Діти його ще майже не бачили. Крім як у тітки Хани, у дядька Пині, у великій синагозі, у старій синагозі й в холодній молитовні, де співає кантор Цаля, воронківські діти майже ніде не були. Але ж у місті є ще чимало вулиць та інших цікавих місць. Є ріка Альтиця й ріка Трубейла і довгий міст. А Підвірки, що за мостом! Підвірки — це щось на зразок окремого міста, проте вони частина Переяслава. Звідти походить Арнольд з Підвірок. Цей Арнольд частенько навідує Нохема Рабиновича, щоб посидіти з ним, побалакати про Маймояіда, про "Кузрі" *, про Баруха Спінозу * й Мойсея Мендельсона, а також про інших великих людей, що їх Шолом не міг запам'ятати, крім одного на ім'я Дрепер, який добре запав йому в голову... "Арнольд дуже освічена людина,— казав батько, який був високої думки про нього.— Якби Арнольд не був євреєм, то він би міг стати прокурором". Чому саме прокурором, чому єврей не може стати ним,— цього Шолом ще не міг зрозуміти. Він знав лише одну відміну антисемітизму — собак. З власного досвіду. У Воронкові сільські хлопчики якось нацькували на нього собак, які повалили його на землю й порвали, залишивши слід аж по сей день.
Арнольдові з Підвірок герой цього життєпису дуже завдячує своєю дальшою освітою, і тому ми ще з ним зустрінемось. А поки що маємо бейн-газманім і переддень свят. Час познайомитися з місцевими хлопчиками й придбати нових товаришів.
Серед синків почесних городян особливо визначався Мойше-Іцхок, Вігдорів син, рудий хлопчик, прилизаний, в альпаговому сурдутику й такий пихатий, що гребував розмовляти навіть із самим собою. І мав рацію. По-перше, його батько — власник будинку з білим балконом. У цьому будинкові є безліч всіляких годинників та годинничків, і коли настає дванадцята година, всі ці годинники починають так бити, що можна оглухнути. А сам Іцхок-Вігдор завжди тягається з усім світом, і очі в нього якісь розбійницькі — хлопчики в синагозі аж тремтять від його погляду.
На другому місці стоїть Зяма Корецький, трошки сутулий, один з найвідчайдушніших пустунів. Він приятелює не з кожним хлопчиком, та й не кожен хоче з ним приятелювати, бо його батько, петербурзький адвокат,— вільнодум і підстригає бороду, а на носі в нього якісь дивні окуляри, що звуться пенсне. Оцей Зяма навчив усіх хлопчиків міста купатися, плавати, бігати на ковзанах і ще багато такого, чого не всі єврейські діти вміють.
Після Зями йдуть синок Ісрола Бендицького, блідий, кволий хлопчик, пихатий Хайтл Рудерман — вчителів син, Авремл Золотушкін, чорний, як арап, Мерперти й Ліп-ські — чепуристі пестуни в начищених чобітках. До них не кожен наважиться підійти й заговорити, бо хто може собі дозволити щодня носити такі наваксовані чобітки? Далі йдуть маленькі Канавери — страшенні бешкетники, що завжди граються з собаками й мучать котів. З усіма цими хлопчиками Шолом не хотів приятелювати. Він волів мати за товаришів таких дітей, як Мотл Срібний, хлопчик з довгими пейсами, що грав на скрипці, або Еля, Додів син, жвавий, сміхотливий хлопчак, тощо. З ними Шолом молився в одній синагозі з спільного молитовника і з ними разом пустував: перекривляв шамеса Рефоела, показуючи, як тон дивиться одним оком і вигукує співучим голосом: "Вісімнадцять гульденів за кошена!" *, або Вову Корецького, що висвистує носом, Беню Канавера, що жує табаку, Іцхока-Вігдора, що весь час знизує плечима, Шолома Віленського, що раз у раз гладить борідку й шморгає носом. Є, хвалити бога, кого перекривляти. Ось, скажімо, взяти меламеда Гармізо, який читає тору. Шолом дві суботи підряд вивчав, як Гармізо спочатку розхитується на одній нозі, потім, скрививши рябе обличчя, починає щирити жовті зуби, випростує довгу шию, поводить гострим носом в повітрі вгору-вниз і раптом як гукне дивним гортанним голосом: "Диви, я дав тобі життя й добро, смерть і зло..." Можна померти зо сміху! Всі, хто бачив, як Шолом перекривляє Гармізо, присягалися, що це викапаний Гармізо. Але сам Гармізо, дізнавшись, як Шолом його перекривляє, був дуже незадоволений. Він не полінувався, пішов до Нохема Рабиновича й розповів йому геть усе: він, Гармізо, чув, що в реб Нохема є хлопчик, який його перекривляє під час читання тори. Це викликало переполох у Рабиновичів. Нохем обіцяв розслідувати справу, як тільки діти прийдуть додому. Коли діти прийшли, до них одразу взялися. Батько, звісно, здогадався, що то, мабуть, Шоломові витівки.
