Так. Іван. Вона свистить мало.
Пітер. Висновок такий: він жартує, а вона слухає.
Сьюзі (сміється). Зупиняю магнітофон.
Пітер. Я також.
Сьюзі. Говорять з поверхні. Вмикаю магнітофон, щоб записати свій голос. 19 годин 45 хвилин.
Пітер. Я теж. Я тану від нудьги. До того ж мені хочеться їсти. Вони – кружляють протягом години й десяти хвилин. Чи він ще свистить?
Сьюзі. Так.
Пітер. І про що тільки можна базікати з нею!
Сьюзі. Я й не подумала б, що це залицяння триватиме так довго.
Пітер. Не будь такою нетерплячою.
Сьюзі (сміється). Гадаю, що буде краще, коли я вимкну магнітофон. Але ти можеш розмовляти зі мною далі.
Пітер. О'кей!
Сьюзі. Говорять з поверхні. Я передаю тобі Майкла. Двадцять годин.
Пітер. Як тільки з'явиться Лізбета, я прийду до тебе в їдальню. Алло, Майкле, ти зараз розчаруєшся. Вони кружляють вже протягом години й 25 хвилин. Вони зовсім не молодята, а спринтери.
Майкл (сміється). Нічого цікавого?
Пітер. Хіба що Лише спочатку. Зближення було цікаве. Ось і Лізбета. Я передаю її тобі.
Лізбета. Говорять від ілюмінатора. Що нового?
Майкл. Говорять з поверхні. Пітер сказав, що вони отак кружляють годину й 25 хвилин.
Лізбета. Весело. (Мовчанка).
Майкл. Вони такі люб'язні, нагадують теплу компанію.
Лізбета. Вони запаморочують мене. Сподіваюся, що вони не кружлятимуть у такий спосіб протягом двох годин. Вимикаю магнітофон.
Майкл. Я також.
Лізбета. Говорять від ілюмінатора. 20 годин 25 хвилин.
Майкл. Говорять з поверхні.
Лізбета. Допіру Іван відійшов. од неї, а вона знову наблизилась до нього.
Майкл. Слушне зауваження. Вони вже пожвавішали. Коло не таке чітке, як було перше. (Мовчанка). З'явився місяць, освітилося небо. Незабаром буде гарно.
Лізбета. Тобі щастить.
Майкл. Якщо бажаєш, ми можемо помінятися. Я піду до ілюмінатора, а ти на поверхню.
Лізбета. Я ціную твою шляхетність, але мені й тут добре.
Майкл. Це не привід, щоб давати мені відсіч.
Лізбета. А я не даю тобі відсічі.
Майкл. О, так… Намагатимусь бути люб'язним з тобою.
Лізбета. Не бачу в цьому потреби.
Майкл. Дякую. (Пауза). Слухай, Лізбето, якщо ти хотіла б чергувати з кимось іншим, тобі слід тільки признатися мені в цьому, і я не надокучатиму тобі.
Лізбета. Затям, що я нікому не надаю переваги. Ні тобі, ні іншим.
Майкл. Ти люб'язна.
Лізбета. Перепрошую, але ви з своїми натяками здаєтеся роздратованими. Майкл. Хто, "ви"?
Лізбета. Ти, Севілла та інші… Ви всюди робите масні натяки.
Майкл. А ти ні? Тобі таланить.
Лізбета. В усякому разі я не розумію, чому мушу стежити за дельфінами з хлопцем.
Майкл. Ати хотіла б з дівчиною?
Лізбета. Хто таке сказав?
Майкл. Бо, зрештою, є тільки дві статі.
Лізбета. Ти знову своєї! Ця розмова зовсім безглузда. Я припиняю її.
Майкл. Говорять з поверхні. Алло, Лізбето, я вмикаю магнітофон. 20 годин 30 хвилин.
Лізбета. Я теж.
Майкл. Здається, Іван допіру звився в змійку. Лізбета. Я нічого не бачила.
Майкл. Я міг помилитися. Це сталося дуже швидко. (Мовчанка). Ну, ти ліпше почуваєш себе?
Лізбета. Ні, не ліпше. Дякую, так собі, добре. Майкл. Придивись, просто не можна помилитися. Лізбета. Авжеж.
Майкл. Дельфін, мабуть, докладає багато зусиль, звиваючись в змійку…
Лізбета. Це здається мені смішним.
Майкл. Не більше ніж голуб тоді, як чепуриться перед голубкою.
