Він сів рівно і заспівав якийсь уривок з невідомої пісні. Можливо, це була його імпровізація:
Він мене в ті дні щасливі
На коліна брав колись,
В Меркліні тоді жили ми,
Біля Домажлиць.
За хвилину, однак, йому знову світ замакітрився, і, звернувшись до Швейка, він спитав, примруживши одне око:
— Як ся маєте, шановна пані? Виїжджаєте кудись на дачу? — В очах у нього двоїлося, і після короткої паузи він докинув: — Зволите мати дорослого сина? — І показав пальцем на Швейка.
— Сядеш ти каменем чи ні? — визвірився на нього Швейк, коли фельдкурат спробував вилізти з ногами на Сидіння. — Думаєш, я тебе не навчу порядку?
Фельдкурат затих і маленькими свинячими очицями почав дивитися з дрожок на вулицю, ніяк не розуміючи, Що, власне, з ним діється.
А далі, вже цілковито втративши розум, звернувся до Швейка і тужливо сказав:
— Пані, дайте мені перший клас, — і зробив спробу спустити штани.
— Зараз же застебнися, свинюко! — гримнув Швейк. — Тебе вже знають усі візники, ти вже раз обригав усе, а тепер ще й таке вигадав. Не думай, що тобі знову удасться не заплатити, як торік.
Фельдкурат меланхолійно підпер голову долонею і почав співати: "Вже мене ніхто не любить..." Але відразу й урвав свій спів і промовив:
— Entschuldigen Sie, lieben Kamerad, Sie sind ein Trottel! Ich kann singen, was ich wall 1.
1 Пробачте, любий друже, ви дурень! Я можу співати, що хочу (нім.).
Потім він зібрався, мабуть, засвистіти якусь мелодію, але замість цього з його губ зринуло таке розкотисте "тпр-р", що коні зупинилися. Коли за наказом Швейка вони поїхали далі, фельдкурат почав замість сигарети припалювати мундштук.
— Не горить, — промовив він розпачливо, вичиркавши цілу коробочку сірників. — Це ви на них дмухаєте. Але зараз же з'їхав на інше і засміявся:
— Ну й комедія! Ми в трамваї самі. Еге ж, друзяко? — І почав нишпорити по кишенях.
— Я загубив квиток, — вигукнув він. — Зупиніть! Цей квиток треба знайти! Та врешті безнадійно махнув рукою.
— Хай їдуть... — І почав мурмотіти: — У більшості випадків... так, в порядку...
У всіх випадках... Ви помиляєтеся... Третій поверх? Це відмовка... Йдеться не про мене, а про вас, вельможна пані... Платити... Брав чорну каву...
Уже в напівсні посварився з якимсь уявлюваним ворогом, який буцімто заперечував його право сидіти в ресторані біля вікна. Потім дрожки здалися йому поїздом, і, вихилившись набік, він загукав на всю вулицю по-чеському і по-німецькому:
— Німбурк, пересадка!
Швейк притяг його до себе, і фельдкурат, забувши про поїзд, почав імітувати різних тварин. Найдовше він імітував півня, і його "кукуріку" переможно лунало з дрожок.
Взагалі якийсь час фельдкурат був дуже рухливий, непосидючий і намагався вистрибнути на брук, обзиваючи хуліганами людей, яких вони минали. Пізніше він викинув на вулицю носову хусточку і заволав, щоб візник зупинився, бо він,
мовляв, загубив багаж. Потім почав оповідати:
— В Будейовицях був один барабанщик. Оженився він, а за рік помер, — і зненацька зареготав. — Смішний анекдот? Еге ж?
Швейк увесь час поводився з фельдкуратом безжалісно строго. При найменших спробах фельдкурата щось устругнути, наприклад, випасти на брук або зламати сидіння, Швейк раз у раз стусав його попід ребра, і фельдкурат сприймав це на диво байдуже. Лише один раз він спробував збунтуватися і вискочити з дрожок, заявивши що далі не поїде, мовляв, знає: замість Будейовиць вони їдуть до Подмоклів. Але Швейк моментально і повністю ліквідував бунт і примусив фельдкурата повернутися до попередньої позиції на сидінні, пильнуючи, щоб він не заснув. Найделікатніші слова, яких він ужив при цьому, були: "Не спи, здохлятино!".