— Іди-но сюди, Шоломе, покажи, як ти удаєш меламеда Гармізо під час читання торд.
— Як я його удаю? Отак-о!
І Шолом, розхитуючись на одній нозі, скривив обличчя, як Гармізо, вищирив зуби, випростав шию, повів носом вгору-вниз і почав якимось дивним гортанним голосом: "Диви, я дав тобі життя..."
Шолом ще ніколи не бачив, щоб батько так сміявся, як цього разу. Він ніяк не міг спинитись. Коли він нарешті заспокоївся, викашлявся й витер очі, то звернувся до дітей:
— Бачите, до чого веде байдикування під час бейн-газманім? Швендяєте без діла, в голову лізуть всілякі дурниці, казна-що — перекривляти меламеда Гармізо, коли він читає тору (тут батько не стримався й сховав своє сміхотливе обличчя в хустинку). Бог дасть, одразу після кучок ви знову підете в хедер. Годі, скінчилося бейн-газманім!
Раз бейн-газманім уже кінчається, то треба ж наостанку хоча б погуляти як слід!
І дітлахи намагалися використати свій вільний час якнайкраще, знайомилися й приятелювали не перебираючи з найвідчайдушнішими хлопчаками, гуляли, як ті рекрути перед набором. Воронківські хлопчики показали своїм переяславським приятелем, що хоч вони з маленького містечка, проте знають багато таких речей, які переяславським хлопчикам невідомі. От, скажімо, вони не знають, що до кожного імені можна додати риму. Візьміть, яке хочте ім'я, наприклад, Мотл: Мотл-капотл, друмен-дротл, Йосеф-сотл, ерец-кнотл; Лейбл: Лейбл-капейбл, друмен-дрейбл, Йосеф-сейбл, ерец-кнейбл; Янкл: Янкл-капанкл, друмен-дранкл, Йосеф-санкл, ерец-кнанкл. І так кожне ім'я.
Переяславські хлопчики також не знали мови-переверт-ня, тобто як розмовляти навиворіт. Скажімо: "Сьо я юлпо-таз ебет в укип", тобто: "Ось я затоплю тебе в пику". Або: "Ан ібот юлуд", тобто: "На тобі дулю". Шолом міг розмовляти такою мовою не запинаючись цілу годину. Це ж справжня насолода — ви можете говорити такою мовою людині просто в очі все, що вам заманеться, а вона стоятиме, розпустивши вуха, і нічого не зрозуміє. І що то за хлопчаки в Переяславі, які пропускають попа, як звичайну людину, не кинувши йому вслід жодного словечка? Воронківські хлопчики не такі дурні, щоб пропустити попа й не зачепити його. Побачивши попа, усі хлопчики, хоч би скільки їх було, звичайно вишиковуються позад нього й співають йому вслід: "Піп волохатдй — ніс кдрпатий, сідай
на кобилу, їдь в могилу! Мені щастя, тобі трясця! Мені — гуляти, тобі — помирати!" Переяславські діти казали, що тут, у Переяславі, не можна дражнити попа, бо за це ще нагорить. От тобі й на, попа боятись! Звісно, недобре, коли піп переходить тобі дорогу, але чого його боятися? Пере-яслав таки велике місто й гарне, нічого казати, але у Воронкові під час бейн-газманім було веселіше. Так думали воронківські хлопчики. Проте вони були не від того, щоб дні бейн-газманім у Переяславі тривали без кінця.
