Нічого й казати, він таки дивна людина, якщо в такій обстановці роздумує над химерами цього світу.
23
"Got a one way ticket to the blues, woo, woo..."
"Це сумний блюз про квиток в один кінець, ву-у, ву-у..." Якщо хочеться співати, співай. Та, правду кажучи, людина, якій силоміць втиснули в руку квиток в один бік, ніколи так не співає. Бо підошви її черевиків настільки стерлися, що аж зойкають, коли наступають на камінчик. Досить находилися. Людині хотілося б заспівати блюз про квиток туди й назад. Квиток в один бік — це розбите життя, в якому втрачено зв'язок між вчорашнім днем і сьогоднішнім, між сьогоднішнім і завтрашнім. Тільки людина, яка міцно тримає в руці зворотний квиток, може мугикати собі під ніс таку пісеньку про пожмаканий квиток в один бік. Тому вона старається не загубити половинку зворотного квитка, ховає його, щоб не вкрали, купує акції, страхується на випадок нещастя, лукавить з профспілками і начальством. Співає блюз про квиток в один бік, вмикає телевізор на повну гучність, щоб захистити свої вуха від розпачливих криків про допомогу, що долинають із стічних канав, криків тих, котрі мають квиток лише в один бік. І не дивно було б, якби блюз про зворотний квиток став піснею в'язнів.
Як тільки випадала вільна хвилина, чоловік нишком робив мотузку. Він порвав на смужки свою запасну сорочку і, перекрутивши їх, прив'язав до пояса від кімоно покійного жінчиного чоловіка — і вийшло метрів із п'ять. Думав, що настане час, і він прив'яже до кінця мотузки іржаві кравецькі ножиці, напіврозкриті й заклинені дерев'яною скіпкою. Звичайно, вона й тоді буде ще закоротка. Та, мабуть, біді можна зарадити, якщо використати солом'яну мотузку, на якій жінка розвішує в сінях рибу й сорго, та мотузку для сушіння білизни.
Така ідея виникла зненацька. Але ж не тільки довго й ретельно продуманому плану забезпечено успіх. Несподіване осяяння теж чогось варте, навіть якщо дорога до нього залишається незбагненною. Більше того, несподіване рішення значно частіше має успіх, аніж те, що довго зважується та обмірковується.
Тепер залишалося тільки вирішити, коли братися за виконання задуму. Немає сумніву, що втікати було б найкраще вдень. Але ж так можна наразитися на небезпеку. Чоловік подумав і врешті дійшов висновку, що найрозумніше зробити ось так: вибратися звідси незадовго перед тим, як жінка прокинеться, і, сховавшись у зручному місці, перечекати до заходу сонця. Тоді під прикриттям темряви, поки не зійде місяць, буде не дуже важко дістатися до шосе, по якому курсують автобуси.
А тим часом чоловік намагався хитрощами випитати в жінки про розташування села й навколишню місцевість. Розпитував, як ведеться господарство в селі, яке не має жодного рибальського човна, хоча розташоване на морському березі? Скільки в ньому жителів? Хто й де вирощує тюльпани? Як діти добираються до школи? На підставі таких непрямих даних і невиразних спогадів про те, що він побачив першого дня, коли прибув сюди, чоловік зумів намалювати в своїй уяві приблизний план місцевості.
Було б найкраще не проходити через село, а обминути його збоку. Однак із заходу шлях перегороджував досить крутий
мис — невисокий, але підточений в давні часи хвилями, він перетворився на прямовисну стіну. Хоча туди й вела стежка — адже селяни збирали там хмиз,— але в чагарнику її важко було б знайти. А настирливо допитуватися про неї в жінки чоловік не посмів — щоб не викликати до себе підозри. З протилежного, східного боку глибоко в суходіл врізалась затока, оточена піщаними дюнами. Вона тяглася дугою понад десять кілометрів і наближалася майже до виходу із села. Одне слово, село скидалося на своєрідний піщаний мішок, затиснутий між прямовисною стіною мису й затокою. Замість того щоб довго шукати обхідної дороги і тим самим насторожити селян, чоловік вирішив удатися до тактики фронтального удару, яка здавалася йому більш надійною.
Однак цим усі питання не розв'язувалися. Наприклад, треба було подумати про сторожа на пожежній вишці. Крім того, жінка могла стати свідком його втечі й зчинити галас — і тоді вихід із села перекриють. А може, йому пощастить уникнути обидві перешкоди одночасно? Перша бригада селян, що звичайно привозить воду й харчі, завжди прибуває досить пізно, коли вже давно зайде сонце. Тож повідомити про його втечу раніше жінка могла б тільки через спостерігача на вишці. Отже, все зводиться до того, що робити із спостерігачем.
На щастя, в цій місцевості — мабуть, завдяки раптовій зміні температури — за півгодини-годину перед заходом сонця над землею незмінно піднімався туман. Напевно, причиною такого явища було те, що кремнієва кислота, речовина з малою теплоємністю, раптово віддавала накопичене за день тепло. Сторожеві, який дивився з вишки, сонце било прямо в очі, тому найменший туман перетворювався для нього на густу молочну заслону, крізь яку він не міг нічого роздивитись. Щоб переконатися в цьому, чоловік став учора під кручею, з боку моря, і багато разів махав рушником — як і сподівався, ніякої реакції не було.
