Піду я, мабуть, з оцими брахманами, десь там по дорозі підсиплю їм отрути і всі коштовні камінчики заберу". А потім придурився нещасним та скривдженим і почав примовляти до них: "На кого ж ви, друзі, мене покидаєте самого-самісінького? Я ж вас, любі мої, так полюбив, що розлуки з вами не переживу! Змилуйтеся, візьміть мене з собою, а я вже буду вам вірним помічником". Почувши такі слова, брахмани пожаліли бідолаху і взяли його з собою.
От, коли вони вп'ятьох проходили через місто Палліпур, старці їм нашіптували: "Ой-ой, тут повсюди кірати блукають, вони багатих купців перестрівають і вбивають, а грошики їхні цуплять". Тут саме кірати й напали на цих [108] брахманів, щосили відшмагали їх палицями, все обдивилися, але грошей не знайшли. Тоді кірати й кажуть: "Гей, подорожани, старці не могли набрехати! Куди ж ви, добродії, гроші поховали?! Віддайте, бо всіх повбиваємо, шкуру здеремо, на шматочки тіло порубаємо, а гроші таки знайдемо!"
Почувши таке, злодійкуватий брахман подумав: "Якщо вони, камінчики шукаючи, брахманів убиватимуть, то й мені пощади не буде. Ось я спробую врятувати їх, бо в мене ж коштовного камінця немає. Сказано ж:
Чому боїшся смерті ти? Вона не дивиться на вік,
Чи нині чи по сотні літ все суще на землі вмира.
А також
Той, хто пожертвує життям задля— брахманів і корів,
Крізь коло сонячне пройде й блаженства вищого сягне".
Після цих роздумів брахман мовив: "Слухайте, кірати, раз таке діло, то вбийте найперш мене і обшукайте. А як побачите, що при мені немає ні грошей, ні скарбів,— відпустите отих чотирьох".
От я й кажу:
Вже краще лікар з розумом, ніж добродійний телепень,-
Так мавпа вбила владаря, брахманів врятував крадій".
Довго розмовляли між собою Каратака й Даманака, а тим часом Санджівака з Пінгалакою зітнулися в жорстокій битві пазурів та копит, і незабаром Санджівака упав мертвий на груди землі. Отоді Пінгалака згадав, яким Добрим та чесним був його загиблий друг, і промовив: "Негідно я вчинив, убивши Санджіваку — нема гіршого гріха, ніж віроломство. Неспроста ж кажуть:
Всім наклепникам, зрадливим, всім негідникам, убивцям,-
Доки світять Сонце й Місяць,— путь пряма лежить до пекла.
Втрату царства, смерть царя, вченого, слуги,
Хоча і болісно переживають, [109]
Та найболючіше, либонь, слуги утрата,-
Надійного слугу знайти найтяжче.
Тепер на зібранні завжди звеличуватиму його — оце й усе, що я можу пообіцяти перед останками небіжчика!
Хай на зібранні в нас буде мовлено: "Він непорочний!"
Визнання не буде грішним, хоч спростує клятву давню".
Невимовна туга охопила Пінгалаку, а Даманака підійшов до нього й радісно сказав: "О божественний, дуже мудро ти зробив, що вбив того пожирателя трави, який готував зраду! Чого тобі марно журитися? Це не личить володареві! Бо сказано:
Хай буде батько, брат чи син, дружина чи найближчий друг,
За зраду, хто не був би він, йому найвища кара — смерть!
До того ж
Ласкавий раджа, а жона безплідна,
Брахман всеїдний, приятель злостивий,
Чиновник недбайливий — їх відкинь!
Ніхто не віда, що вони натворять.
А також
Правителі, як шльондри, змішують
Брехню із правдою, а гнів із милістю,
Із подаяннями зажерливість,
Однак вони живуть у вигодах".
Отак навчений Пінгалака перестав журитись за Санджі-вакою і, зробивши Даманаку радником, спокійненько правив далі своїм царством.
