Старшина, увійшовши в першу хатину, спішно зняв з себе капелюх, черевики і каптан, подарований йому вашими офіцерами, запевняючи мене, що ніхто з остров'ян не може входити в палати овітского [гавайського] володаря, маючи на собі верхній одяг, а повинен залишитися тільки в одній пов'язці (маро), якою з благопристойності вони прикривають таємні частини тіла.
З палацу повів він нас в королівську божницю. Вона обнесена живоплотом; перед входом стоїть істукан, який представляє божество, якому поклоняються остров'яни. Усередині палісаду, по ліву сторону, знаходиться, також біля входу, шість великих ідолів, а далі невеликий будиночок, в середину якого, за словами нашого провідника, нам було заборонено увійти. Однак ж і зовні можна було бачити, що в ньому нічого немає.
Перед зазначеним палісадом є інше обгороджене місце, в якому також поставлено кілька ідолів. Не знаючи мови цих остров'ян, я не міг отримати ніяких відомостей про їхню віру і духовних обрядах, і тому мимоволі змушений був залишити незадоволеною свою цікавість з цього предмету. Супроводжував нас старшина, який не будучи знатним місцевим вельможею, не міг наближатися до головного храму. Однак ж ми і без нього продовжували свій шлях до того. Цей храм побудований на височини і обнесений зробленим з жердин палісадом, завдовжки близько 50, а шириною близько 30 кроків. Він має чотирикутний вигляд. На стороні, прилеглої до гори, поставлені 15 ідолів, перед якими споруджений жертовник з необроблених жердин, вельми схожий на рибну сушарню. Тут-то жителі приносять свої жертви. Під час нашого огляду ми знайшли тут безліч розкиданих кокосів, бананів і невеликого смаженого поросяти, який, очевидно, був принесений ще недавно. Праворуч від жертовника стояли дві невеликі статуї, а дещо далі невеликий жертовник для трьох ідолів, проти яких на іншій стороні знаходилося таке ж число бовванів. Один з них, здається, від старості, підпертий жердиною. Поблизу моря стояв невеликий і вже майже розвалений будинок.
Поки ми все це розглядали, підійшов до нас головний жрець. Через перекладача я його питав багато про що, але він мало задовольнив мою цікавість. Я тільки міг дізнатися від нього, що 15 статуй, обгорнутих тканиною по пояс, представляють божества війни. Ідоли, які стоять по праву сторону жертовника, зображують божества весни або першопочатку рослин, а ідоли, що знаходяться навпроти них — божества осені, що піклуються про зрілість плодів. Згаданий нами вище невеликий жертовник присвячений божеству радості, перед яким жителі веселяться і співають в урочний час. Повинно зізнатися, що храми сандвічан, крім жалю про сліпоту і невігластво останніх, не можуть порушити в мандрівника іншого почуття. У них немає ні чистоти, ні пристойної таким місцям прикраси, і якби не було в них бовванів, які втім видовбані самим грубим чином, то кожен європеєць вважав би їх за огорожі для худоби. При виході з цих місць ми перелізли через низьку кам'яну огорожу, а жрець проповз в ворота, чи, краще сказати, в лазівку, запевняючи мене, що якби він наважився наслідувати наш приклад, то по їх статуту неодмінно позбувся б життя. Цих безглуздих, на одному лише невігластві заснованих правил, тут безліч, і тому чужинець, за своїм незнанням, може іноді бути покараний, хоча не настільки жорстоко, як мучають природного жителя цієї країни.
Від вищезгаданого храму ми відправилися до своїх шлюпок іншою дорогою, але вона була всіяна такою безліччю каменів що, перескакуючи з одного на інший, ми ледь не переламали собі ніг. Проходячи повз хатини, яких траплялося нам безліч, ми помітили тільки три або чотири так званих хлібних дерева, та й то в найгіршому стані. Навпроти того, рослина, якою тут фарбують тканину в червону фарбу, росте в досить великій кількості. Про будинки жителів взагалі можна сказати, що в них всюди видна нечистота і неохайність. Собаки, свині і кури — нерозлучні друзі остров'ян. Вони разом з ними сидять, їдять і інше.
Близько 6 години залишили ми берег, і тоді висипало на нас дивитися до тисячі остров'ян, які за наказом старшини всі знаходилися біля своїх будинків. Прибувши на корабель, я дізнався, що під час нашої відсутності куплено трохи провізії.
14 червня з самого ранку почалася знову міна товарів і тривала досить вигідно до приїзду до нас старшини. З цієї хвилини їстівні припаси почали раптом дорожчати. Підозрюючи в цьому одного остров'янина, який перебував у нас на кораблі, я велів його видалити, після чого торг пішов як і раніше. Сьогодні старшина привіз з собою дві великі свині і продав нам за дві сукні, які приготовлені були для подарунків. Понад це, ми виміняли 12 поросят і кілька курей, але вони обійшлися нам досить дорого. На самому світанку рознеслася чутка, що в губу Тува-Гай [Кавайае] прибув великий корабель, а тому Юнг приїхати до нас не може. Слух цей вважав я, проте ж, за вигадку, якою жителі хотіли нас налякати і сподівалися продати нам свої речі дорожче звичайної ціни.
