Не дивно, що сьогодні вони не були такими життєрадісними, як зазвичай.
Однак не можна сказати, що всі мали похмурий вигляд. Деякі вожді дивилися на справу інакше й не заперечували проти переселення. Це були підкуплені й зіпсуті білими вожді, зрадники свого племені і свого народу. Їх виявилося чимало, і вони вже утворили певну силу. Декого з могутніх вождів вдалося вмовити, і вони готові були зрадити свій народ. Але семіноли підозрювали їх у зраді, тому представники протилежної партії виглядали такими стурбованими. Якби не було розколу серед вождів, партія патріотів легко б домоглася вирішення питання в інтересах народу. Однак тепер патріоти побоювалися відступництва зрадників.
Оркестр заграв марш, і війська парадним строєм пройшли через ворота. Я притьмом надів мундир і поспішив приєднатися до штабу генерала. За кілька хвилин ми вже стояли обличчям до обличчя з вождями індіанців. Війська вишикувалися. Попереду біля прапора стояв генерал, а поруч – урядовий агент. Далі юрмилися офіцери штабу, писарі, перекладачі, а також деякі крупні плантатори. Були тут і обидва Рінгольди. Їх люб'язно запросили взяти участь у раді.
Офіцери обмінялися рукостисканням із вождями, трубка миру обійшла всі ряди, і нарешті урочисто відкрили раду.
Розділ XXVII
Рада
Першим виступив із промовою урядовий агент. Вона була дуже довга, аби наводити її всю в подробицях. Агент закликав індіанців мирно підкоритися умовам Оклавахської угоди, поступитися білим своєю землею у Флориді, переселитися на Захід, в Арканзас, у місцевість, відведену їм на Вайт Рівер, – словом, погодитися на всі вимоги, які він пред'являв індіанцям за дорученням уряду. Він докладав усіх зусиль, переконуючи індіанців у тому, що переселення принесе їм тільки користь, розписував їхнє нове місце проживання, як справжній земний рай: у преріях повно дичини, там водяться лосі, антилопи і буйволи, там річки, багаті рибою, кришталево прозорі джерела, вічно безхмарне небо!
Якби семіноли повірили йому, то могли і справді уяви ти, що ті благословенні місця для полювання, які, за їхніми релігійними уявленнями, знаходяться на небі, насправді розташовані на землі.
Потім агент повідомив індіанцям про наслідки, до яких призведе їхня відмова: білі швидко заселять усі прикордонні зони, найгірші з них вдиратимуться у володіння індіанців. Почнуться сутички, і поллється кров. Червоношкірі відповідатимуть перед судом білих людей, де за законом клятва індіанця не має жодного значення, і тому їм доведеться терпіти всякі несправедливості.
Так Вайлі Томпсон, урядовий агент, розмірковував уголос на раді у форту Кінг у квітні 1835 року. Я дослівно процитую його слова, як зразок "чесної" і "прямої" політики білих стосовно індіанців:
– Припустимо неможливе, а саме, що вам буде дозволено залишитися тут ще на кілька років. У якому становищі ви опинитеся? Скоро землю розмежують, продадуть і заселять білими. Вже зараз там працюють землеміри. Незабаром ви змушені будете скоритися урядовим законам. Ваші закони буде скасовано, ваші вожді перестануть бути вождями. Нехороші білі люди пред'являтимуть до вас грошові позови і свої права на ваших негрів, і справа може дійти навіть до звинувачень у вбивстві. Вам доведеться постати перед судом білих людей. Судити також будуть за законами білих. Свідками проти вас знову ж таки виступатимуть білі, а індіанці не матимуть права виступати як свідки. За кілька років ви почнете бідувати і опинитеся в безвиході. Ви будете доведені до крайньої межі бідності. А коли голод змусить вас випрошувати скоринку хліба – можливо, у того, хто розорив вас, – вас обізвуть "індіанським псом" і виженуть геть. Ось чому ваш Великий Батько бажає вашого переселення на Захід. Він прагне врятувати вас від цих нещасть!
Подібні промови лунали після укладеної угоди у форту Моултрі, яка гарантувала семінолам право залишатися у Флориді! У третій статті угоди йшлося: "Сполучені Штати візьмуть флоридських індіанців під свій захист і заступництво та захищатимуть їх від будь яких зазіхань будь яких осіб".
О tempora, о mores !
Уся промова була сумішшю хитрих висловів і прихованих погроз, висловлених то прохальним тоном, то зарозуміло і зухвало. Це було геть нерозважливо. У кожному разі агент перегинав палицю.
Сам він не виявляв ворожості до семінолів. Він обурювався тільки на тих вождів, які висловилися проти його планів. Одного з них агент просто ненавидів. Проте головною метою, яка надихала його, було бажання якнайкраще виконати доручення, покладене на нього урядом, і в такий спосіб завоювати авторитет і славу досвідченого дипломата. На цей вівтар він був готовий, як і більшість інших державних чиновників, принести в жертву свою особисту незалежність, свободу переконань і честь. Річ не в тому, щоб обов'язково служити королю. Поставте замість "короля" слово "конгрес", і ось перед вами девіз нашого агента!
Однак промова мала певний ефект і вплинула на слабких та нерішучих. Умови життя на нових землях здалися їм принадними, особливо в порівнянні зі страхітливою перспективою, яка чекала на них тут. А це означало, що картина, яку змалював агент, таки справила на декого враження.
