Опівдні, за нашими спостереженнями, ми знаходились під 20о 20' пн. ш. і 157о 42' з. д. (по хронометрам №№ 136 і 50).
19 червня о 5 годині ми побачили на північному заході острів Отувай, а близько 8 години пройшли його південний край і лягли вздовж берега. Поблизу губи Веймеа [Уаімеа] підійшли до нас чотири човни, з яких на одному було п'ять чоловік, а на інших по одному. Вони привезли з собою тільки списи, які і були розкуплені нашими офіцерами. На мою долю дісталося опахало з хвостів тропічних птахів, за яке я дав ножик. Вітер був свіжий до західного мису, у якого раптом настав повний штиль, тому наш корабель рухався мало-помалу, до самого вечора, тільки плином між островами Онігу [Ниау] і Отувай. Тим часом, завітав до нас король цих островів Тамура. Зійшовши на корабель, він одразу озвався по-англійськи, а потім показував свідоцтво від морських капітанів, яких він постачав харчами. Прочитавши ці папери, я намагався йому втовкмачити, що європейці, боячись наразитися на небезпеку в його володіннях, неохоче заїжджають і вельми рідке в них зупиняються, а тому і радив йому доброю і чесною своєю поведінкою заслужити від них таку ж довіру, якою користується нині овігскій володар Гаммамея, до якого іноді в один рік заїжджає від 10 до 18 кораблів. Він мене запевняв, що при всьому його намаганні здобути довіру і любов європейців, він не мав ні найменшого успіху, і ніхто до нього не приїжджає. Дізнавшись, що ми недавно залишили острів Овігі, він запитував про тамтешні обставини. Легко можна було здогадатися, до чого хилилася його цікавість. Я відповідав йому, що Гаммамея знаходиться на острові Вагу, звідки ще до мого прибуття він підійшов би до Отуваю, якби не стала на заваді хвороба, яка примушує його повернутися навіть додому і залишити всі свої військові приготування. Слова ці, за моїм спостереженням, викликали в тамурців велику радість. Однак ж він дав мені зрозуміти, що твердо зважився захищати себе від ворога до останньої краплі крові. За його запевненням, на острові Отуваї знаходилося тоді до 30 000 чоловік, між якими було п'ятеро європейців, 40 фальконетів 108, три шестифунтових гармати 109 і суттєва кількість рушниць.
Разом з королем зійшов на корабель чоловік з невеличкою дерев'яною чашкою, віялом з пір'я і рушником. Спостерігаючи безліч врізаних в чашку людських зубів, я опитав, що це значить, і отримав у відповідь, що король в цю чашку плює, а зуби належать померлим його приятелям. Але здається, ця посудина тримається тут тільки для одного виду, так як король майже безперервно плював на палубу. Я подарував йому байкову ковдру і багато інших дрібниць, але він невідступно просив смугового заліза і фарб, показуючи нам, що він будує велике судно. Однак же я був змушений йому відмовити; таким чином, наш гість, випивши дві склянки грогу, відправився на берег. Кольором свого тіла він не відрізнявся від інших остров'ян, але багатьох з них огрядніше. Під час перебування його на кораблі перекинувся один човен, але двоє веслярів, під наглядом яких він перебував, показали в цьому випадку таку спритність, що негайно ж його повернули і переловили всі речі, що були у ньому. Такі випадки бувають тут нерідко, і навіть на самому відкритому морі.
20 червня о 2 годині після півночі вітер подув з північного сходу, а до сходу сонця так посилився, що острів Отувай, який був в 20 милях [37 км] на південний схід, близько 6 години ранку сховався від нас в дуже короткий час. Опівдні робили ми астрономічні спостереження, за якими виявилися північна широта 23о 06' і західна довгота 160о 11'. Побоюючись зустрітися із західними вітрами, після припинення пасатних, ми лягли на північно-північний захід, щоб можна було вийти в західну довготу 165о і досягти 30 о пн. ш. Мій намір був триматися на острів Уналашку, а потім направити свій шлях до Кадьяку.
Острів Отувай гористий і в ясну погоду має бути видно здалеку. Західний берег, повз якого ми пройшли досить близько, населений і має приємний вигляд. З боку моря він низинний, а потім поступово піднімається. Будинки на острові здалися мені краще сандвічських і кожна будівля оточена деревами. Шкода тільки, що тут немає хорошої гавані, бо Веймеа відкрита для всіх вітрів, крім східних.
Острів Онігу лежить на вест від Отувая. Хоча він і невеликий, але високий. При ньому знаходяться два острівця, один у північну, а інший у південно-західну сторону. Різні коріння, солодка картопля і інша зелень ростуть там у величезному достатку, і європейські кораблі можуть ними запасатися з надлишком.