На цьому закінчується перша тантра "Втрата дружби" у книзі "Панчатантра", написаній достойним Вішнушарманом.
ПРИДБАННЯ ДРУЗІВ
Відсіль починається "Придбання друзів", друга тантра, в якій перша шлока така:
Той, хто в житті багато вчивсь, усяк, хто з розумом, мудрець,-
Досягне й недосяжного, як ворон, олень або щур.
Ось що про це розповідають.
"Було в країні Дакшінатьї місто, яке називається Махі-лароп'я. Неподалік від нього росло могутнє та високе дерево ньягродга, що дарувало благодатну тінь багатьом подорожнім. Воно було дуплисте і тому правило за житло для різних птахів, які харчувались його плодами. Про нього цілком слушно сказати:
Ховаються під ним газелі від жари,
а павичі — у кроні,
Комахи — у дуплі, а мавпи по гілках
вдоволено стрибають.
Бджола бере з квіток густий медовий сік,-
те дерево у шані,
Що щастя всім дає. Інакше ж бо воно
обтяжувало б землю.
І жив там швидкокрилий ворон на ім'я Лагхупатанака. Одного разу полетів він— до міста шукати поживи й дорогою побачив дуже чорного чоловіка, в якого ноги були вкриті виразками, волосся на голові стирчало догори, а в руках він тримав тенета і скидався на слугу Ями, бога смерті. Побачивши його, Лагхупатанака дуже стривожився й подумав: "Якщо цей лиходій простує до ньягродги, моєї оселі, то чи не загрожує це знищенням усіх його мешканців?" Отак поміркувавши, він одразу ж повернув назад і, як підлетів до дерева, звернувся до птахів: "Слухайте, іде сюди птахолов з рисом для приманки і з тенетами в [111] руках. Так-от, остерігайтеся всього, що він робитиме. Він, розкинувши тенета, усіє їх зерном рису, але на той рис шановні птахи мають дивитись як на смертельну отруту-калакуту". Поки він це говорив, птахолов уже підійшов до дерева, розіп'яв тенета, розкидав рожеве, немов підфарбоване кіновар'ю, зерно рису, а сам відступив на кілька кроків і сховався. Тоді всі птахи, які сиділи на дереві, застережені словами Лагхупатанаки, відвернулись од рису, розкиданого птахоловом, бо кожна рисина нагадувала їм грона отрути халакала.
Тим часом повелитель голубів, рябокрилий Чітрагрива, з усім своїм численним почтом, блукаючи в пошуках їжі, яка дала б змогу мандрувати по світу, ще здалеку побачив зерно рису і, незважаючи на попередження Лагхупатанаки, через ненажерливість свою спустився туди, щоб поклювати, і потрапив у пастку з усією зграєю. Недарма кажуть:
Неждана смерть вражає тих, хто жадібний сам по собі,-
Рибини, живучи в воді, ковтають з незнання гачок.
Така вже мінлива доля, їхньої вини в тому немає. Сказано ж:
Інакше, як же так,— Пауластья не знав,
що вкрав чужу дружину?
Чом Рама не збагнув: газеля золота
прийти до нього може?
Навіщо б зазнавав Юдхіштхіра страждань,
азартно гравши в кості?
Хто журиться, у тих в передчутті біди
виснажується розум.
А також
Хто попав у зашморг смерті, хто зазнав ударів долі,
Хай вони й великі душі, розумом підупадають.
Птахолов, побачивши, що голуби піймалися в його тенета, на радощах побіг туди й замахнувся палицею, щоб перебити їх, але Чітрагрива, хоч і вскочив з усім своїм почтом у халепу, тільки-но угледів птахолова, який наближався до них, заспокоїв голубів: "Ви нічого не бійтеся. Як-то кажуть: [112]
Той, чий розум не бідніє у тяжких випробуваннях,
Бо ж наснажений на діло, все успішно подолає,
В тих, у кого дух могутній, однакові вдача й доля,-
Красне сонце на світанні, красне сонце й при смерканні.