Коли пролунав заклик до війни, семіноли посіяли надто мало зерна, пропустивши зручний час для сівби. З того не буде доброго врожаю – не буде ні маїсу, ні рису, ні батату. І ось уже проявлялися наслідки такої непередбачливості. Уже тепер семіноли збирали коріння китайської шипшини і жолуді. А що ж буде взимку? Не дивно, що на обличчях індіанців я помітив страх. Навіть вожді патріоти, здається, занепокоїлися за результат ради.
Однак вони не втрачали самовладання. Після короткої паузи слово взяв Гойтл Меті, один із найзапекліших противників переселення. У таких ситуаціях індіанці не дотримуються черговості виступів по старшинству. У кожного племені є свої визнані оратори, яким зазвичай дозволяється висловити думки і почуття за всіх інших.
Тут був і верховний вождь Онопа. Він сидів у центрі кола, і на голові його красувалася британська корона – пам'ять про американську революцію . Але Онопа не був вправний у красномовстві і відмовився від свого права, надавши слово своєму зятю Гойтл Меті, якого вважали не лише мудрим радником і хоробрим воїном, а й найкращим оратором серед семінолів. Він був "прем'єр міністром" у Онопи, а запозичуючи порівняння з античної епохи, його можна було б назвати Одіссеєм свого народу. Це був високий, худорлявий, смаглявий чоловік з різкими, орлиними рисами і трохи зловісним виразом обличчя.
Гойтл Меті походив не з племені семінолів і вважав себе нащадком одного з тих давніх племен, які населяли Флориду ще в ранню епоху іспанського панування. Можливо, він належав до племені ямасі – підтвердженням того могла бути його смаглява шкіра. Про ораторський хист Гойтл Меті можна судити з його промови. Він заявив:
– За угодою в Моултрі ми маємо право мирно жити на землі, яка визнана нашою власністю двадцять років тому. Усі спірні питання були залагоджені, і нас запевнили, що ми вмиратимемо природною смертю, а не від насильства, яке чинять білі люди. Не блискавка має розколоти і погубити дерево, а холод старості висушити в ньому життєві соки, і тоді листя зів'яне і облетить, а гілки відпадуть від мертвого, струхлого стовбура.
Згодом рада в Оклавасі послала наших виборних, аби ті лише оглянули землю, куди нас хочуть переселити, і потім розповіли про неї народу. Ми дали згоду і пройшлися по цій землі. Вона приносить запашні та смачні плоди, повітря в ній здорове, але вона оточена злими і ворожими сусідами, а плоди поганого сусідства – це війна і пожежі. Кров безчестить землю, а вогонь висушує джерела. Індіанці з племені пауні вкрали у нас кілька коней, і нам довелося тягнути свої в'юки на спині. Ви хочете поселити нас серед поганих індіанців, які ніколи не дадуть нам спокою.
Коли оглядали землі, ми нічого не сказали, але агенти Сполучених Штатів змусили нас підписати папір, і тепер ви говорите, що в ньому висловлено наше бажання переселитися! А ми тільки заявили, що земля подобається нам, але вирішувати повинен народ. На більше ми не були уповноважені.
Ваша мова прекрасна, але мій народ не може зараз сказати, що він буде переселятися. Одні думають так, а інші інакше, і треба дати людям час, щоб поміркувати. Наш народ не може піти, він не хоче йти! Якщо їхні вуста говорять "так", то їхні серця волають "ні" і називають їх брехунами. Нам не треба чужих земель. Навіщо вони нам? Ми любимо нашу рідну землю, тут ми щасливі! Якщо ми раптом відірвемо наші серця від землі, з якою ми зріднилися, то обірвуться струни нашого серця. Тому ми не можемо погодитися на переселення, ми не підемо!
Після Гойтл Меті виступив один із вождів партії, що стояла за переселення. Це був Оматла, один із наймогутніших вождів племені, якого підозрювали в тому, що він вступив у таємну згоду з агентом. Промова його була спокійною, і він радив своїм червоношкірим братам не чинити жодних перешкод, а повестися чесно і погодитися з умовами Оклаваського договору.
Одразу впадало в око, що цей вождь перебував під чужим впливом. Та він, мабуть, боявся відкрито стати на бік урядового агента, побоюючись помсти патріотів. Коли він підвівся і почав промову, воїни патріоти несхвально дивилися на нього, а їхні вожді (Арпіукі, Коа гаджо та інші) часто перебивали його. У тому ж дусі, але сміливіше висловився Луста Гадж (Чорна Глина). Він не сказав нічого нового, але трохи підбадьорив партію зрадників і заспокоїв агента, який уже явно хвилювався.
За ним піднявся Голато міко, індіанець із м'якими манерами джентльмена, один із найбільш шанованих вождів. Він був недужий, і тому, попри сподівання, його промова мала досить мирний характер – адже він зажив слави рішучого противника переселення.
– Сьогодні ми тут зібралися, щоб порадитися, – почав він. – Усі ми сотворені Великим Духом, всі ми діти його, всі походять від однієї матері і вигодувані одними грудьми. Це означає, що ми всі брати, а брати не повинні ворогувати між собою і проливати кров один одного. Якщо кров одного з нас проллється на землю від удару його брата, то закривавлена земля буде голосно волати про помсту і на нас впаде гнів Великого Духа.