Чудовиська пливли за плотом, і це тривало кілька годин. Таємничі і безшумні, наші блискотливі супутники держалися досить глибоко під водою, здебільшого з правого борту, де горів ліхтар, хоч інколи вони пливли прямо під плотом або з'являлися з лівого боку. По мерехтінню світла на їх спинах можна було припустити, що тварини більші за слонів, проте це не були і кити, бо вони ні разу не піднялися на поверхню, щоб подихати. Можливо, це були велетенські скати, які змінюють свою форму, повертаючись на бік? Вони не звертали ніякої уваги на те, що ми підносили ліхтар до самої води, стараючись виманити їх нагору, щоб краще розгледіти.
І як усяка нечиста сила, вони зникли в глибині океану, як тільки почало сіріти.
Нам ніколи не пощастило б знайти правильного пояснення цього нічного відвідання трьома блискотливими чудовиськами, якби в середині другого дня, коли ясно світило сонце, до нас не завітав ще один гість. Розв'язання загадки прийшло само собою. Це сталося 24 травня, коли ми дрейфували на легких брижах, точно на 90° західної довготи і 7° південної широти. Було близько полудня, і ми викинули за борт тельбухи двох великих золотих макрелей, яких упіймали рано-вранці. Для того, щоб освіжитися, я сплигнув з плоту в океан і лежав: на воді, тримаючись увесь час на сторожі, прив'язаний до кінця вірьовки. І раптом я помітив товсту буру рибу завдовжки до двох метрів, яка підпливла у прозорій воді, явно бажаючи ближче познайомитися зі мною. Я швидко вибрався на край плоту і сів на осонні, розглядаючи рибу, яка повільно пропливала повз нас; в цю мить почувся несамовитий крик Кнута, що сидів на кормі за бамбуковою каютою. "Акула!" — верещав він з усіх сил, аж поки голос у нього не зірвався і не перейшов у фальцет.
Тому що акули з'являлися біля плоту майже щодня і не викликали такого занепокоєння, ми всі зрозуміли, що сталося щось надзвичайне, і кинулися на поміч Кнуту.
Кнут сидів там навпочіпки і прав у хвилях свої штани; та коли він на мить підвів очі, перед ним була здоровенна потворна морда, якої ніхто з нас не бачив за своє життя. Це була голова справжнього морського чудовиська — така велика і така огидна, що якби перед нами з'явився сам дух моря, він не справив би такого сильного враження. По боках широкої і пласкої, як у жаби, голови містилося двоє маленьких очей, а навколо жаб'ячої пащі, завширшки мало не півтора метри, йшли довгі складки, що обвисали по боках рота.
Голова переходила у величезний тулуб, який закінчувався довгим тонким хвостом з гострим плавцем, що стояв зовсім прямо і свідчив про те, що морське чудовисько не належало до китів. Тулуб здавався у воді буруватим, але так само, як і голова, він був густо вкритий маленькими білими плямами. Чудовисько повільно і ліниво пливло за нашою кормою. Воно вищирилось, наче бульдог, і злегка било хвостом. Над водою виступив великий круглий спинний плавець, а іноді витикався і хвостовий. Коли чудовисько опинилося у впадині між хвилями, вода перекочувалась через його широку спину, ніби обмивала якийсь підводний риф. Перед його широкою пащею віялом плив цілий косяк смугастих, як зебра, лоцманів, а великі причепи та інші паразити міцно приссалися до величезного тіла і подорожували з ним у воді; всі разом вони складали цікаву колекцію, що розмістилася ніби на плавучій скелі, яка глибоко сиділа у воді.
Позад нашого плоту, як принада для акул, висіла десятикілограмова золота макрель, настромлена на шість найбільших рибальських гачків; лоцмани наткнулися на принаду, потикались носом, не чіпаючи її, а потім поспішили назад до свого пана-володаря, морського царя. І ось чудовисько, наче якась гігантська машина, зрушило з місця, і, легко розрізаючи воду, наблизилось до золотої макрелі, яка мізерною іграшкою лежала перед його пащею. Ми обережно потягли принаду до самого плоту, і морське чудовисько повільно попливло за нею. Воно не відкрило рота, ніби не вважаючи за потрібне розчиняти широкі двері задля такого мізерного шматочка, як макрель. Коли: велетень підсунувся до самого плоту, він потерся спиною об важке стернове весло, і воно вискочило з води; тепер ми мали повну можливість вивчити чудовисько на близькій відстані, на такій близькій, що, дивлячись на цього зовсім фантастичного гіганта, ми, ніби збожеволівши, зайшлися безглуздим сміхом і збуджено почали щось вигукувати. Сам Уолт Дісней[29], при всьому багатстві своєї уяви, не міг би створити більш страшного видовища, ніж те, яке раптом з'явилося біля нас, рухаючи страшними щелепами край плоту.
Це була китова акула, найбільша акула і взагалі найбільша риба, яка відома зараз у світі.
Вона зустрічається дуже рідко, але окремі екземпляри де-не-де траплялися в океанах під тропіками. Китова акула має в середньому 15 метрів у довжину і важить, як пишуть зоологи, 15 тонн. Кажуть, що найбільші екземпляри досягають 20 метрів у довжину; у забитого гарпуном маляти печінка важила 300 кілограмів, а в широкій пащі нарахували близько 3-х тисяч зубів.