От, коли ми всі разом злетимо на його очах і тенета заберемо з собою, то звільнимося. А якщо, скуті страхом, не зможемо легко злетіти, то, звісно, загинемо. Неспроста кажуть:
Хай будуть довгими нитки,— плететься з них міцний канат;
Якщо з'єднати безліч їх, вони залізними стають".
Коли все і було так здійснено, і голуби злетіли в небо, несучи на крилах тенета, птахолов побіг слідом за ними і, звівши вгору очі, прочитав шлоку:
"От, зусилля поєднавши, птахи понесли тенета;
Спалахне між ними сварка, стануть здобиччю моєю".
Лагхупатанака, якому кортіло побачити, чим же все скінчиться, забувши про добування їжі, подався слідом за голубами, а мисливець, коли їх не стало видно, повернувся засмучений назад і виголосив таку шлоку:
"Що суджено, те й збудеться,
А що не суджено, того і не чекай.
Так спритно вислизнула вірна здобич,
Мабуть, її впіймати не судилось нам.
А також
Якщо доля неприхильна, то які б не мав ти статки,
Все до іншого перейде,— так, як з Шанкхою це сталось.
От і нема тепер у мене тенет, з допомогою яких я годував свою родину. Доведеться, мабуть, облишити полювання на птахів". А Чітрагрива, коли птахолов зник з очей, казав своїм родичам: "Ну, цей пройдисвіт-птахолов нарешті відчепився від нас. Тепер ми всі полетимо в північно-східну частину міста Махілароп'я, де живе мій давній [113] приятель, рудий щур Хіраньяка,— він перегризе всі нитки у цих тенетах. Кажуть:
Коли б якась біда страшна, хай і на всіх живих, зайшла,
То, певно, тільки вірний друг поможе безкорисливо.
І от за порадою Чітрагриви всі голуби прибули до нори-кріпості Хіраньяки, яка мала цілу тьму ходів та виходів, а господар її ні з того ні з сього перелякався і, причаївшись у своїй домівці, навіть носа не вистромив. Кажуть:
Змію, позбавлену зубів, слона, нездатного потіть,
І за фортецею царя — будь-хто здолає у бою.
А також
Царю ні тисяча слонів, ані гривастих коней тьма
Не допоможуть виграть бій, якщо не у фортеці цар.
З-за муру вцілити вояк зуміє в сотню ворогів;
Тому і віддають хвалу фортечним мурам мудреці.
І тоді Чітрагрива, наблизившись до нори, голосно сказав: "Гей, друже мій, Хіраньяко, виходь швидше. Велика біда в мене скоїлась". Почувши це, Хіраньяка, не висовуючись із нори, спитав: "А хто ти такий, добродію? Що привело тебе сюди? Яке лихо з тобою сталося? Розкажи, будь ласка". І Чітрагрива мовив: "Та це я, Чітрагрива, повелитель голубів, твій друг. Виходь швидше, бо справа нагальна". Хіраньяка від радості аж затремтів і, вірний дружбі, відразу вийшов. Отож добре сказано:
Друзі з щирою любов'ю, втіху несучи для зору,
Завше ладні завітати до господарів поважних.
Щастя, що в домівку друзі віддані приносять радо,
Не поселиться ніколи ні в душі, ані на небі.
Коли Хіраньяка побачив, що Чітрагрива і всі його родичі обплутані тенетами, він вигукнув: "Ой, що це?!" А Чітрагрива відповів: "Ти ж сам бачиш, то чого ж питаєш? Сказано ж:
Коли чомусь це здійснюєм,-
Чи добре щось, чи щось лихе, — [114]
Так карма визначає нам,
Цим нагороджує судьба.
Звалилось на нас це горе через ненаситність нашого рота.