На фельдкурата раптом напала меланхолія: він почав плакати, випитуючи в Швейка, чи була в нього мама.
— Я, люди добрі, самотній на цьому світі, — кричав він з дрожок. — Приголубте мене!
— Не ганьби мене, — картав його Швейк. — Перестань, а то всі побачать, що ти насмоктався.
— Я нічого не пив, друже, — відповів фельдкурат. — Я цілком тверезий.
Нараз він устав і козирнув:
— Ich melde gehorsam, Herr Oberst, ich bin besoffen 1.
1 Насмілюсь доповісти, пане полковнику, я п'яний (нім.).
Я порося, — повторив він разів десять підряд із щирим розпачем.
І, звертаючись до Швейка, заскиглив:
— Викиньте мене з машини. Нащо ви мене з собою везете? — Врешті сів і замурмотів: — "Навколо місяця круги..." Ви, пане капітане, вірите в безсмертність душі? А кінь може попасти на небо?
Далі він почав голосно сміятись, але за хвилину посумнів і, апатично дивлячись на Швейка, промовив:
— Пробачте, добродію, я вас уже десь бачив. Чи не були ви часом у Відні? Я пам'ятаю вас із семінарії. Хвилину він розважався, декламуючи латинські вірші:
— Aurea prima sata est aetas, guae vindice nullo. Далі ніяк не втну, — признався фельдкурат. — Викиньте мене на вулицю. Чому ж ви не хочете мене викинути? Я нічого собі не заподію. Просто хочу заорати носом, — заявив він рішучим тоном.
— Пане, — благав він далі, — дорогий друже, вріжте мені по потилиці.
— Один раз чи кілька? — поспитав Швейк.
— Два.
— Маєш...
Фельдкурат уголос рахував одержані запотиличника й радісно посміхався:
— Це дуже добре впливає на шлунок — поліпшує травлення. Дайте мені разочок ще й по пиці. Щиро дякую, — вигукнув він, коли Швейк поквапився виконати його прохання, — я цілком задоволений. Розірвіть мені, будь ласка, жилетку.
Він висловлював найрізноманітніші бажання. Хотів, щоб Швейк звихнув йому ногу, трохи придушив, обрізав нігті і вирвав передні зуби. Потім прагнув мучеництва, домагаючись, щоб Швейк відірвав йому голову і в мішку кинув її до Влтави.
— Мені б дуже личили зірки навколо голови, — захоплювався він. — Потрібно було б так із десяток.
Потім заговорив про скачки, швидко перейшов на балет, та на ньому він теж недовго затримався.
— Ви танцюєте чардаш? — спитав він у Швейка. — Вмієте "Танець ведмедя" — ось так... — Він хотів підстрибнути і впав на Швейка. Той відбоксував його як слід і поклав на сидіння.
— Мені чогось хочеться, — кричав фельдкурат, — але я не знаю чого. Ви не знаєте, чого мені хочеться? — Він безнадійно похнюпився, потім серйозно сказав:
— А що мені до того, чого я хочу? І вам, пане, до цього немає діла. Я вас не знаю! Як ви смієте дивитися на мене? Вмієте фехтувати?
На хвилину він став войовничий і спробував скинути Швейка з сидіння.
Потім, коли Швейк його заспокоїв, безцеремонно давши відчути свою фізичну перевагу, фельдкурат запитав:
— Сьогодні понеділок чи п'ятниця?
Він захотів також дізнатись, що нині: грудень чи червень, і взагалі виявив хист ставити найрізноманітніші запитання:
— Ви одружені?! Любите горгонзолу? У вас дома є блощиці? Як вам живеться? Ваш песик хворів на чумку?
Потім зробився відвертим. Розповів, що винен за кавалерійські чоботи, нагай і сідло, що хворів на трипер і лікував його марганцівкою.
