Знаєте, що запропонував мені власник кінотеатру? Щоб я виступав у нього перед сеансами. Спершу весь тиждень, щодня, і він добре платитиме.
Усі зраділи за Джеккі.
У морі пливли два осяяні різнобарвними ліхтариками пароплави. Хвилі набігали одна на одну, і білі гребені світилися в темряві.
— Шановне товариство! — почувся голос капітана Шмауха.— Я пообіцяв Гансові після всього прийти до готелю. Він увесь день працював і не міг подивитися кінофільм.
Тож поклали на хвилинку зайти до готелю.
— Адже тепер канікули,— всміхнулася пані Габер-ланд і взяла чоловіка під руку.
Пішли через причал. Попереду марширували капітан і Джеккі.
— Я хочу тобі щось запропонувати,— сказав капітан Шмаух.
— Що, капітане?
— Мій будинок маленький, але для мене одного він трохи завеликий.
— То здайте одну кімнату,— порадив Джеккі.
— Оце я і хотів би. Чи ти ще довго житимеш у Корлсбютелі?
— Поки не закриються тенісні корти. А потім, як закінчиться сезон, тренер даватиме мені уроки. Зовсім дешево, може, навіть задарма.
— То, коли хочеш, переселяйся до мене.
— Залюбки, капітане. А скільки я маю платити?
— Кинь ці жарти.— І капітан злегка штовхнув Джеккі.— Ти зробиш мені послугу.
— Щиро дякую, капітане. Вечорами ми гратимемо з вами на веранді в підкидного дурня. А як виявиться, що в мене зовсім немає таланту до тенісу, то я наймуся до вас на корабель юнгою.
— Оце інша мова! — вигукнув капітан Шмаух.— Сподіваюсь, що в тебе не виявиться таланту до тенісу.
Бабуся і Еміль ішли останніми. Біля готелю вони спинилися і глянули на море. Один пароплав уже щез, а другий, завбільшки з горіхову шкаралупу, ще ледь світився на обрії.
— Мені здається, Джеккі зовсім не потребував нашої допомоги,— сказав Еміль.
— Кожне хороше діло має свій сенс, голубе.— Бабуся піднялася на ґанок.— А тепер ми напишемо твоїй матері листівку.
— А може, напишемо дві?
— Кому ж іще?
— Обер-вахмістрові Єшке.
Бабуся підійшла до Еміля й поцілувала його.