Просто різні погляди?! Просто?!
ВОРИК. О монсеньйоре єпископ, я не те що заперечую вам. Однак під час судового процесу нам доведеться мати справу не тільки з церковниками, а й зі світською шляхтою. На мою думку, проти Діви варто висунути вагоміші обвинувачення, ніж те, на якому ви так затято наполягаєте. Правду кажучи, я зовсім не боюся, що вона зі своєю єрессю може стати другим Магометом чи замінити церкву. Гадаю, ви значно перебільшуєте цей ризик. Та ви помітили, як вона тисне на Карла і як у своїх листах закликає європейських королів до змін, що зруйнують усю соціальну систему християнства?
КОШОН. Перш за все, зруйнують церкву.
ВОРИК (чиє терпіння вже майже вичерпалось). Монсеньйоре, благаю вас хоч на мить викинути церкву з голови та згадати, що у світі, окрім духовних інституцій, існують і державні. Я, разом з іншими дворянами, представляю феодальну аристократію, так як ви представляєте церкву. Ми державна влада. Невже ви не бачите, якого удару по нас завдають ідеї цієї дівчини?
КОШОН. Якого ще удару її ідеї можуть вам завдати, окрім того, що й усім, — через церкву?
ВОРИК. Її ідея в тому, щоб королі віддали свою владу Богові та правили королівством як Його намісники.
КОШОН (байдуже). Досить слушно з точки зору релігії, монсеньйоре. Королю — головне правити, а як — йому однаково. Це просто абстрактна ідея, все одно що назвати іншими словами ту саму річ.
ВОРИК. Тут я з вами не згоден. Це хитрий спосіб змістити аристократію та зробити короля єдиним і абсолютним самодержцем. Замість того щоб бути першим серед рівних, він стане першим над ними. Цього ми не потерпимо, нам не потрібен владика. За встановленим порядком ми отримуємо землі та звання від короля, але насправді ці землі й так належать нам, бо ми захищаємо їх власними мечами та силами. За доктриною ж Діви король матиме право взяти наші землі. Наші землі! Віддати їх Богові, а тоді Бог уповноважить його правити ними.
КОШОН. Ви що, боїтеся цього? Врешті-решт, ви самі робите короля королем. Йорки чи Ланкастери в Англії, Ланкастери чи Валуа у Франції, вони правлять, як ви забажаєте.
ВОРИК. Так, але це тільки доти, доки люди слухаються феодальних лордів і знають, що король зі своєю свитою — просто мандрівний цирк, якому не належить нічого, крім дороги, яка належить кожному. Якби своїми думками та серцями люди прихилялись до короля, а лорди в їхніх очах були його слугами, король би нас переламав об коліно, мов сухий патичок, тоді б ми стали не більше ніж вирядженими придворними в його залах.
КОШОН. І все ж таки вам нема чого боятися. Одні народжуються королями, а інші — державними діячами. Рідко трапляється, щоб це схрещувалось в одній особі. Тож де король зможе знайти таких радників, щоб утілити свою політику?
ВОРИК (з непривітною посмішкою). Можливо, в церкві, монсеньйоре.
КОШОН з такою ж кислою посмішкою знизує плечима і не заперечує йому.
ВОРИК. Коли скинуть баронів, кардинали приберуть владу до своїх рук.
КОШОН (змінивши полемічну інтонацію на спокійнішу). Монсеньйоре, ми не зможемо перемогти Діви, якщо підемо один проти одного. Я знаю, що світом править бажання влади і воно тягне нескінченну війну між імператором і папою, між графами і кардиналами, між баронами і королями. Диявол сіє чвари між нами. Я розумію, ви перш за все граф, так як я — перш за все церковнослужитель. Та чи не можемо ми забути про свої відмінності й об'єднатися проти спільного ворога? Тепер я розумію: ви гадаєте, що Діва ніколи не зважає не лише на церкву, ніби є тільки вона і Бог, а й на шляхту, ніби є тільки вона і король.
