Постарайся, голубонько, щоб за півгодини все було знову вкладено,— сказала вона Жозетті.— Ми повертаємося до міста...
— Агов, Жаклене! — гукнула Жозетта, скоряючись нетерпінню, що відбилося на лиці панни Кормон.
Жаклен, якого попередила Жозетта, ввійшовши до кімнати, сказав:
— Отакої, мадмуазель: Пенелопа не встигла поїсти — і знову запрягай?
— То мене не обходить! Я хочу зараз же виїхати.
— Але ж, мадмуазель, заноситься на дощ!
— Ото лихо! Не розкиснемо.
— Ну й припекло додому! — буркнула Жозетта, вражена з того, що господиня навіть не слухає, а знай читає й перечитує листа.
— Хоч би каву допили, подбали про себе. Он як почервоніли, гляньте лишень!
— Я почервоніла, Жозетто? — стрепенулася стара дівка й метнулась до дзеркала з полупленою амальгамою, де відбилося її страшенно спотворене лице. "О Господи! — подумала вона,— Що, як я видамся поганою!" — Хутчій, Жозетто, ходімо, допоможи мені, люба, зодягнутися. Я хочу зібратись, поки там Жаклен запрягає Пенелопу. А не встигнеш укласти всіх речей, краще хай залишаються, ніж я змарную зайву хвилину.
Коли ви до кінця збагнули, як далеко сягнула панна Кормон у своїй манії за всяку ціну вийти заміж, то зрозумієте її хвилювання. Поштивий дядечко сповіщав свою небогу, що пан де Труавіль, внук його ліпшого друга, відставний військовий російської армії, захотів оселитися в Алансоні й просить надати йому притулок на засвідчення приязні, яку абат почував до його діда, віконта де Труавіля, контрадмірала Людовіка XV. Вкрай збентежений, колишній старший вікарій наполегливо просив небогу вернутися, щоб допомогти йому прийняти гостя й підтримати честь дому, бо лист припізнився в дорозі і пан де Труавіль може впасти, як сніг на голову, сьогодні ж увечері. Прочитавши листа, хіба можна було дбати про якісь там потреби Пребоде? В таку хвилину сторож і садівник, свідки надзвичайного хвилювання господині, принишкли, чекаючи на вказівки. Коли вона проходила повз них, вони зупинили її, сподіваючись дістати якісь накази, але вперше в житті панна Кормона, ця деспотична стара дівка, що сама стежила в Пребоде геть за всім, сказала: робіть, як ваш заманеться! Від того їх ніби в правець поставило, бо адміністративні турботи їхньої господині доходили до того, що вона рахувала фрукти й стежила за сортуванням, щоб потім їх використовувати залежно від запаху та гатунку.
— Мені здається, все це сон,— сказала Жозетта, дивлячись, як господиня пурхає по східцях, немов слон, що його Бог наділив крильми.
Незважаючи на рясний дощ, панна кинула напропале маєток, давши волю наймитам порядкувати в садибі. Жаклен не насмілювався вжити належних заходів, щоб додати ентузіазму плохенькій Пенелопі, яка, немов та прекрасна цариця, чиє ім'я вона гордо носила, здавалося, ступала стільки само кроків уперед, як і назад. Спостерігаючи такий алюр, мадмуазель рішуче наказала Жаклєнові гнати бідолашну здивовану кобилу вчвал, періщити батогом: так панна боялася, що не встигне належно впорядкувати дім для вітання пана де Труавіля. За її вирахунками внукові дядечкового друга було не більше ніж сорок років; як військовий, він, безперечно, ще не одружений,— тож вона постановила собі, що за допомогою дядечка не дасть вислизнути панові де Труавілю зі свого дому, доки він не розстанеться з парубоцьким статусом. Хоча Пенелопа і гнала навскач, панна Кормон, заклопотана турботами про свої убори та мріями про першу шлюбну ніч, раз по раз докоряла Жакленові за повільну їзду. Вона вертілася на всі боки, не відповідала на Жозеттині розпити і гомоніла сама з собою, немов людина, що обмірковує плани великої ваги. Нарешті бідка дісталася головної вулиці Алансона, яка з боку Мортані називається вулицею Сен-Блез, біля "Готелю Мавра" має назву вулиці Порт де Сеез, а виходячи на бретонську дорогу, перетворюється на вулицю дю Беркай. Якщо від'їзд панни Кормон супроводився гучним розголосом, то легко собі уявити, якого шелесту наробило її повернення вже на другий день по приїзді в Пребоде, та ще під ливень, що порошив по її обличчю, чого вона, здавалося, й не відчувала. Всі помітили шалений чвал Пенелопи, тим паче такої ранньої години, лукавий вигляд Жаклена, безладно понакидувані в бідку клунки і, нарешті, якусь жваву розмову Жозетти й панни Кормон, а надто їхню відверту нетерплячку.
