граючи, він застосовував більше ніж десять пальців. Він був чоловіком статним, не носив тіні і мав плиткі очі, як дві розповзлі калюжі. Свої знання про смерть він не хотів ділити з людьми, хоча й натякав про них час від часу, розповідаючи притчі, спонукаючи людей до читання снів або до пізнавання смерті через ловців снів. Йому приписують два наступні висловлювання: 1) у смерті те ж саме ім'я, що й в сну, лиш нам те ім'я не відоме; 2) сон — то щоденний кінець життя, невелика спроба смерті, котра є йому посестрою, проте не кожен брат однаково схожий зі своєю сестрою. Якось він і на ділі вирішив показати людям, що таке смерть, і зробив це на прикладі одного християнського воєначальника, чиє ім'я збереглося.