Чудовисько було таке величезне, що, коли воно почало кружляти навколо плоту і під ним, його голова виднілася з одного боку, а увесь хвіст стирчав з другого. Морда гіганта здавалася такою химерною, флегматичною і дурною, що ми не могли стриматися від сміху, хоч і розуміли чудово, що хвіст його мав у собі досить сили і коли б риба вдарила ним, то розтрощила б на шматки і бальзові колоди, і вірьовки, що зв'язували їх. Знову і знову кружляла китова акула під самим плотом, все ближче до нього, а ми могли тільки спостерігати і чекати, що буде далі. Пропливаючи повз корму, акула мирно і плавно проходила під стерновим веслом і трохи піднімала його, тоді як лопать весла ковзала вздовж її спини. Ми стояли кругом палуби, наготувавши ручні гарпуни, які в порівнянні з величезною твариною, з якою ми мали зіткнутися, були схожі на зубочистки. Не було ніяких ознак того, що китова акула збирається покинути нас; вона кружляла навколо плоту і йшла близько за ним, як відданий пес. Ніхто з нас не бачив у своєму житті і не уявляв собі чогось подібного; вся ця пригода з морським страхіттям, що плавало позад плоту і під ним, здавалась нам такою неприродною, що ми справді не могли поставитись до неї серйозно.
Насправді китова акула кружляла навколо нас не більше години, але нам здалося, що її візит тягся цілий день. Нарешті, Ерік, який стояв з двометровим ручним гарпуном на ріжку плоту, не витримав і, спонукуваний необачними вигуками, підняв гарпун над своєю головою.Китова акула поволі пливла до нього і висунула свою широку голову якраз під самим ріжком плоту. Ерік з усієї своєї богатирської сили змахнув гарпуном і увігнав його в кістляву голову акули.
Минуло кілька секунд, перш ніж чудовисько зрозуміло як слід, що сталося. І тоді в одну мить мирна недоумкувата тварина перетворилася в гору сталевих м'язів. Вірьовка гарпуна із сильним свистом пролетіла над бортом, і ми побачили цілий фонтан води, коли чудовисько головою вниз пірнуло в глибину. Троє з команди, що стояли ближче за інших, були збиті з ніг; двох із них зачепила і боляче шмагонула вірьовка, яка пролетіла в повітрі. Товстий канат, досить міцний, щоб утримати шлюпку, зачепився за край плоту і в ту ж мить урвався, як кусок шпагату, а через кілька секунд на поверхні води за двісті метрів від нас виринуло древко гарпуна. Косяк наполоханих лоцманів промайнув у воді, поспішаючи догнати свого старого пана-повелителя.
Ми довго чекали, що чудовисько повернеться до нас, як підводний човен, але нам більше не довелося його побачити.
Тепер ми знаходилися в Південній екваторіальній течії і рухалися на захід якраз на 400 миль на південь від островів Галапагос. Небезпека того, що нас віднесе до галапагоських течій, минула. Все наше знайомство з цим архіпелагом звелося до поклонів, які нам передавали великі морські черепахи, що, безперечно, забиралися так далеко в океан з цих островів. Якось ми побачили величезну морську черепаху, яка борсалась у воді, висунувши на поверхню голову і одну ногу. Коли знялися хвилі, ми помітили у воді під черепахою зелені, сині й золотаві тіні і зрозуміли, що черепаха б'ється не на життя, а на смерть з золотими макрелями. Бій явно був одностороннім; він полягав у тому, що 12‒15 барвистих макрелей з великими головами атакували шию і ноги черепахи, очевидно, намагаючись взяти її змором, бо черепаха не могла пролежати цілий день на череві, втягнувши голову і ноги під панцир.
Як тільки черепаха помітила пліт, вона впірнула і рушила прямо до нас, переслідувана блискотливими золотими макрелями. Вона підпливла до самого плоту і, видно, була не від того, щоб вилізти на колоду, коли це побачила нас. Якби ми мали більше досвіду, то легко могли б упіймати її вірьовками, поки цей великий панцир повільно пропливав уздовж плоту. Та ми згаяли час, надто довго розглядаючи її, і коли петля була готова, гігантська черепаха вже проминула носову частину плоту. Ми спустили на воду маленький гумовий човник, і Герман, Бенгт та Торстейн кинулися навздогін у круглій шкаралупці, яка була не набагато більшою за ту, що пливла попереду.
Бенгт як економ в думці вже наперед смакував м'ясні страви і чудову черепахову юшку. Та чим сильніше гребли наші товариші, тим швидше черепаха розтинала воду під самою поверхнею; не встигли вони відпливти від плоту на сотню метрів, як черепаха раптом безслідно зникла. В усякому разі, вони зробили одну хорошу справу. Коли маленький жовтий гумовий човник, погойдуючись на хвилях, повернув назад, уся зграя блискотливих золотих макрелей кинулася за ним. Вони кружляли навколо нової черепахи, а найсміливіші намагалися схопити лопаті весел, які занурювались у воду, наче черепашачі ноги. А миролюбна черепаха тим часом щасливо зникла від своїх зухвалих переслідувачів.
Розділ 5
На півдорозі
Щоденне життя і експерименти. — Прісна вода для екіпажу плоту. — Батат і гарбуз розкривають таємницю. — Кокосові горіхи і краби. — Юханнес. — Ми пливемо через юшку з риби. — Планктон. — їстівна фосфоресценція — Знайомство з китами. — Мурашки і морські качечки.