Допоможи ж нам швидше визволитися з тенет". Почувши таке, Хіраньяка мовив:
Птиця за півсотні йорджан добре бачить свою здобич.
А тенет вона не бачить, що талан наставив поруч.
А також
Затьмарюються Раху, Сонце, й Місяць,
Слон, птах, змія в тенета попадають,
Бідують мудреці в жахливих злиднях,-
Дивлюсь і думаю: "Яка могутня доля!"
До того ж
Високо в небесах шугають зграї птиць —
їх біди й там знаходять,-
І найпрудкіших риб в найглибшій глибині
рибалки спритні ловлять.-
Пощо добро робить, пощо чинити зло
для злетів особистих?
Адже всевладний час долоню простягне
і нас усюди схопить.
І, проказавши це, Хіраньяка зібрався був визволяти з тенет Чітрагриву, але той його спинив: "Не поспішай, любий, не роби цього, ти спочатку витягни з тенет моїх слуг, а потім визволятимеш мене". Хіраньяка розсердився й мовив: "Е, негоже так говорити, шановний! Спершу повелитель, а тоді вже слуги". Чітрагрива став сперечатися з ним: "Не кажи так, любий, не кажи! Усі ці страдники — моя опора, вони покинули свої родини й полетіли за мною. Як же я не зроблю їм хоч такої ласки? Недарма ж кажуть:
Якщо державець, володар шанує вірних слуг своїх,
Ті слуги віддані повік не лишать у біді його.
А також [115]
Довір'я — корінь всіх надбань. В гурті з довіри править слон,
А леву, хоч це й звірів цар, нічим не служить звірина.
Крім того, якщо ти, розгризаючи сітку, ненароком зуба зламаєш, може нагодитись клятий птахолов. Отоді я напевно опинюся у пеклі. Бо ж кажуть:
Якщо щасливий володар, а слуги віддані — в нужді —
Йому до пекла путь пряма. І більше місць нема ніде".
Хіраньяка вислухав його й радісно мовив: "О, відомий мені святий для царя закон, але я хотів тебе випробувати. Я таки спершу їх визволю з тенет, і нехай, володарю, примножується твоя голуб'яча зграя. Неспроста ж кажуть:
Милосердий повелитель, як про слуг він щедро дбає,
Заслуговує того він, щоб трьома світами править.
І тоді Хіраньяка визволив усіх з тенет і сказав Чітрагри-ві: "Що ж, друже, тобі треба повертатись до своєї оселі. Ну, а коли ще скоїться якесь лихо, то приходь, і я допоможу". Отак він розрадив голубів і пішов у фортецю, а Чітрагрива з усією голубиною зграєю полетів додому. Справедливо ж мовиться:
Хто має друзів, той сягне і недосяжної мети,
Придбати друзів намагайсь, що рівнею були б тобі.
Тим часом Лагхупатанака, споглядаючи визволення Чітрагриви, страшенно здивувався й подумав: "Ти диви, який розумний і могутній Хіраньяка, а як хитромудро збудована його фортеця, через те, мабуть, і судилось йому стати визволителем птахів. І хоч я нікому не довіряю, бо дуже норовистий, але треба буде мені з ним заприятелювати. Як-то кажуть:
Хоч як би щасно мудрий жив, примножувати друзів слід,-
Хай буде й повен Океан усе ж він жде пори дощів".
Отак розміркувавши, він спустивсь до підніжжя дерева і, наблизившись до входу в нору, почав на манір Чітрагриви [116] викликати Хіраньяку: "Виходь, Хіраньяко, виходь!" Той почув голос і подумав: "Може, це якийсь голуб іще залишився в тенетах і гукає мене?" — і спитав: "Хто ти такий, добродію?" Ворон відповів: "Ворон я, а звуть мене Лагху-патанакою". Почувши таке, Хіраньяка ще глибше забився в нору і пропищав: "Іди краще, добродію, подалі від мого житла!" А ворон торочив своє: "Прийшов я до тебе в дуже важливій справі, то чому б нам не побачитися?" Хіраньяка мовив: "Та нема мені чого з тобою бачитися!" А той прокаркав: "Я ж був свідком, коли ти визволяв Чітрагриву з тенет, і тому в моїй душі пробудилась до тебе велика любов. Може, й мені доведеться попасти в пута, то я до тебе прилетів би по допомогу. Ось через те і хочу я з тобою дружити!" — "Ну,— відповів Хіраньяка,— ти ж їдець, а я — твоя їжа, то яка ж може бути між нами дружба? Це все якось не в'яжеться з дружбою. Сказано ж:
Не між бідним і багатим,— лиш між рівними у статках,
Лиш між рівними по роду буде дружба й родичання.
А також
Адже то глупак, то бовдур, хто подружиться з нерівним,-
Будь він кращий, а чи гірший, посміховиськом він стане.
Отож, краще йди собі звідси!"
"Слухай, Хіраньяко,— прокаркав Лагхупатанака,— ось я сиджу біля входу до твоєї фортеці і, якщо ти зі мною дружбу заведеш, то я їстиму все, а інакше голодуватиму тут, аж поки помру". Хіраньяка відповів на це: "Ну, як же мені, враже, з тобою дружбу заводити? Недарма кажуть:
Дружити з ворогом не слід, хоч спілка склалася міцна,-
Вода хай буде, як окріп, все'дно вона заллє вогонь".
