Не більше. Луї-Здоровило зійшов з трапа. Йому до лоба прилипло мокре волосся, і вода струменіла по щоках. Він мовчав, не поспішаючи з поясненнями.
— Що ж там таке?
— Талі.
— Тобто?
— Блок талів вдарився об релінґ.
Шкіпер знову підкинув брикетів у пічку. Чи повірив він у те, що сказав Луї? В усякому разі, той уникав його запитальних поглядів. Ланнек розштовхав Селестена.
— Піди закріпи шкот на бізані…
Матрос продирав очі й нічого не розумів. Довелося давічі повторювати йому одне й те саме. Лише після цього він, зовсім розморений сном і затишком, злий, що доводиться пірнати в дощ і холод, накинув плащ, насунув на голову зюйдвестку і поліз на палубу.
За кілька хвилин він уже гупав своїми сабо просто в них над головами. Луї-Здоровило вже принаймні в шостий раз налив собі склянку, але не було й знаку, що він сп'янів. Обличчя анітрохи не змінилося — неправильне, з витрішкуватими очима; його вираз промовисто свідчив, що ця людина байдуже чвалає по життю і, власне, не живе, а просто животіє.
— Що ти про це думаєш, Луї-Здоровило?
— Про що?
— Дурень! Та чи подумав ти про себе? Невже не розумієш, що саме тобі доведеться за все відповідати? По-перше, твої старі гріхи. Людина, яка повернулася з каторги! По-друге, оце судно, власником якого ти стаєш, хоч і не маєш щербатого шеляга в кишені! А Жоріс, який не хотів бачити тебе в себе вдома, бо ти набрид своїми позичками грошей! "Сен-Мішель" заходить в Уїстреам якраз у ніч, коли вкрадено Жоріса! І знову ти тут, коли отруюють капітана… А ще твоя сестра дістає в спадщину триста тисяч франків!..
Чи Луї-Здоровило думав зараз про що-небудь? Його погляд був такий байдужий! А блакитно-порцелянові очі весь час дивилися кудись на стіну каюти.
— Що він там робить на палубі? — занепокоївся Ланнек, поглядаючи на люк, що так і лишився прочиненим. Вода, протікаючи крізь нього, вже зібралася в чималу калюжу на підлозі.
Мегре випив небагато. Але досить, щоб кров ударила йому в голову, бо повітря в каюті було насичене випарами смоли. Досить і для того, щоб думки його стали дещо мрійливими.
Тепер, коли він уже знав цих трьох чоловіків, йому досить легко було уявити собі їхнє життя в цьому мініатюрному замкненому світі, яким є "Сен-Мішель".
Один валяється на койці, може й не скидаючи ніколи верхнього одягу. На столі завжди стоять брудні склянки, пляшка. Другий на палубі, і в каюті чути, як він ходить туди й назад у сабо або в чоботях… Потім цей глухий, розмірений шум моря… Компас, освітлений слабкою лампочкою… Сигнальний ліхтар, що гойдається на верхівці фок-щогли…
Очі намагаються проникнути в глиб темряви, відшукати цяточку маяка… Потім розвантаження біля пірса… Два або й три дні зовсім без діла, довгі години, що їх просиджує у забігайлівках, які скрізь однакові…
Згори почулися якісь невиразні звуки. Скидалося на те, що Луї-Здоровило теж поринув у тяжкий сон. Маленький будильник показував третю годину. Пляшка майже спорожніла…
Ланнек позіхнув і почав шукати по кишенях сигарети… Можливо, він так само провів ніч тоді, коли зник капітан Жоріс, — у тісняві, задусі, насиченій випарами людського тіла й корабельної смоли… А Жоріс? Чи сидів він отак з ними, пив і намагався перебороти сон?..
Цього разу з палуби долинули чиїсь голоси. За виттям шторму не чути нічого, тільки невиразне бурмотіння.
Насупившись, Мегре підвівся і побачив, що Ланнек наливає собі ще, а Луї-Здоровило майже спить, бо очі йому склеплювались.
