Не зупиняючись, вони швидко подолали шлях від Смарагдового міста до галявини перед Ранавіром.
Сторожові пости Прибульців помітили дуболомів своєчасно. За тривогою були підняті загони менвітів, готових пустити в хід свою випробувану зброю — променеві пістолети, але їх збентежило, що белліорці самі перейшли в наступ.
"Отже, вони зуміли випередити пас в підготовці до війни. Зуміли чи не зуміли, а треба відбивати їхній напад. Не завадить добряче провчити самовпевнених белліорців", — так думали менвіти.
Тим часом загін дуболомів, не сповільнюючи біг, перешикувався в ланцюг. Ланцюг зімкнувся, утворивши великий, на всю галявину півмісяць, щільно прикритий згори сяючими щитами. Не зупиняючись, півмісяць швидко наближався до загонів менвітів.
За командою інопланетяни ввімкнули пістолети, і зойки жаху пролунали серед менвітів. Промені пістолетів, відбиваючись від дзеркального півмісяця, вдарили в центр загону рамерійців.
Перш ніж Прибульці збагнули, що це вони самі себе поранили, і кинулися врозтіч, декілька менвітів, діставши сильні опіки, впали на землю.
Не гаючи часу, дзеркальний півмісяць розвернувся, і зібраний щитами промінь ще не вимкнутих пістолетів обернув У гігантське багаття одну з бочок з припасеним для вертольотів пальним. Потім вогонь затанцював на майстерні, з якої відразу піднялися клуби диму. Коли менвіти нарешті отямилися, вони вимкнули свої горе-пістолети і пустили в хід гармати-картечниці. Півмісяць розсипався, і утворився ланцюг, дуболоми повісили щити на спини і кинулися бігти в протилежний бік.
Коли пожежу погасили, поранених перев'язали, менвіти оглянули трофеї, залишені противником: кілька голубих і жовтих трісок, що відлетіли від дуболомів під час попадання картечі.
Райдужний настрій завойовників змінився сумом.
Того ж дня все дерев'яне воїнство було відремонтоване. Солдатам намалювали яскраві нові мундири, додавши до них погони й медалі, а заново пофарбованому, сяючому Лану Піроту — золоті еполети й орденську стрічку через плече.
ОПЕРАЦІЯ "СТРАХ"
Страшило не погодився з пропозицією Фараманта зняти (для кращого збереження) смарагди з міських башт і мурів, з бруківок і дахів будівель. Залишитися без смарагдів означало виявити страх перед ворогом, все одно, що здатися на його ласку.
— Зі смарагдами веселіше воювати, — сказав Страшило. — Треба зберегти сяйво зеленого вогню. Він допомагає нам, нехай милує очі всіма переливами.
— Справді, Смарагдове місто не можна залишати без смарагдів, — погодився фельдмаршал Дін Гіор.
Та оскільки смарагди повинні були допомагати воїнам, їх не зняли, а, навпаки, начистили, щоб сяяли яскравіше. Перед нападом менвітів Смарагдове місто красувалося у всій своїй пишноті. На його захист вирішили стати всі мешканці і всі дивовижні створіння Чарівної країни. Та що вони могли перед чужоземцями? Могли бути хоробрими; а це вже чимало.
Найхоробрішими в армії Чарівної країни були залізні та дерев'яні істоти: Тіллі-Віллі, Дроворуб і дуболоми під командою Лана Пірота. Дуболоми вже дістали бойове хрещення в боротьбі з Прибульцями. Тіллі-Віллі нагострив свій меч, який ледве зрушували з місця сорок чоловік. Його величезний щит блищав, як дзеркало, відбиваючи сонячні промені в бік противника (непогана військова хитрість, якої він навчився в дуболомів).
Залізний Дроворуб зі своєю важкою сокирою, хоч і був разів у десять нижчий від залізного побратима-рицаря, теж умів воювати.
Дін Гіор гаряче взявся за справу. Недарма він із літописів, що зберігаються в коморі позаду Тронної зали, майже напам'ять вивчив описи знаменитих битв, що будь-коли траплялися в Чарівній країні. Перш за все уміло розподілив наявні військові сили. Виставив бойову охорону навколо міста, що складалася з городян із рушницями та револьверами, які роздав Каннінг. Альфред стояв на чолі охорони.
Городяни непогано навчилися стріляти: з кожних п'яти куль у ціль влучала одна — для людей, що ніколи нікого не ображали, такий результат був досягненням хоч куди.
На стінах і баштах завмерли спостерігачі — армія, таким чином, своєчасно дізнається про наближення ворога.
Головні сили, включаючи залізних представників армії Тіллі-Віллі й Дроворуба, Дін Гіор розташував у місті. Він не забув і про резерв. У ньому залишив дерев'яних солдатів на чолі з Ланом Піротом. Їх ретельно замаскували в лісі поміж кущами. А для зв'язку фельдмаршал скрізь розставив дерев'яних гінців. Але найголовніше, що обов'язково допоможе в обороні Смарагдового міста, передбачив Альфред Каннінг. За його вказівкою Енні разом з дружинами Мигунів і рудокопів, а також усі інші мешканці, які вміли тримати голку в руках, стібок за стібком шили мішки з цупкої сірої тканини. Це було таким же бойовим завданням, як і навчитися стріляти з рушниці. Сіру тканину частково "позичив" у запасниках "Діавони", а частково виткав Ментахо.
Коли з шиттям упоралися, в місті розпалили вогнища і тримали над ними мішки, щоб наповнити гарячим повітрям. Наповнюючись, мішки перетворювалися на величезні повітряні кулі, які повисли над містом.
Поки налили вогнища і готували повітряні кулі, в небі, відволікаючи увагу менвітів, літав ручний дракон Ойххо.