А ворон відповів: "Слухай, з якої речі нам з тобою ворогувати, коли я тебе навіть не бачу? Навіщо говорити те, Щ° не варто говорити!" Хіраньяка йому на це.' "Ворожнеча буває двояка — природна і штучна, а між нами з тобою вона природна. Кажуть так:
Неприродну ворожнечу гасить засіб неприродний,
А природна ворожнеча разом із життям зникає". [117]
І ворон тоді попросив: "Хотів би я знати, чим різниться одна ворожнеча від другої. Розкажи мені, будь ласка, про це". Хіраньяка радо виконав його прохання: "Так-от: штучна ворожнеча виникає внаслідок якоїсь причини і завдяки певним заходам може зникнути, а природна нікуди не дінеться, як, приміром, ворожнеча між мангустами і зміями, між травоїдними і тими, хто озброєний кігтями, між водою і вогнем, між девами і дайтьями, між собаками і котами, між багатими й бідними, між дружинами і суперницями, між левами й слонами, між мисливцями й оленями, між шратріями — тими, які роблять жертвоприношення, і тими, кого приносять у жертву, між дурнями і мудрими, між тими жінками, які вірні своїм чоловікам, і жінками-розпусницями, між доброчесними і лиходіями, і навіть, коли хтось із них сам нікого не погубив, вони всі отруюють один одному життя, і кожен прагне перемоги над недругом". Ворон заперечив: "Ну, хіба ж це може перешкодити нашій дружбі?! Ось послухай, що я скажу:
Для ворожості і дружби завжди є свої причини,
Ось тому розумний прагне в дружбі жить, не в ворожнечі.
А тому виходь, і ми будемо дружити з тобою". Але Хіраньяка мовив: "Послухай-но, в чому полягає суть житейської мудрості:
Якщо друг вчинив недобре, не заводь з ним дружби знову,
Бо загинеш неодмінно, як вагітна самка мула.
І хоч сам я маю вади, але дружити з тим, у кому закладена ворожість до мене, не зможу. Кажуть так:
Лев подих обірвав граматики творцю —
преславному Паніні,
А Джайміні життя, який створив міманс,
слон розтоптав жорстоко;
Потвора-крокодил — той Пінгалу роздер,
світило віршування,-
Ці сили панівні не здатні на добро,
як злість їх переймає".
Відповів на це Лагхупатанака: "Нехай так, але зволь вислухати ось що: [118]
Єднає птахів і людей мета — потреба спільних дій,
Всіх дурнів — жадібність і страх, розумних — думки зблиск в очах.
Мов з глини горщик, харцизяку
Розбити легко, надто важко склеїть.
Достойних, ніби золотую чашу,
Розбити важко, склеїть легко.
Вниз від коліна до коліна
Солодший сік в цукрової тростини.
Отак і в дружбі доброчесних,
А в харцизяк — все навпаки.
А також
На початку густа, затим стає рідка —
така у дурнів дружба,
На початку рідка, затим стає густа —
така в розумних дружба.
Отож і тінь така,— коротшає вона,
допоки сонце сходить.
А перейде воно ополудні зеніт,
вона зроста поволі.
І я вірний цьому, а крім того, аби ти переконався, що тобі нема чого мене боятися, я ладен заприсягатися чим завгодно". Хіраньяка відповів: "Не вірю я твоїм присяганням. Недарма ж кажуть:
Недовіряйте недругу, хоч би й на дружбу клятву дав,-
Хоч клявсь у дружбі Індра сам, однак підступно Врітру вбив.
Без недовіри і сам бог не мав би успіхів, либонь.
Так повелитель всіх богів роздер наївний Діті плід.
А крім того,
Як хочеш довго й щасно жить у цьому світі грішному,
На розум чийсь не покладайсь, овва на Брихаспаті теж!
До того ж [119]
Погубить ворог, як до нас через шпарину прослизне,-
Так губить корабель вода, проникнувши крізь щілку дна.
Недовіряй непевному і певному недовіряй,-
Породжений довір'ям страх саме коріння підтина.
Якщо слабкий недовіря — його й гордині не здолать,
Якщо довіривсь богатир, здолати може і слабкий.
"Добрі справи" Вішнугупти, "друзів придбання"
Пзаргави, "Недовір'я" Брихаспаті — в них політики основи.
А також
Якщо в усьому довіря багатий явним ворогам,
Або улесливій жоні, то він приречений на смерть".
Вислухав усе це Лагхупатанака і нічого не відповів, але подумав: "Навдивовижу кмітливий розум у Хіраньяки щодо політики, і тому я гадаю, що мені все-таки треба завести дружбу з ним",— а потім промовив: "Слухай, Хіраньяко:
Вважають мудреці, що дружба
Народиться, якщо ступить сім кроків разом.
Відтак з тобою ми вже здружені,
Тож вислухай, що я тобі повім.
Чого ж ти недовіряєш мені, сидиш там у своїй фортеці й не ведеш зі мною розмов про чесноти та гріхи, чого не перемовляємось ми з тобою красними словами, не розповідаємо один одному цікавих історій?" І тоді Хіраньяка подумав: "Як славно говорить Лагхупатанака і, мабуть, від щирого серця; так-от, з усього видно, що з ним можна завести дружбу. Чого мені скніти у своїй фортеці?" І він заговорив: "Бо ж кажуть:
Хто був наляканий колись, іде несміло по землі,
Мов полюбовника рука жіночим тілом ковзає".
Вислухав його ворон і прорік: "Хай так і буде. Твоя правда". Ну от, спочатку двоє перемовляються влучними словами, а потім роблять одне одному послуги. Порозумівшись із Хіраньякою, Лагхупатанака кинувся до лісу й приніс йому чимало шматків м'яса, що лишилися після жертвоприношення, і ще всякого смачного харчу.