Комісар намацав револьвер у кишені й одним духом збіг по майже вертикальному трапу.
Люк, завширшки був якраз такий, щоб пропустити одну людину, а комісар — вищий і ширший, ніж пересічно люди.
Саме тому він не міг би навіть боронитися! Щойно Мегре вистромив голову з люка, як туга полотнина перехопила йому рота і її блискавично зав'язали вузлом на потилиці.
То зробили люди, що стояли на палубі, — Селестен та ще хтось.
Тим часом ті, що були внизу, висмикнули револьвер, а потім зв'язали за спиною обидві руки.
Комісар щосили вдарив ногою назад і влучив, як йому здалося, комусь в обличчя. Але ще мить — і ноги йому міцно зв'язано прядив'яним канатом.
— Тягни!.. — почувся байдужий голос Луї-Здоровила.
Це було найважче. Огрядного Мегре знизу підштовхували, згори тягли. Дощ періщив мов з відра. Вітер вдирався в канал з нечуваною люттю.
Комісарові здалося, що він розрізняє чотири постаті. Але був непевний, бо сигнальний вогонь вже погасили. А ще й перехід від тепла й світла до крижаної пітьми на якийсь час притупив відчуття, сприймання.
— Раз… Два… Взяли!..
Його, погойдуючи, як мішок, підняли досить високо вгору, а потім різко опустили на мокру бруківку пристані.
Луї-Здоровило й собі скочив на причал, нахилився над комісаром і перевірив, наскільки надійно затягнуто кожен вузол. Якусь мить комісар бачив обличчя колишнього каторжника зовсім близько, і йому здалося, що той робить усе це знехотя, наче виконує найнеприємніший з усіх обов'язків.
— Треба сказати моїй сестрі… — почав він.
Що сказати? Він і сам цього не знав. На борту гупали чиїсь швидкі кроки, щось брязкало, команди віддавалися півголосом. Паруси фок-щогли повільно повзли вгору.
— Треба їй сказати, чи не правда, що ми з нею колись побачимось… А може, і з вами теж…
Луї важко стрибнув на палубу. Мегре лежав обличчям до моря. Сигнальний ліхтар, підвішений до підйомного тросика, доповз до верхівки щогли. Біля штурвалу чорніла чиясь постать.
— Підняти всі вітрила!
Швартови сковзнули навколо кнехтів; їх вибирали зі шхуни. Фоки плескали, поки не взяли вітер. Ніс шхуни почав віддалятися від причалу, і вона мало не повернулася кормою наперед, так люто налетів на неї шторм.
Але ні! Вправний поштовх багра — і судно стало кормою до вітру. Воно немов завагалося, шукаючи дорогу, а потім, нахилившись на один бік, несподівано прослизнуло між пірсами.
Чорна маса в чорноті. Крихітна світла цяточка на палубі. А друга — дуже високо, на щоглі; вона була вже схожа на зірку, що заблудила в штормовому небі.
Мегре не міг поворухнутися. Він безпорадно лежав у великій калюжі, на порозі простору, якому немає кінця-краю.
Може, ті троє зі шхуни тепер дудлять горілку для сміливості? І, напевне, підкинули ще два брикети у вогонь. Один за штурвалом… Всі інші — у вологих койках…
Можливо, одна з краплин, що стікали по щоках комісара, була трохи солонкуватіша, ніж інші.
Великий, дужий чоловік у розквіті років, далебі наймужніший і найсерйозніший в усій кримінальній поліції, лежить отак і лежатиме до світанку на краю пристані, поруч з причальним кнехтом.
Якби він міг обернутися назад, то побачив би маленький дерев'яний навіс "Флотської закусочної", де вже давно нікого не було.
Розділ XI
МІЛИНА ЧОРНИХ КОРІВ
Море швидко відступало. Мегре чув прибій аж у кінці пірсів, трохи згодом іще далі, на піску пляжу, який дедалі вище піднімався над водою.