В таборі Прибульців готувалися до нападу на белліорців. Арзаки під невсипущим наглядом менвітських пілотів та інженерів — таким, що ні зітхнути, ні кліпнути, — ремонтували пошкоджені вертольоти, лагодили побиті прилади, ставили на місце зниклих нові деталі, заряджали гармати-картечниці.
Вони ж першими і помітили в небі крилате чудовисько, подібне до ящера. Воно махало величезними шкірястими крилами, сильні пазуристі лапи звисали під жовтим лускатим черевом, серед довгих гострих зубів у роззявленій пащі тріпотів червоний язик.
— Дивіться, — закричали одразу декілька арзаків, — летючий ящер!
Кау-Рук саме перевіряв свій вертоліт. Він уважно придивився.
— Звідки взялося це викопне створіння? — здивувався він. І негайно ж пішов до Баан-Ну.
— Гляньте на небо, мій генерале, — звернувся штурман до Баан-Ну. — Ви нічого не помічаєте?
— Дракон? — спитав вражений генерал, не ймучи віри власним очам. Він з тривогою слідкував за польотом Ойххо.
— Може, не поспішати з операцією "Страх"? — запитливо глянув на генерала Кау-Рук.
— Ні! — рішуче заперечив генерал. — Бойовим виліт не може бути відмінений через якісь там фокуси белліорців. Треба покінчити з цими неймовірностями, і чим швидше, тим краще.
І ось настав день, призначений Баан-Ну для операції. Вертольоти ринули до Смарагдового міста. В кожній машині, крім пілота, був ще стрілець. Пілоти запаслися великими скриньками для смарагдів та інших коштовностей. Вони вірили Баан-Ну, який обіцяв:
— Після бою ваші скриньки наповняться вщерть. Спочатку ви доставите їх до Ранавіра — мені на збереження. Пізніше візьмете з собою в Рамерію. На батьківщині ви станете найбагатшими людьми.
Машини наближалися до мети, члени екіпажів перемовлялися по рації. В той час як від Ранавіра до Смарагдового міста рухалася ескадрилья з тридцяти вертольотів, від північної частини Кругосвітніх гір їм назустріч поспішала інша ескадрилья. Це були орли Карфакса. Орли виявляли особливу обережність відтоді, як гармата інопланетян поранила Горіека. За своєю природою вони взагалі з людьми спілкувалися мало. Але орли теж були мешканцями Чарівної країни. Відчувши в поведінці Прибульців недобре, Карфакс звелів побратимам не спускати очей з непроханих гостей.
Ось чому, помітивши зовсім не мирні наміри загону вертольотів, орли негайно помчали назустріч. До міста залишилося менше трьох десятків миль, коли командирові Мон-Со, та й іншим пілотам, здалося, ніби на їхній трасі замерехтіли темні цятки схожі на птахів. Вони то зникали, то наближалися. Зростав неясний гул.
На дзеркало, прикріплене перед Мон-Со, лягла сіро-чорна тінь, що падала згори, немовби з хмари. Неясний гул перейшов у войовничий клекіт. З цікавості Мон-Со опустив бокове скло кабіни, висунув голову… І в цей момент мало не позбувся її. Від змаху гігантського крила в нього вдарив вітер такої несамовитої сили, що Мон-Со вчавило в крісло кабіни.
Ще трохи — і його взагалі викинуло б з вертольота.
Швидше зі страху, ніж обдумано, Мон-Со підняв скло і вивернув вертоліт, уникаючи крил гігантського орла. Швидко озирнувшись, він помітив: біля інших машин коїться те саме, — орли, розпластавши крила, кидаються на вертольоти.
— Ну що ж, мій полковнику, робитимемо? — почув Мон-Со по рації насмішкуватий голос Кау-Рука. — Як ви збираєтесь відбивати напад цих повітряних гігантів? Чи не краще відразу вийти з гри? Не знаю, як ви, а я повертаю назад. Не хочу ні сам гинути, ні знищувати цих гордих птахів. З орлами воювати — ми так не домовлялися!
— Забороняю! — закричав Мон-Со хрипким голосом. — Будете відповідати перед Баан-Ну!
— Як ви не розумієте?! — теж прокричав Кау-Рук, оскільки довкола стояв неймовірний гул. — Це побоїще — суцільне безглуздя. Навіщо калічити таких благородних птахів і самим гинути при цьому?
— Ви боягуз! — загорлав Мон-Со.
Але Кау-Рук, не слухаючи його більше, розвернув вертоліт і спрямував на одну з лісових галявин. У повітрі закипів жорстокий бій.
Орли каменем падали на вертольоти, обхоплювали їх могутніми крилами; біля лобового скла з'являлися величезні дзьоби. Денне світло меркло перед пілотами. Вони навмання хапалися за важелі, крутили штурвалами. Стрільці вмикали свої променеві пістолети. Але для птахів-гігантів страшні були не постріли. Обертовий гвинт підрубував їх, врізався в тіла. Тамуючи біль, орли тільки сильніше стискали крила. Пілоти випускали з рук штурвали, машини втрачали керування. Кілька вертольотів полетіло вниз, але розбились і орли. Карфакс, бачачи побратимів, які гинули на його очах, знизу кинувся на найближчий вертоліт, почав бити його крилами, вчепився кігтями в шасі, хитнув так, що машина перевернулася. Зависнувши якусь мить у повітрі, вона стрімко впала вниз і вибухнула.
Розправившись з одним вертольотом, Карфакс кинувся до другого, третього…
Частина орлів атакувала вертольоти з боку малого хвостового гвинта. Вигукуючи войовничий клич, вони смертельною хваткою впивалися в нього кігтями, ламали сильними лапами, розбивали дзьобом-молотом.
У битві не благали і не просили пощади.