Так! Підозрюваний є, та він не чілієць.
— А хто? — вона ледь ворухнула губами.
— Пан Жак Рено.
— Що? — з грудей вирвався крик. — Жак? Неможливо! Хто сміє підозрювати його?
— Жіро.
— Жіро… — обличчя дівчини посіріло. — Я страшенно боюся цього чоловіка. Він жорстокий… він… він… — На її лиці відбились відвага і рішучість, тієї миті я зрозумів, що вона не така вже й полохлива.
— Ви, певна річ, знаєте, що Жак був тут у ніч убивства?
— Так, — механічно відповіла дівчина. — Він казав мені.
— Нерозумно було приховувати цей факт, — докинув Пуаро.
— Так, так, — нетерпляче відказала вона. — Та ми не можемо гаяти часу на співчуття. Треба придумати, як врятувати Жака. Він, певна річ, невинний.
— Факти свідчитимуть проти пана Рено, — сказав Пуаро. — Гадаю, ви усвідомлюєте це?
Вона глянула йому прямо у вічі.
— Я не дитина, добродію, я смілива і не відвертаюсь від фактів. Але. я точно знаю, що він невинний, і наш обов'язок врятувати його! — Вона промовила ці слова з такою відчайдушністю, що я аж здивувався.
— Панночко, — сказав Пуаро, уважно спостерігаючи її. — Може, ви щось приховуєте від нас важливе й цікаве?
Марта розгублено кивнула:
— Так, ви вгадали. Але я не певна, чи ви повірите мені Це здається такою нісенітницею…
— В усякому разі, поділіться з нами.
— Добре. Пан Жіро послав за мною, сподіваючись, що, можливо, я впізнаю тіло, котре лежить там. — Головою вона вказала на сарайчик. — Та я не впізнала. Принаймні тоді не впізнала. Але пізніше…
— Що пізніше? Що?
— Все це здається таким дивним, але я майже певна… Послухайте. Вранці того дня, коли було вбито пана Рено, я гуляла тут у садку і раптом почула сердиті чоловічі голоси. Я розсунула кущі й побачила пана Рено і якогось страшного на вигляд волоцюгу в брудному лахмітті. Я зрозуміла, він просить гроші. Тої миті мене через вікно покликала мати, і я змушена була піти звідси. От і все… Зараз я майже цілком певна: той волоцюга і мертвий чоловік у сарайчику — одна особа.
Пуаро скрикнув:
— То чому ви не сказали про це, коли були там, у сарайчику?
— Тому, що спочатку мене лише здивувало, що обличчя мертвяка якоюсь мірою мені знайоме, а одягнутий він зовсім по-іншому.
З вілли Маргарет долинув голос.
— Мати кличе. Треба іти. — І Марта зникла за деревами.
— Ходімо, — сказав Пуаро і перший рушив до вілли Женев'єв.
— Що ви думаєте з цього приводу? — поцікавився я. — Ця розповідь відповідає дійсності чи Марта вигадала все, аби відвернути підозру від свого коханого?
— Дивна історія… — сказав Пуаро. — Та я вірю кожному її слову. Ця дівчина розкрила нам ще одну деталь — цілком випадково довела, що Жак Рено брехав. Пам'ятаєте, як він вагався, коли я спитав: чи бачив він тієї трагічної ночі Марту Добрей? Він сказав: "Так". Я і тоді підозрював, що він бреше. І мені необхідно було побачити панночку Добрей раніше, ніж він попередить її. Три коротенькі слова дали мені необхідну інформацію. Коли я запитав її, чи знала вона про приїзд Жака Рено тієї ночі, вона відповіла: "Він казав мені…" А тепер, Гастінгсе, що робив тут Жак Рено того багатого на події вечора, з ким він зустрічався, якщо не бачився з панночкою Мартою?..
— Невже, Пуаро!.. — вигукнув я з жахом. — Невже ви можете припустити, що такий лагідний юнак убив рідного батька?
— Дорогий мій друже, коли ви покінчите зі своєю неймовірною сентиментальністю? Мені доводилося бачити матерів, котрі вбивали своїх немовлят заради страховки. Після такого повіриш у що завгодно.