Маєтки дому де Труавіль лежали між Алансоном та Мортанью. Жозетта знала нащадків різних пагонів роду Труавілів. Одне слівце, що його проронила мадмуазель, коли вже їхали алаксонською бруківкою, дозволило Жозетті дещо похопити з того, що затівалося; спільні обмірковування привели обох до висновку, що очікуваний де Труавіль, очевидно,— дворянин сорока-сорока двох років, неодружений, не багатий і не бідний. Мадмуазель Кормон уже бачила себе віконтесою де Труавіль.
— А дядечко нічого не з'ясовує, нічого не відає, ні про що не повідомляє! О, як це схоже на нього! Він і власного носа вмудрився б загубити, якби той не так міцно тримався на його лиці!
Ви, певно, помітили, що за таких обставин старі дівки нагадують Річарда III; вони стають дотепні, жорстокі, сміливі, щедрі на обіцянки і, немов захмелілі клерки, тоді їм море по коліна. Відразу ж увесь Алансон, од верхнього кінця вулиці Сен-Блез до Порт де Сеез, дізнався про те хапливе повернення, що його викликали важливі обставини; ця новина передавалася всіма засобами громадського й домашнього зв'язку. Куховарки, крамарі, перехожі поширювали її від дому до дому, а потім вона піднялася й у вищі сфери. Скоро слова: "Мадмуазель Кормон повернулася!" зчинили переполох у кожній родині, немов вибух бомби.
Аж ось, нарешті, Жаклен зіскочив із козлів, які він за свою довголітню службу відполірував способом, що про нього не відає ні один червонодеревник. Він сам відчинив закруглені зверху зелені ворота, замкнені на знак трауру: за відсутності мадмуазель Кормон дім завжди було закрито для гостей. Вірні відвідувачі його по черзі вітали в себе абата де Спонда. Пан де Валуа, щоб сплатити свій борг, запрошував його на обід до маркіза д'Егріньйона.
Жаклен покликав Пенелопу, зоставлену посеред вулиці; кобила, призвичаєна до цієї манери, сама повернула у ворота і, зайшовши в двір, обігнула його так, щоб не попсувати квітника. Жаклен узяв її за гнуздечку й підвів бідку до ґанку.
— Марїєтто! — гукнула мадмуазель Кормон.
Але Марієтта саме зачиняла ворота.
— Що, панночко?
— Гість не приїхав?
— Ні, панночко.
— А де дядечко?
— Вони в церкві, панночко.
Жаклен і Жозетта стояли на першій приступці ґанку й простягали руки, щоб допомогти господині, яка вилізла з бідки і ступила на дишель, тримаючись за ремінні фартухи. Мадмуазель кинулась на руки слугам: вона вже два роки не ризикувала ступати на залізну підніжку, прикріплену до васажка двома хомутами з якимись страхітливими шворнями. Вибравшись на ґанок, панна Кормон задоволено оглянула двір.
— Марієтто, киньте оті ворота, ідіть-бо сюди.
— Справжнісінький содом! — буркнув Жаклен Марієтті, коли куховарка підійшла до бідки.