Нарешті, я повинен віддати справедливість жителям Сандвічевих островів, а особливо що тим, що живуть в Карекекуі, де ми простояли шість днів. Хоча ми невпинно були оточені човнами, проте ж, не мали ні найменшої причини до незадоволення. Кожен острів'янин, який приїжджав до нас, залишався для міни товарів від сходу сонця до заходу, але все було тихо і спокійно. Словом, ніхто з нас нічого поганого за ними не помітив.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
ОПИС САНДВІЧЕВИХ [ГАВАЙСЬКИХ] ОСТРОВІВ, ОСОБЛИВО ОСТРОВА ОВІГІ
Червень 1804 р. Сандвічеві острови відкриті капітаном Куком в 1778 році. На думку деяких, вони вже в 1542 році були відомі Іспанії, але іспанці, прагнучі тоді єдино до відкриття дорогоцінних металів, вважали за потрібне скрити їх справжнє місцезнаходження. Однак ж незаперечно і те, що Європа до кінця вісімнадцятого століття не мала жодних відомостей про цей важливий архіпелаг. Його складають такі острови: Овігі [Гаваї], Мове [Мауї], Тугурова [Каулауі], Ренай [Ланаї], Тороту [Молокаї], Вагу [Оаху], Отувай [Кауаї], Онігу [Ніїгау], Орігоа, Тагура, Морокі 110. З них три останніх за своїми малими розмірами можуть бути поміщені в числі великих каменів. Вони займають простір від 18 о 54' до 22 о 15' пн. ш. і від 154о 50' до 160 о 31' з. д. 111.
Цей архіпелаг, під час відкриття його капітаном Куком, належав трьом різним властителям, а тепер поділяється на два головних володіння, у тому числі перше складають Отувай, Орігоа і Тагура, а друге — всі інші, що лежать на південь острова. Отуваєм володіє нині Тамура, а Овігою — Гаммамея112.
Останній, за всіма зібраними мною відомостями, шанується чоловіком вельми хоробрим і рідкісних обдарувань. З самого початку свого вступу у володіння належними йому островами він всіляко намагався заслужити собі довіру у європейців, а тому кораблі пристають до його островів не тільки без усякого побоювання, але і в досконалої надії, що вони будуть прийняті прихильно і забезпечені всім потрібними для мореплавців запасами. Від такої поведінки він і сам отримує більшу користь, бо приходять європейські кораблі, які доставляють йому безліч речей, потрібних або корисних для загального вжитку. Його військо доведено до такого стану, що може шануватися непереможним між остров'янами Південного моря 113. За десять років до правління Гаммамеі залізо на Сандвічевих островах було настільки рідке, що малий його шматок вважався кращим подарунком, але нині ніхто на нього дивитися не хоче. Гаммамея встиг завести невеликий арсенал. Має при собі до п'ятдесяти європейців, які частиною складають його раду, а частиною керують військами. Сполучені Американські Штати постачають його гарматами, фальконетами, рушницями і іншим військовим спорядженням, а тому всі ці речі для остров'ян вже не дивні.
Королі Сандвічевих островів мають самодержавну владу. Їх володіння хоча і вважаються спадковими, проте ж, рідке трапляється, щоб після смерті короля не мав претензій найсильніший. Гаммамея сам вступив у володіння насильницьким чином по смерті Тайребу. Спершу він розділив Овігі з сином покійного короля, а потім захопив і весь острів. Після короля першу влада мають тут нуи-нуи-еіри. Деякі з них були такими сильними, що майже не поступаються і самим своїм правителям.
Військові сили королівства складають всі остров'яни, що можуть носити зброю. Кожен острів'янин з юних років привчається до військових подвигів. Король, вирушаючи в похід, наказує всім або тільки деяким зі своїх нуи-нуи-еіров (вельмож) слідувати за собою з їх підданими. Крім цієї, так би мовити, міліції, король утримує ще невелику гвардію, складену з найбільш майстерних ратників, яка завжди знаходиться при ньому. Гаммамея за допомогою європейців побудував собі кілька шхун від 10 до 30 тонн і озброїв їх фальконетами.
Оскільки певних законів тут зовсім немає, та й поняття про них немає, то сила заступає місце права. Король, навіть по одній своєї примхи, може кожного підвладного йому остров'янина позбавити життя. Така ж влада надана і всякому начальнику в керованій ним області. Якщо ці князьки посваряться між собою, то свої чвари вирішують або не звертаючись ні до кого, або скаржаться іноді в заподіяні образи королю, який на принесені йому скарги зазвичай дає таку відповідь: "припинити сварку зброєю". Коли будь-який нуи-нуи-еіри завдасть королю образу, то останній посилає гвардію або вбити або привести до себе винного. У разі ж непослуху, якщо злочинець сильний і має багатьох прихильників, міжусобна війна буває неминуча.
Для опису моральності жителів цих островів досить буде привести в приклад дві події, що сталися після прибуття Юнга на Овігі. Перший з них такий. Один острів'янин з'їв кокос в заборонений час, або табу, за що йому належало позбутися життя. Хтось із європейців, почувши про такий дивний звичай і бажаючи врятувати нещасного, просив короля пощадити його. Але той, вислухавши всі докази чужинця з великою увагою, відповідав, що Овігі не Європа, отже, повинна існувати і різниця в покараннях. Винний був убитий.
Другий випадок. Король дав Юнгу землю з деяким числом людей. В одному з сімейств, що належали йому, знаходився хлопчик, якого всі любили. Батько його посварився зі своєю дружиною і зважився з нею розлучитися. При цьому вийшла суперечка, у кого повинен залишитися син. Батько сильно наполягав залишити його при собі, а мати хотіла взяти з собою. Наостанок отець, схопивши хлопчика однією рукою за шию, а інший за ноги, переломив йому спину про своє коліно, через що нещасний втратив життя. Юнг, дізнавшись про цей варварський вчинок, поскаржився королю і просив покарати вбивцю. Король запитав Юнга: "Чий син був убитий хлопчик?" Отримавши відповідь, що він належав до того, хто його вбив, він сказав: "Так як батько, убивши свого сина, не завдав нікому іншому шкоди, то і не піддається покаранню".