— А мотив?..
— Безперечно, гроші. Пам'ятайте: Жак Рено не сумнівається, що половина багатства після смерті батька переходить до нього.
— А волоцюга? Яка його роль?
Пуаро знизав плечима.
— Жіро сказав би, що він грабіжник, котрий допоміг молодому Рено вчинити злочин і якого Рено потім позбувся для більшої безпеки і зручності.
— А волосина на держалні кинджала? Жіноча волосина?..
— А-а-а… — махнув рукою Пуаро. — У цьому весь смак маленької витівки Жіро. Згідно з його теорією це зовсім не жіноча волосина. Не забувайте, сучасні юнаки зачісують волосся назад і змащують його помадою або туалетною водою. Тому їхнє волосся важко відрізнити од жіночого.
— Ви вірите цій теорії?
— Ні, — сказав Пуаро з загадковою посмішкою. — Бо я знаю, що це жіноча волосина, і навіть більше: я можу назвати ім'я жінки…
— Паш Добрей, — впевнено заявив я.
— Можливо, — проказав Пуаро, дивлячись на мене насмішкувато, та я не звернув уваги на трохи образливий погляд,
— Що ви робитимете зараз? — спитав я, коли ми входили до передпокою вілли Женев'єв.
— Хочу проглянути особисті речі пана Жака Рено. Саме для цього мені довелося вирядити його звідси на кілька годин.
Пуаро по черзі обережно висував кожну шухляду, вивчав її вміст і складав усі речі на їхні місця. Робота ця була страшенно нудна й нецікава. Пуаро перекладав комірці, піжами й шкарпетки. Раптом знадвору долинув якийсь гамір. Я підійшов до вікна і мимовільно скрикнув:
— Пуаро! Машина! А в ній — Жіро, Жак Рено і двоє поліцаїв.
— Чорти б забрали того Жіро! — закричав Пуаро. — Чи не міг він хоч трохи почекати? Я не встигну як слід скласти речі в останній шухляді. Поспішаймо!
Ми безцеремонно вивалили всі речі — головним чином краватки і носовики — просто на підлогу. І тут з переможним криком Пуаро схопив чотирикутний шматок картону, схожий на фотографію. Засунувши знахідку до кишені, купою звалив усі речі до шухляди і, схопивши мене за руку, потяг з кімнати вниз по сходах.
— День добрий, пане Жіро, — привітався Пуаро. — Які новини?
Жіро хитнув головою в бік Жака.
— Намагався втекти, та мене ще ніхто не випереджав. Я заарештував його за вбивство пана Поля Рено.
Пуаро обернувся й опинився віч-на-віч з молодим чоловіком. Юнак безвільно притулився до дверей, обличчя його вкривала попеляста блідість.
— Що ви на це скажете, молодий чоловіче?
Жак кинув на нього довгий важкий погляд.
— Нічого, — ледь чутно промовив він.
СІРІ КЛІТИНКИ ДОПОМАГАЮТЬ
Я був приголомшений. До останньої хвилини не міг примусити себе повірити у винуватість Жака Рено і сподівався у відповідь на запитання Пуаро почути слова протесту, твердження про непричетність до злочину. Та зараз, дивлячись на блідого, безвольного Жака і чуючи з його вуст визнання, я більше не сумнівався. Та Пуаро звернувся до Жіро:
— На якій підставі ви заарештували його?
— Невже сподіваєтесь, що я розкрию вам свої карти?
— Сподіваюсь, хоча б заради чемності.
Жіро подивився на нього непевно. Його душу, безперечно, краяли суперечливі почуття. З одного боку, хотілося грубо відмовити, а з другого — втішитися перемогою над суперником.
— Гадаю, ви вважаєте, що я припустився помилки? — глузливо всміхнулося паризьке світило.
— Мене б це не здивувало, — зло відпарирував Пуаро. Обличчя Жіро ще більш почервоніло.
— Ну що ж, — з погрозою мовив він. — Пройдемо сюди. Самі впевнитесь.