— Ні про що інше не було часу й подумати, — гикаючи, сказав він. — Можливо, це здається вам досить неприємним, але скажіть — гик! гик! — що мені робити? Гик!
Ви мусите мені пробачити... Термосом, — вів далі фельдкурат, забувши, про що говорив перед тим, — назиається така посудина, яка зберігає напої та їжу в первісній температурі. Як на вашу думку, колего, яка гра чесніша, "фербель" чи "двадцять одно"? Я таки десь бачив тебе, — вигукнув він, намагаючись обійняти Швейка і поцілувати його слинявими губами. — Ми ж разом ходили до школи. Ти славний хлопець, — ніжно промовив він і почав гладити свою ногу. — Як ти виріс із того часу, відколи я тебе не бачив. Побачивши тебе, я забуваю про всі свої страждання.
Нарешті його охопив поетичний настрій, і він заговорив про повернення до сонячного світанку щасливих створінь і палких сердець.
Потім упав навколішки й почав молитися: "Богородице діво, радуйся", — причому реготав на весь голос.
Коли вони приїхали, його ніяк не можна було витягти з екіпажа.
— Ми ще не приїхали, — репетував він. — Допоможіть! Мене викрадають! Хочу їхати далі! — Його буквально довелося виколупати з дрожок, як вареного слимака з мушлі. На мить здалося, що його розірвуть, бо він учепився ногами за сидіння.
При цьому фельдкурат голосно реготав, гадаючи, що обдурив їх.
— Ви мене розірвете, панове!
Потім його поволокли нагору по сходах у квартиру й кинули, як мішок, на канапу.
Тут він заявив, що не буде платити за автомобіль, бо не замовляв його. Понад чверть години Швейк і візник мучилися, поки втовкмачили йому, що це були дрожки.
Але фельдкурат протестував, запевняючи, що їздить лише фіакрами.
— Ви мене хочете обдурити, — заявив він, значуще підморгуючи Швейкові і візникові. — Ми ж ішли пішки.
Потім у пориві великодушності кинув гаманець візникові:
— Бери все! Ich kann bezahlen! 1 Я не трушуся над крейцером.
1 Я спроможний заплатити! (Нім.)
Справедливіше було б сказати, що він не труситься над тридцятьма шістьма крейцерами, бо в гаманці більше й не було. На щастя, візник ретельно обшукав фельдкурата, згадуючи при цьому слово "ляпаси".
— Коли хочеш, можеш ударити, — відповів фельдкурат, — ти думаєш, я не витримаю?
Я витримаю п'ять твоїх ляпасів.
У фельдкуратовій жилетці візник знайшов п'ятірку і пішов, проклинаючи свою долю і фельдкурата, який забрав у нього стільки часу і позбавив до того ж заробітку.
Фельдкурат засинав дуже поволі, в голові в нього снувалися якісь плани. Він одразу ж хотів робити все: і грати на фортепіано, і вчитися танцювати, і засмажити собі рибки.
Потім пообіцяв одружити Швейка з своєю сестрою, хоч її в нього й не було. А ще потім зажадав, щоб його віднесли на ліжко, і, нарешті, заснув, виявивши бажання, щоб у ньому визнали людину — істоту, рівноцінну свині.
III
Увійшовши вранці до фельдкуратової кімнати, Швейк побачив його на канапі, Отто Кац лежав і напружено міркував, хто б міг його так облити, що він аж приклеївся штанами до шкіряної канапи.
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, — сказав Швейк, — це ви вночі...
І кількома словами пояснив йому, як страшенно він помиляється, коли думає, що його облили. У фельдкурата аж голова тріщала, він був у дуже пригніченому настрої.
— Не можу пригадати, — сказав він, — як я попав з ліжка сюди, на канапу.
— А ви на ліжку й не були, вас одразу ж, як тільки приїхали, поклали на канапу.
Далі відтягти вже не змогли.
— А що я викомарював? І взагалі, я викомарював щось? Хіба, не доведи боже, я був п'яний?
— Як чіп, — відповів Швейк, — до нестями, пане фельдкурате.