ВОРИК. Ви правильно розумієте. По суті, ці дві ідеї — одне й те саме. Це протест проти посередництва священика між людиною та її Богом. Я б це назвав протестантством.
КОШОН (пильно дивлячись на нього). Ви чудово все розумієте, монсеньйоре. Зазирніть глибше в англійця — і побачите протестанта.
ВОРИК (надзвичайно ввічливо й обережно). В мене таке враження, ніби у вас є маленька — та все ж є — краплинка симпатії до державної єресі Діви. Не знаю, як це назвати, може, ви самі…
КОШОН. Ви помиляєтеся, монсеньйоре. Я не плекаю симпатії до її політичних переконань. Як священик я навчився добре розуміти простих людей і скажу вам, що в їхніх думках проростає насіння набагато небезпечніше, ніж ви гадаєте. Ось якими словами це можна узагальнити: Франція для французів, Англія для англійців, Італія для італійців, Іспанія для іспанців тощо. Іноді сільський люд здається мені таким тугодумим і обмеженим, що важко повірити, як Діва змогла вселити такі ідеї в їхні голови. Проте вона таки змогла. Коли вона погрожує вигнати англійців із французької землі, то безсумнівно має на увазі всю територію, на якій розмовляють французькою. Для неї народ, який розмовляє французькою, — те, що у Святому писанні називається "нацією". Якщо хочете, називайте це націоналізмом, бо я не знаю, як ще це можна назвати. Я знаю тільки те, що це підриває основи католицизму і християнства, бо для католицької церкви є тільки одне царство — Царство Боже. Розділіть його на нації — і ви скинете Христа з престолу. Скиньте Христа з престолу — і хто захистить наші горлянки від ножів? Стихія війни поглине увесь світ.
ВОРИК. Що ж, якщо ви спалите протестантку, я спалю націоналістку, хоча, мабуть, сер Джон у цьому мене не підтримає. Ідея "Англії для англійців" йому має сподобатися.
КАПЕЛАН. Беззаперечно, що Англія — для англійців, це закон природи. Але ця жінка заперечує законність англійських завоювань, даних нам самим Богом, щоб керувати менш цивілізованими расами заради їхнього ж добра. Я не збагну, що ви маєте на увазі під протестанткою та націоналісткою, бо я, нещасний церковник, не такий учений та грамотний, як ви. Однак я знаю те, що цілком очевидно: ця жінка — повстанка, мені цього достатньо. Вона повстає проти природи, вбираючись у чоловіче вбрання та воюючи. Вона повстає проти церкви, зазіхаючи на божественну владу папи. Вона повстає проти Бога своїм союзництвом із дияволом проти наших військ. Всі ці повстання — просто привід для одного великого повстання проти Англії. Цього терпіти не можна. Вона має згинути. Вона має згоріти. Ми не можемо дозволити їй заразити всю паству. Смерть однієї жінки варта того, щоб урятувати всіх інших людей.
ВОРИК (підводячись). Монсеньйоре, здається, ми дійшли згоди.
КОШОН (також підводиться, але на знак протесту). Я не наражатиму свою душу на небезпеку. Я відстоюватиму правосуддя і до останнього боротимусь за спасіння душі цієї жінки.
ВОРИК. Мені дуже шкода бідолахи. Я ненавиджу жорстокість і буду настільки милосердним до неї, наскільки це буде можливо.
КАПЕЛАН (безжалісно). А я б кинув її у вогонь власними руками.
КОШОН (благословляючи його). Свята простота!
ДІЯ П'ЯТА
Аркада Реймського собору біля дверей до ризниці. На колоні — розп'яття (один із кроків "Путі Ісуса"). Під гру органа люди після коронації залишають неф. ЙОАННА молиться, припадаючи навколішки перед розп'яттям. На ній урочисте вбрання, хоч усе ще чоловіче. Орган стихає, і до аркади з ризниці виходить ДЮНУА, також по-святковому вбраний.