Він широко розчинив двері, і ми зайшли до вітальні, залишивши Жака Рено під доглядом двох поліцаїв.
— А тепер, пане Пуаро, — промовив Жіро вкрай саркастично, — я прочитаю вам невеличку лекцію про роботу детектива. Продемонструю, як працює наша молода генерація.
— Гаразд! — погодився Пуаро. — А я покажу вам, як чудово вміє слухати стара гвардія, — і, відкинувшись на спинку стільця, опустив повіки. Потім на мить розплющив очі і винувато посміхнувся: — Не бійтесь, я не засну. Навпаки, слухатиму з величезною увагою.
— Певна річ, — почав Жіро, — я швидко розгадав байку про чілійців. Злочинців дійсно було двоє, та були вони. не таємничими іноземцями! їх вигадали, щоб збити нас з вірного сліду!
— Поки що ваші висновки роблять вам честь, мій дорогий Жіро, — пробурмотів Пуаро, не розплющуючи очей. — Особливо, коли взяти до уваги, як вони намагалися обдурити вас за допомогою сірника і недокурка сигарети.
Жіро кинув на нього ненависний погляд, але вів далі:
— Оскільки треба було викопати могилу, то, безсумнівно, в цьому злочині брав участь чоловік. І той чоловік повинен був вважати, що від смерті пана Рено матиме велику користь. Я дізнався про сварку Жака Рено з батьком і про те, що син загрожував батькові. Так я встановив мотив. Тепер щодо засобів… Жак Рено був у Мерлінвілі тієї ночі. Він приховав цей факт і тим самим підсилив мої підозри, власне, перетворив їх на певність. Потому ми знайшли другу жертву, зарізану тим самим кинджалом. Нам відомо, коли було вкрадено кинджал. Капітан Гастінгс може точно визначити час. Жак Рено, котрий прибув із Шербура, був єдиною особою, яка могла взяти ніж. Я перевірив, де в той час були всі інші домочадці…
Пуаро перебив його:
— Ви помиляєтесь. Є ще одна особа, котра могла взяти кинджал.
— Ви маєте на думці пана Стоунера? Він під'їхав до парадного входу на автомобілі просто з Кале. Не піддавайте мої слова сумніву: все перевірено! Пан Жак Рено приїхав потягом. І між прибуттям потяга та миттю, коли він з'явився на віллі, минула ціла година. Побачивши, як каштан Гастінгс і його приятелька виходили з сарайчика, він, безсумнівно, прослизнув туди, взяв кинджал і зарізав свого спільника, котрий ховався в іншій споруді…
— І вже був мертвий!
Жіро знизав плечима.
— Цілком ймовірно, він не помітив, що його поплічник був уже неживий. Може, вирішив, що той спить. Вони, певне, раніше домовилися про побачення. В будь-якому випадку Жак Рено розумів, що це друге вбивство значною мірою заплутає справу і ускладнить розслідування. І не помилився.
— Та ошукати пана Жіро йому не вдалося, — пробурмотів Пуаро.
— Ви глузуєте! Добре! Я наведу останній свій незаперечний доказ. Розповідь пані Рено була брехнею, вигадкою з початку до кінця. Ми віримо, що пані Рено кохала свого чоловіка, але вона брехала, аби вигородити його вбивцю. Заради кого брехатиме жінка? Щонайперше заради самої себе, інколи заради чоловіка і завжди, коли це треба, для порятунку її дітей. Ось він — останній незаперечний доказ. Ви не можете знехтувати ним? Чи щось можете додати?
Жіро переможно замовк. Обличчя його палало.
— Лише те, що ви не врахували одну річ.
— Яку саме?
— Жаку Рено, мабуть, був відомий план поля для гри у гольф. Він знав, що тіло знайдуть, коли почнуть копати яму.
Жіро голосно зареготав:
— Те, що ви говорите, ідіотизм! Він дуже хотів, щоб тіло було знайдено. Без цього неможливо довести факт смерті, що необхідно для одержання спадщини.
Пуаро підвівся.