Здійснювати втечу вирішив на четвертий день після того, як задумав її. Для цього вибрав суботній вечір, коли розво-
5 7-355
129
зять воду для купання. Напередодні вночі добре виспався, вдаючи простудженого. На всякий випадок, щоб жінка не сумнівалася, попросив у неї аспірину. Таблетки вицвіли — мабуть, довго лежали на полицях сільської крамниці. Проковтнув дві й запив дешевим саке — відразу помогло. Коли жінка, скінчивши роботу, вернулася до хати, він устиг почути тільки один раз, як спускали кошики.
Жінка, яка вже давно не працювала сама, цього разу дуже стомилася. Коли спішила готувати пізню вечерю, чоловік базікав про те і се, а наприкінці пообіцяв полагодити несправний умивальник. В його себелюбстві жінка вбачала ознаку того, що він пускає тут коріння, а тому, побоюючись зіпсувати йому настрій, не виказувала жодного невдоволення. Після роботи кожному хотілося скупатись. Особливо нестерпно дратував пісок, що під час сну приклеївся з потом до шкіри... Саме того дня привозили воду для купання, до того ж жінка любила його мити. Отже, й сьогодні, мабуть, не відмовиться.
Коли вона споліскувала його водою, чоловік відчув жагу і зірвав з неї кімоно: мовляв, тепер він її помиє. Жінка завмерла — розгубилась і водночас чогось ждала. Зробила заперечливий рух руками, але невідомо проти чого. Чоловік бризнув на неї теплою водою з відра і намиленими руками взявся терти її голе тіло. Почав з вух, потім перейшов до підборіддя і нарешті, коли гладив плечі, однією рукою схопив за груди. Жінка скрикнула і притиснулась до нього. Вона чекала. Та чоловік не поспішав. Ретельно масажуючи, його пальці пересувалися з одного місця на інше.
Цілком природно, що жінчине збудження передалось і чоловікові. Однак цього разу його охопив якийсь дивний смуток. Жінка сяяла, немов оточена хмаркою світляків. Розчарувати її зараз — це все одно, що раптом вистрілити в спину звільненому смертнику. Підстьобуючи свої розбуджені почуття, чоловік дедалі більше шаленів. Однак будь-яка пристрасть має свої межі. Спочатку жінка сама напрошувалася на взаємність, а тепер явно злякалася чоловікової не-
самовитості. Тим часом його охопило відчуття якоїсь порожнечі. Він ще раз набрався відваги і, підохочуючи свою уяву ризикованими ситуаціями, то цілував її грудь, то м'яв тіло, яке від мила, поту й піску здавалося наче вкритим машинним мастилом, перемішаним із залізними ошурками. Він ладен був так тримати жінку в своїх руках зо дві години. Та нарешті вона поскаржилася на біль і, клацнувши зубами, осіла на землю. Чоловік накинувся на неї... Потім, хлюпаючи водою, змив з неї мило, силоміць запхав їй у рота три таблетки аспірину й дав запити чашкою саке. Як усе складеться добре, вона спатиме до вечора... до того часу, коли її розбудять крики селян з кошиками...
Жінка дихала вві сні так, наче їй заткнули носа папером. Глибоко, протягло. Чоловік поторгав її легенько ногою — вона й не поворухнулася. Лежала, мов старий тюбик, з якого витиснули всю жагу. Він натягнув їй рушника на обличчя й опустив до колін кімоно, підкочене до живота. На щастя, зайнятий виконанням свого задуму, не мав часу впадати в сентиментальність. Коли приладнав до мотузки старі ножиці, настала вирішальна хвилина. Востаннє глянув на жінку і відчув, що в нього стислося серце.
Десь на висоті одного метра від верху ями мерехтів тьмяний кружок світла. Певне, було пів на сьому або за двадцять сьома. Чоловік розправив плечі й покрутив кілька разів головою, щоб розслабити м'язи шиї.
Спершу доведеться вилізти на покрівлю. Для прицільного кидка потрібний кут нахилу близько сорока п'яти градусів. Він хотів спробувати вибратися туди з допомогою мотузки, але побоявся: а що, як стук ножиць об покрівлю розбудить жінку? Отож відмовився від такої спроби, а вирішив видряпатися на дашок прибудови за хатою, під яким колись сушили білизну. Тонкі, напівтрухляві балки прибудови викликали тривогу. Та найстрашніше було попереду. Вигладжена піщаними бурями ґонтова покрівля блищала білим тесом, як новісінька, та під ногами виявилася крихкою, як вологе тістечко. А що коли вона провалиться? Щоб зменшити тиск на
5*
131
покрівлю, чоловік ліг на живіт і поповз уперед. Нарешті добрався до гребеня й сів на нього верхи, опираючись коліньми. Тепер і на вершечок покрівлі впала тінь, а над західним краєм ями замерехтіли тьмаві, наче заморожений мед, світляні зернятка — ознака того, що над землею піднімався туман. Тепер уже можна було не боятися сторожа на вишці.
Чоловік узяв мотузку правою рукою на відстані одного метра від ножиць і замахав нею, як арканом, над головою. Цілився у солом'яний мішок з піском, що служив замість блока при підніманні та опусканні кошиків. За нього зачіпляли мотузяну драбину, тож, напевне, він міцно загруз у пісок. Чоловік поволі розкрутив мотузку до великої швидкості й кинув на ціль. Ножиці полетіли не туди, куди хотілося. Видно, не до кінця продумав. Оскільки ножиці летять по дотичній до кола, то мотузку слід випускати в ту мить, коли вона стане під прямим кутом до напряму на ціль або трішечки раніше. Авжеж, саме так!.. На жаль, ножиці влучили в середину кручі й сповзли на землю.