Лізбета. Цікаво, скільки секунд він може перебувати в такій позі?
Майкл. Я щойно виміряв час: дві цілих і вісім десятих секунди.
Лізбета. Я зафотографувала. Помітила, що він згорнув бокові плавники.
Майкл. Я не певен у цьому. (Тиша). Цікаво знати, чому саме дельфіни, прагнучи звабити дельфінок, вигинаються змійками.
Лізбета. А що робить півень? Я не пам'ятаю.
Майкл. Він кружляє навколо курки, розкривши одне крило, скородить ним по землі, щоб показати їй, як він гарно вдягнений.
Лізбета. Яка чудасія! Вони знову починають кружляти. Вимикаю магнітофона.
Майкл. Я роблю те саме.
Лізбета. Говорять від ілюмінатора. 20 годин 45 хвилин. Ти бачиш Івана?
Майкл. Поганенько.
Лізбета. Допіру він підплив під Бессі, голова його на рівні її плавників.
Майкл. Я не бачу його, Бессі мені заслоняє.
Лізбета. Майкле!
Майкл. Що?
Лізбета. Дуже цікаво. Вона гладить йому голову своїми плавниками.
Майкл. Ти переконана?
Лізбета. Цілком. Почекай, я сфотографую. Готово!
Майкл. Як вона його гладить?
Лізбета. Що ти маєш на увазі?
Майкл. Ти повинна дізнатися про все: жваво чи повільно?
Лізбета. Дякую за пояснення.
Майкл. Ну?
Лізбета. Повільно.
Майкл. Бачиш його очі?
Лізбета. Він замружив їх. Чи видає він якісь звуки?
Майкл. Ніяких. Я зайшов з іншого боку, ліг на живіт і бачу її. Вона гладить його ніжно. Це хвилююче видовище. За якусь мить він знову муркотітиме.
Лізбета. Ти впадаєш у лірику.
Майкл. Ні, я просто дивуюся. Признаюся, не сподівався, що тварини здатні на таку ніжність.
Лізбета. Я не бачу приводу для розчулення. (Тиша). Вони знову пішли по колу. Я зупиняю магнітофон.
Майкл. Я теж.
Лізбета. Говорять від ілюмінатора. 21 година 30 хвилин. Я завважила, як він тричі вигнувся змійкою.
Майкл. Так. Ось час: дві цілих і чотири десятих, дві цілих і шість десятих та три секунди. О 21 годині 25 хвилин-він ущипнув її за хвоста.
Лізбета. Я цього не помітила. Увага! Він пливе над нею.
Майкл. Я прихилився та й побачив їх. Але не дуже добре. Що вони роблять?
Лізбета. Ге, що спочатку, тільки помінялися ролями. Тепер він гладить плавниками їй голову.
Майкл. У цім безглузді стільки глузду!
Лізбета. Я десь це чула.
Майкл. Це з "Гамлета".
Лізбета. Вона, здається, трохи збуджена. О, я цього й сподівалася, вона пливе далі.
Майкл. Він пливе за нею.
Лізбета. Знову пестощі.
Майкл. Я не роздивився добре. Що відбулося?
Лізбета. Наздогнавши, він ковзнув попід неї. Обернувшись на спину, терну вся об неї. Відтак зайняв звичне положення.
Майкл. Це якісь акробатичні пестощі.
Лізбета. Увага, вона відпливає.
Майкл. Мабуть, хоче примусити його почати все спочатку. Я зараз опущусь нижче, аби щось побачити.
Лізбета. Ти вгадав.
Майкл. Я все бачив. Він дуже красиво обертається, щоб доторкнутися до неї. Дуже красиво, дуже спритно.
Лізбета. Я сфотографувала.
Майкл. Вона знову відпливає, їй це подобається.
Лізбета. Він наздоганяє її.
Майкл. Здається, ритм прискорюється. Яка енергія! Вони невтомні. Яке атлетичне кохання у дельфінів!
Лізбета. Майкле!
Майкл. Слухаю.
Лізбета. Передаю тобі Боба.
Майкл. Уже!
Боб. Ти можеш коротко поставити мене в курс справи? Майкл. Вигини змійкою, пестощі, укуси, дотики. Боб. Нічого нового?
Майкл. Ні. Я передаю тобі Меггі. Ви прибули саме тоді, коли розпочинається щось цікаве, Меггі. Говорять з поверхні. Бобе, 22 години 3 хвилини. У мене годинник точний.
Боб. Я коригую свого.