28
МЕЛАМЕДИ Й ВЧИТЕЛІ
Реб Арн з Ходорова.— Мел а мед-фантазер.— Ціла галерея меламедів. —Мела мед Мониш з "кісточкою". — Учні грають у карти в хедері
Бейн-газманім ще не закінчилося, свята ще не почались, а Нохем Рабинович уже напитував меламеда для дітей. У місті було кілька меламедів. По-перше, згаданий нами Гармізо, що так добре читав тору. Далі — реб Арн з Ходорова, дуже гарний меламед, але страшенний фантазер. Він розповідав учням якісь безглузді, дивні історії з стародавніх часів. Наприклад, історію про свого діда-бо-гатиря, який нікого не боявся. Раз узимку його дід проїжджав уночі повз ліс. Раптом з лісу вискочили дванадцять голодних вовків і погналися за саньми. Його дід, недовго думаючи, зскочив з саней, засунув руку кожному вовкові в пащу й вивернув усіх вовків навиворіт!
І ще одну історію розповідав він про свого діда, як той вирятував з біди ціле місто. Якось у неділю селяни, що приїхали на ярмарок, попилися й почали бешкетувати. Дід саме тоді молився. Він швиденько скинув молитовний убір, схопив найдужчого бешкетника обома руками за ноги та й почав дубасити ним по п'яних головах. П'яні заводіяки почали падати, як мухи. Вибивши їх до ноги, дід відпустив бешкетника, сказавши йому на прощання: "Тепер можеш іти додому, а я піду помолюся..."
Його дід визначався не тільки неймовірною силою, він ще був страшенно неуважний. Дід, бувало, так замислювався, розповідав реб Арн, що життям важив. Так він одного разу довго ходив задумано по кімнаті: ходив-ходив, ходив-ходив, коли гульк — він стоїть на столі!..
Отакий меламед він був, оцей реб Арн з Ходорова. Далі йшла ціла галерея меламедів, як-от: реб Єшія, Меєр-Герш, Якір-Симха, кайданівський меламед, Мендл-товстун. Але кожен з них мав свою ваду: хто добре знав талмуд, той погано знав біблію, а хто знав біблію, не знав талмуда. З усіх меламедів найкращий був, мабуть, Мендл-товстун, але він мав звичку мордувати своїх учнів. Діти, почувши ім'я Мендла-товстуна, аж тремтіли від страху. Щоправда, меламед Мониш теж бив дітей, але знав міру. А цей Мендл-товстун міг забити на смерть. Зате як добре він учив! Батько обіцяв дітям, що з одним з цих двох останніх меламедів він, дасть бог, домовиться.
Отже, меламедом вони вже були забезпечені. Тепер залишалося подумати про письмо. Писати єврейською мовою вони навчилися ще в Воронкові у реб Зореха. Але як його бути з російською мовою? Друг Рабиновичів Арнольд з Підвірок, про якого уже була мова, порадив віддати дітей у єврейське училище * — недорого й добре. Та баба Минда, почувши це, заприсяглася, що поки вона живе на світі, її внуки залишаться євреями, і тут уже нічого не можна було вдіяти. Тоді почали радитися з приводу вчителів. Нойах Бусл — гарний вчитель, але він візників зять. Писар Іця, що вчить за письмовником, гарно пише, але погано знає мову. Писар Авром, Іцин брат, теж погано знає мову та ще й пише не дуже гарно. Що ж його робити? Отож вирішили запросити меламеда Мониша — цей пасує більш за всіх: він знавець біблії й тямить у талмуді, добре знає дик-дук * і чудово пише російською мовою.