— Ну, люба моя, що там у тебе є попоїсти? — спитала панна Кормон, сідаючи на лаву в довгім передпокої з виглядом геть знесиленої людини.
— Та нема нічого,— відказала Марієтта, упершись кулаками в боки.— Ви ж добре знаєте, панночко, коли вас немає, пан абат обідає не вдома, а в гостях; учора ввечері я ходила за ним,— він був у мадмуазель Арманди.
— А де ж він зараз?
— Пан абат у церкві, вони не вернуться раніш як о третій годині.
— Він ні про що не дбає, мій дядечко. Чому б не послати тебе на базар! Марієтто, рушай туди зараз же, та дивись, не тринькай грошей, але й не скупись, бери все найліпше, все найсмачніше, саме вишукане. Заскоч у контору диліжансів і взнай, як виписати паштети. Я хочу дістати раків зі струмків Брильянти. Котра година?
— За чверть дев'ята.
— Боже милий, Марієтто, не марнуй часу на теревені,— дядечків гість може над'їхати з години на годину. Якими очима ми будемо дивитися, коли доведеться подавати гостеві сніданок?
Марієтта повернулась до геть змиленої Пенелопи й подивилася на Жаклена з таким виглядом, ніби хотіла сказати: "Ну, на цей раз мадмуазель не випустить жениха із рук..."
— Тепер нам обом, Жозетто, неабиякий клопіт,— сказала стара панна,— треба подбати про спальню для пана де Труавіля.
З яким блаженством вона вимовила фразу подбати про спальню для пана де Труавіля (вона сказала Тревіля); скільки змісту було вкладено в ці слова! Стару панну затопили надії.
— Може, зволите поселити його в зеленій кімнаті?
— В кімнаті монсеньйора єпископа? Ні, вона занадто близько від моєї,— відказала панна Кормон.— Це личить для, монсеньйора, людини святобливої.
— Приділіть йому помешкання вашого дядечка.
— Воно таке порожнє, що це було б непристойно.
— Надумала, є вихід, мадмуазель! Ви тільки накажіть і за мить поставимо ліжко у вашому будуарі, там же є й камін. Моро хутко знайде в своїй крамниці ліжко, що пасувало б до обшивки стін.
— Твоя правда, Жозетто. Гаразд. Скоч до Моро, порадься з ним про все. Здаюсь на тебе. Я погоджуюсь, якщо ліжко (ліжко для пана де Труавіля!) поставлять сьогодні ввечері непомітно для пана Труавіля, навіть тоді, коли б він, з'явившись, застав тут Моро. Якщо ж Моро не візьметься за це, я влаштую пана Труавіля в зеленій кімнаті, незважаючи на те, що він буде дуже близько від мене.
Жозетта вже виходила, коли господиня зупинила її.
— Поясни все Жакленові — хай він іде до Моро сам! — гукнула вона голосом рішучим і сповненим страху.— Лишенько! Я ж не переодяглася! Що, коли пан Труавіль застане мене в такому вигляді, адже дядечка нема, щоб привітати гостя! Ах, дядечку, дядечку! Ходімо, Жозетто, ти мене вдягнеш.
— А Пенелопа? — необачно мовила Жозетта.
Вперше в житті очі мадмуазель Кормон блиснули.
— Завжди ота Пенелопа! Пенелопа тут, Пенелопа там! Що, в цьому домі господиня — Пенелопа?
— Але ж вона вся в милі; їй ще й досі не всипали оброку!
— Та бодай вона здохла! — крикнула стара дівка, а подумки додала: "Аби я вийшла заміж!"
Почувши такі вбивчі слова, Жозетта на мить остовпіла; але враз від одного жесту господині вона кулею метнулася з ґанку.
— Жаклене, наша панночка геть очманіла! — такі були перші слова, що їх кинула Жозетта.
Так усе того дня складалося для чудового спектаклю, який визначив подальше життя мадмуазель Кормон.