Меггі. Хочу щось попросити у тебе. Севілла зробив добре, залучивши мене до чергування. Однак я не зоолог. Чи не міг би ти таємно ставити мене в курс справи, коли я чогось не помічу?
Боб. Гаразд.
Меггі. Що робить Іван? Я його майже не бачу, бо на воді хвилі.
Боб. Він підплив під Бессі й кусає її за хвоста. А зараз він відпускає її і взяв у рот її правий плавник.
Меггі. Мені здається, що Бессі вигинається, намагаючись взяти його за хвоста.
Боб. Так. Він залишає її та й пірнає, роззявивши пащу. Увага! Він затуляє її пащу своєю.
Меггі. Гадаю, що він у такий спосіб хоче примусити її замовкнути. (Сміється).
Боб. Чи він видає звуки?
Меггі. Різні: дзявання, свист, рипіння, а іноді щось таке дивне, схоже на сміх.
Боб. Він відпускає її й відпливає. Ні, це була хитрість, він повертається… Вчепився знову за її спинний плавник. А тепер відпускає і кусає за хвоста.
Меггі. Вона робить з ним те саме.
Боб (сміється). І жодне з них не хоче відпустити одне одного. Вони клубочаться у воді, мов двоє борців-кетчерів. Чи бачила ти, як б'ються двоє дельфінів-самців?
Меггі. Ні.
Боб. Вони так само хапають одне одного, тільки кусаються серйозніше, вони жахливо ранять один одного. За якийсь час вода червоніє від крові.
Меггі. Я не бачу крові.
Боб. Ні, однак, коли вони проходять повз ілюмінатор, я бачу сліди зубів на плавниках. (Мовчання).
Меггі. Здається, вони вгамовуються. Кружляють басейном, Бессі всередині кола.
Боб. Вони відпочивають після свого кетчу. (Тиша). Вимикаю магнітофон.
Меггі. Я також.
Боб. Говорять від ілюмінатора. 22 години 45 хвилин. Іван допіру просковзнув під Бессі й гладить її кінчиком свого плавника. Увага! Він відпливає! Бессі наздоганяє його й підпливає під нього. Вона торкається писком й щипає дельфіна.
Меггі. Ось знову щипає, цього разу все його тіло. Невже ми повинні описувати це щипання. Така одноманітність!
Боб. Ні. Вони знову почали кружляти. Знов заспокоюються. Після шалених хвилин наступає спокій.
Меггі. Чи можу я скористатися нагодою, щоб тебе запитати?
Боб. Прошу.
Меггі. Мені завжди кортіло тебе спитати: ти католик?
Боб. Ще ні. Але мене це дуже приваблює.
Меггі. Що ж тебе приваблює в католицизмі?
Боб. Дисципліна й сповідь.
Меггі. Я не певна, що правильно збагнула тебе!
Боб. Зрештою, зараз не час про це дискутувати.
Меггі. Але зараз більше нема про що говорити.
Боб. Справді. Зупиняю магнітофон і оголошую перекур.
Меггі. Говорять з поверхні. Вони починають ворушитися.
Боб. Так, я бачу. Бессі пливе під Івана, а той стає нерухомим. Вона кусається. Іван весь у напруженні, фотографую. Уперше бачу це диво так виразно й. так зблизька. Дуже цікаво.
Merrі. Вона, здається, не розуміє його.
Боб. Ні. (Тиша). Не поталанило. 22 години 45 хвилин.
Меггі. Знову закружляли. Може, дельфінка ремствує, що він мало залицявся до неї. Боб. Ну й тлумачення.
Меггі. Ніяк не збагну, чому люди подібний гріх порівнюють з чимось страшним. Це має такий невинний вигляд…
Боб. Невинний у дельфінів, а не у нас. Меггі. Чому?
Боб. О, доведеться довго пояснювати.
Меггі. Ти сказав: приваблює католицька сповідь. Зізнаюсь, тут тим паче я нічого не розумію.
Боб. На мою думку, то велика річ мати змогу сказати, хто ти і що ти робиш, для кого ти стараєшся.
Меггі. Саме не мені й здається небезпечним: аби та особа тобою розпоряджалася. Це щось на зразок того, коли б твою совість відділили від тебе.
Боб. Ти пуританка. Твій бог не є богом. Це – твоя совість.
Меггі. О ні, зовсім не так. Я не пуританка.
Боб. Гаразд, зараз не час говорити про це. Повернімось до своїх обов'язків. (Пауза).