ДЮНУА. Ходімо, Йоанно. Годі молитися. Після такого плачу можеш і застудитися, якщо лишишся тут довше. Все скінчилось, собор порожній, люди вже надворі. Вони кличуть Діву. Ми сказали їм, що ти тут молишся на самоті, та їм кортить знову побачити тебе.
ЙОАННА. Ні. Нехай уся слава дістанеться королю.
ДЮНУА. Він тільки псує урочистість, цей бідолаха. Йоанно, ти коронувала його і маєш вийти до людей, вони возносять славу тобі.
ЙОАННА заперечливо хитає головою.
ДЮНУА (підіймаючи її). Ходімо, за декілька годин усе скінчиться. Це ж не так погано, як тоді, на мості під Орлеаном.
ЙОАННА. Дорогесенький Дюнуа, як би хотіла я знову опинитись на мості під Орлеаном! То було життя.
ДЮНУА. Так. А для декого — і загибель.
ЙОАННА. Хіба це не дивно, Жане? Перед битвою я так боюсь, аж помираю від страху, а після битви, коли небезпека минає, я помираю від нудьги. Мені так нудно, нудно, нудно!
ДЮНУА. Янголе, тобі потрібно навчитися стримуватись у війні так само, як ти стримуєшся в їжі.
ЙОАННА. Любий Жане, ти такий приязний до мене, як до справжнього товариша.
ДЮНУА. Тобі потрібна така товариська любов, моє бідне Боже дитя. В тебе зовсім немає друзів серед двору.
ЙОАННА. За що всі придворні, лицарі й церковники так ненавидять мене? Що я такого їм заподіяла? Я ж навіть нічого не просила для себе, окрім звільнення мого села від данини, бо ми не маємо чим платити данину на війну. Я принесла їм удачу й перемогу, я направила їх на путь істини, коли вони збилися на манівці, я коронувала Карла і зробила його справжнім королем, і при цьому всі почесті дістались їм. За що ж вони так не люблять мене?
ДЮНУА (заспокоюючи її). Ди-ти-на! Ти хочеш, аби оті тупі йолопи любили тебе за те, що ти вивела їх на путь істини? Чи, може, ти десь чула таке, щоб нетямущі старі офіцери любили талановитих молодих капітанів, які посіли їхнє місце? Чи щоб архієпископи були раді поступитися своїми вівтарями, нехай для святої? Та я б сам заздрив тобі, якби тільки мав більші амбіції.
ЙОАННА. Ти моя надійна опора, єдиний друг серед усіх цих шляхтичів. Б'юсь об заклад, що твоя матір із села. Знаєш, потому як я візьму Париж, повернусь назад на ферму.
ДЮНУА. Я не був би таким певним, що тобі вдасться взяти Париж.
ЙОАННА (налякано). Що ти кажеш?!
ДЮНУА. Я б сам його взяв до цього часу, якби деякі сили занадто вже сильно не бажали, щоб сталося навпаки. Будь обережна, Йоанно.
ЙОАННА. Жане, цей світ занадто жорстокий до мене. Якщо мене не прикінчать англійці чи бургундці, то це зроблять французи. Від одних моїх голосів можна втратити голову. Через те я і лишилась на самоті, щоб помолитися після коронації. Знаєш, що я розкажу тобі, Жане? Голоси лунають саме у дзвонах. Не сьогодні, коли всі дзвонили водночас, — це було просто голосне дзенькання. Я чую голоси в тихому закутку, куди їхня луна злітає з небес, чи в полі, де їхній дзвін сягає мене крізь тишу села. (Годинник в соборі відбиває чверть). Слухай! (Вона охоплена блаженством). Чуєш? "Дорога-дитино-Божа" — так само, як ти щойно назвав мене. В половині вони мовлять "Будь-хороброю-нездавайся". За чверть — "Я-в-поміч-тобі".