15 червня торг тривав як і раніше, але тільки все стало дорожче, крім птиці, а після сніданку приїхав і Юнг. Він дуже шкодував, що до вчорашнього дня він нічого не чув про наше прибуття. Вважаючи, що це сталося через бездіяльність старшини, я сьогодні не покликав його до обіду. Він негайно відчув це і обіцяв надалі не тільки допомагати нам в покупці припасів, але навіть привезти найбільшу свиню в подарунок, щоб тільки загладити попередній свій вчинок. Юнг привіз з собою шість свиней, з яких дві подарував мені, а за інші просив півтора шматка тонкої парусини, запевняючи, що вони належать королю. Але так як мені не хотілося дати йому більше одного шматка, то я і не міг їх купити.
Після обіду я з офіцерами і Юнгом відправився в Тавароа, бажаючи бачити місце, в якому Європа втратила найславнішого мореплавця, капітана Кука. При самому виході з катера, представився нам камінь, на якому впала ця безсмертна людина, а незабаром потім ми побачили і ту гору, де, як кажуть мешканці, спалили його тіло. На кручах її знаходиться безліч печер, в яких зберігаються кістки померлих, і також те місце, де з давніх часів кладуться скелети тутешніх володарів. Останній король Тайребу похований тут же.
У Тавароа знаходиться дев'ять невеликих храмів, або, краще сказати, огорож, наповнених ідолами. Приставлений до них жрець поїхав в цей час на рибну ловлю, тому увійти в їх нутро нам було заборонено. Втім, між цими храмами і карекекуйськими немає ніякої різниці. Вони тільки набагато менше останніх. Кожен з них присвячений особливому божеству і належить кому-небудь з тутешніх старшин. Потім були ми у сестри головного старшини цих місць, який знаходиться в війську при королі. Вона, здається, мала вже більше 90 років. Лише тільки Юнг сказав, що приїхав начальник корабля, то вона, взявши мене за руку, хотіла було її поцілувати, кажучи, що втратила зір і не може бачити, який я. Ми застали її сидячу під деревом і оточену народом, який, здавалося, більше насміхався над її старістю, ніж надавав повагу. Вона говорила багато про свою прихильність до європейців, а потім запросила нас до свого дому, який, крім величини, нічим від всіх інших хатин не відрізнявся. Обійшовши всі житла, ми не знайшли на узбережжі і до гір ніякої трави. Весь простір був вкритий лавою, уламками якої навіть обнесені і хатини, замість кам'яного палісаду.
Повернувшись на корабель, ми знайшли на ньому двох американців зі Сполучених Штатів. Один з них в минулому році був на північно-західному березі Америки і повідомив мене про розорення місцевими жителями нашого селища, що знаходиться в затоці Ситкінський, або Ситке. Звістку цю я вважав тим вірогіднішою, що ще перед нашим відправленням з Кронштадта в гамбурзьких газетах згадувалося щось подібне.
На наступний день вранці приїхав до мене Юнг і віддав привезених їм вчора чотирьох свиней за один тюк парусини. За таку ж ціну я купив ще чотирьох у старшини. Отже, до полудня ми вже були забезпечені всіма потрібними припасами. Після обіду ми почали зніматися з фертоеня, а близько 9 години, при береговому вітру {У жарких кліматах береговий вітер завжди дме вночі, або коли сонце знаходиться під горизонтом, а морський – днем 106.}, який тут ніколи не перемінюється, вступили під вітрила. На наш жаль, обидва канати були трохи потерті, а особливо плехтовий 107, хоча якорі були кинуті на піщаному ґрунті. Тому можна зробити висновок, що під ним знаходиться корал. Якби я мав нагоду зупинитися тут вдруге, то я зрушив би десь на кабельтов ближче до гори, де по лоту виявився чистий в'язкий пісок. Тільки-но ми зійшли з місця, як обезвітрились абсолютно і змушені були буксируватися з губи. Юнг розлучився з нами біля виходу з губи, а Джонсон поїхав вже вранці. Я їх обох обдарував всім, для них корисним і потрібним, і також послав подарунок молодому старшині, у якого живе Джонсон, так як він сам спершу надіслав нам подарунки і хотів приїхати на корабель, але був утриманий смертю своєї дружини.
17 червня. На світанку 17-го числа ми були в 6 милях [11 км] від місця, де наш корабель стояв на якорі. Опівдні, за спостереженнями, ми знаходились під 19 о 34' 49" пн. ш. О 6 годині при невеликому вітру, що почався, ми продовжували свій шлях. Навпроти західній частині острова Овігі показався острів Мові [Мауї]. За північним мисом губи Карекекуі, скільки я міг помітити, морська течія направлена на північний захід, а ще раніше спрямовується на самий мис, і тому слід дуже остерігатися цього місця, щоб в разі раптової тиші не сісти на мілину.
18 червня. О 3 годині після півночі вітер почав дути з північного сходу, а до 7 години так посилився, що корабель йшов по 9 миль [16 км] на годину. Це порадувало нас чимало, бо боротися з тишею і мало вітряністю дуже неприємно, а особливо перебуваючи поблизу берегів, де з огляду на надзвичайну глибину зупинитися на якорі не можна. Вирушаючи від острова Овігі, я був спершу мав намір побувати на острові Вагу, де в цей час перебував овігскій король з усім своїм флотом і військом, і подивитися на військові приготування гавайців. Хоча для настільки важливої і дуже цікавої обставини можна було б пожертвувати декількома днями, але, дізнавшись, що там відкрилася зараза, я зважився йти прямо до острова Отуваю.