Як майже завжди під час відпливу, вітер стихав. Струмені дощу дедалі тоншали, і коли найнижчі хмари почали бліднути на світанні, нічна злива змінилася дрібнішим, але ще холоднішим дощиком.
Предмети поволі немов виринали з чорнильної мли. Можна було розрізнити похилі щогли рибальських барок, які під час відпливу лишалися лежати на боці, загрузнувши в багні на рейді.
Десь далеко, з суходолу, долинуло мукання корови. Потім делікатно, короткими неголосними ударами дзвону церква оповістила про початок тихої меси. Сьома година ранку.
Але доведеться чекати ще якийсь час. Парафіянам не було потреби йти через порт. Шлюзовики не мали чого тут робити до початку припливу. Хіба забрів би якийсь випадковий рибалка… Але навіщо рибалкам схоплюватися з теплого ліжка в таку негоду?
Комісар почував себе, мов у купі мокрого ганчір'я. Перед його уявою вимальовувалися всі ліжка Уїстреама — добротні, дерев'яні, з горою перин, де об цій порі люди ще глибше пірнали під теплі ковдри, неприязно поглядаючи на тьмяні прямокутники вікон і ніжачись наостанок, перед тим як ступити босими ногами на холодну долівку…
А може, бригадир Люка теж ніжиться в ліжку? Але навряд… Адже події заплутуються чимдалі більше.
Комісар пригадував, домислював те, чого не знав, приблизно так: Жанові Мартіно вдалося в якийсь спосіб здихатися бригадира. Він міг би й зв'язати його, як це зробили з самим Мегре! Потім Мартіно підходить до "Сен-Мішеля" й чує голос комісара. Доводиться терпляче чекати, поки хтось вигляне. Аж ось Луї-Здоровило визирає з люка. Мартіно пошепки дає йому вказівки і простягає записку.
А далі все було дуже просто. Гуркіт на палубі. Туди посилають Селестена. Двоє розмовляють, щоб виманити з каюти Мегре. А тільки-но він висунувся, ті, що на палубі, поспішили заткнути йому рота, щоб не кричав, а ті, в каюті, зав'язали йому руки й ноги.
Тепер шхуна вже вийшла далеко за межі територіальних вод, які тягнуться вздовж берега смугою лише в три милі завширшки. Тільки якби шхуна знову зайшла до французького порту, комісар міг би затримати її. Та це невірогідно!
Мегре не ворушився, бо помітив, що після кожного руху під його пальто попадало ще більше води.
Приклав вухо до землі і прислухався до різних звуків, встановлюючи їх походження; саме так він упізнав рипіння водорозбірної колонки, що була в садку Жоріса.
Жюлі вже встала! Взувши сабо, пішла накачати води, щоб умитися. Але на вулицю вона ще не вийде. Мабуть, запалила світло на кухні, бо ще й досі як слід не розвиднилося…
Кроки, кроки… Якийсь чоловік іде по мосту, ступає на брук…
Хода в нього повільна… Просто з причалу кидає в човен якусь річ, скоріш за все в'язку мотуззя…
Рибалка?.. Мегре ледве перевернувся на другий бік і побачив метрів за двадцять од себе чоловіка, вже готового зійти залізними східцями, що ведуть до моря. Хоч рот і був забитий кляпом, Мегре спромігся вичавити якесь мугикання.
Рибалка озирнувся навколо, помітив чорну купу, довго роздивлявся її з недовірою, потім наважився підійти ближче,
— Що ви там робите?
Напевно, колись він чув, що в таких випадках треба бути якомога обережнішим, і тому обачливо додав:
— Мабуть, краще буде спочатку покликати поліцію.
Але все-таки витягнув кляп. Комісар заходився дипломатично пояснювати, що сталося, і чоловік, хоч іще й не зовсім переконаний, почав розв'язувати пута, бурмочучи прокльони на адресу негідника, що заплутав подібні вузли.
Прибиральниця закусочної вийшла надвір і почала відчиняти віконниці.