Воно тільки й важить. Як ви цього не розумієте? Я кохаю вас і хочу, щоб були ви моя. Гадаю, це цілком природно. Я завжди спостерігав на конях, на собаках і на інших тваринах, що все природне є добре. Від цього не втечеш, Сексон; я хочу вас мати за жінку і сподіваюся, що й ви схочете мене мати за чоловіка. Може, мої руки не такі ніжні, як у бухгалтерів та крамарчуків, проте вони працюватимуть на вас, захищатимуть вас що є сили і кохатимуть вас, Сексон, над усе.
Здавалося, первісний антагонізм двох статей, що завжди відштовхував Сексон від чоловіків, раптом зник.
Вона відчувала, що зараз не треба бути насторожі. Це була не гра. Настало те, чого вона так довго чекала, про що марила. Перед Біллі вона почувала себе беззбройною, і в цьому почутті була якась велика втіха. Ні в чому не могла вона йому відмовити — навіть і тоді, якби виявилося, що й він такий, як усі. Свідомість цього приголомшила її, але разом з тим породила певність, що поведінка його буде зовсім інакша.
Сексон мовчала. Палаючи тілом і душею, вона почала обережно висмикувати віжки з його лівої руки; він не розумів, навіщо це їй, але, побачивши, що вона домагається свого, перекинув віжки у праву руку і простяг їй ліву. Голова Сексон схилилася над нею, і губи її припали до його мозолястої долоні.
На мить він остовпів.
— Це навсправжки? — схвильовано промурмотів він.
Замість відповіді вона ще раз поцілувала його руку,
прошепотівши:
— Я люблю ваші руки, Біллі. Для мене на світі немає рук кращих за ваші; треба було б говорити довго-довго, годинами, аби розповісти вам геть-чисто все, що я до них відчуваю.
— Тпру-у! — гукнув він на коні.
Він зупинив їх, заспокоїв своїм тихим голосом, і віжки намотав на батога. Потім обернувся до Сексон, пригорнув її до себе і притиснувся устами їй до уст.
— О Біллі, я буду вам доброю дружиною, — прошепотіла вона, коли їхні губи роз'єдналися; неначе приглушене ридання тремтіло у неї в голосі.
Він поцілував її звологнілі очі, а тоді знов уста.
— Тепер ти знаєш, про віщо я думав і чому так спітнів за сніданком. Я не міг далі терпіти, нічого тобі не кажучи. Розумієш, ти сподобалася мені з першої хвилини, з першого погляду.
— Я теж покохала тебе, Біллі, здається, з першого дня. Я так пишалася тобою тоді на гулянці — ти був такий добрий і привітний, такий дужий, усі чоловіки ставилися до тебе з такою повагою, а дівчата всі зазирали тобі у вічі; як завзято ти бився тоді з тими трьома ірландцями, коли я сховалася за столиком. Я не могла б віддатися за чоловіка, якби ним не пишалася, а я так пишаюся тобою, так пишаюся…
— Е, та я ще дужче пишаюся собою, що спромігся
здобути тебе, — скрикнув він. — Це занадто гарно, — просто неймовірно! Ну ж за кілька хвилин задзвонить будильник і розбудить мене? Але якщо й задзвонить, то треба скоріше використати ці кілька хвилин! Начувайся, коли б я тебе не проковтнув, — так-бо зголоднів за тобою!
Він стиснув її в обіймах, пригорнувши до себе так міцно, що аж боляче стало. Після тих хвилин, що видалися їй за роки раювання, руки його ослабли й випустили її; насилу він примусив себе опам'ятатись.
— А будильник ще не дзвонить! — прошепотів він, притулившись щокою до її щоки. — Навкруги темна ніч, он там Фрутвейл, а ось спокійно стоять серед дороги Король і Принц. Ніколи не думав я, що настане час, коли мені не схочеться сіпонути віжками й правити парою баских коней. Але час цей таки настав. Я не можу відірватися від тебе, а треба їхати — пізно, та й справу одну треба залагодити. Ой, не хочеться! Оце мені їхати, немов помирати, — а треба.
Він посадовив її, де й перше вона сиділа, вкутав їй ноги запоною і свиснув на коні, що почали вже непокоїтися.
За півгодини він знову гукнув: "Тпру-у!"
— Я знаю, що не сплю зараз, — але, може, все те, що було, мені лише вві сні ввижалося? Я мушу впевнитися, що то був не сон.
І він знов затиснув у жмені віжки і пригорнув дівчину.
РОЗДІЛ XII
Для Сексон дні збігали непомітно. Вона ще працювала в пральні і працювала навіть завзятіше, а увесь вільний час присвячувала Біллі та готуванню до великої зміни, що мала відбутися в її житті. Виявилося, що Біллі дуже нетерплячий коханець, — він вимагав, щоб шлюб відбувся негайно, на другий день після освідчення, і насилу погодився відкласти щонайдалі на тиждень.
— Навіщо чекати? — питався він. — Адже ж ми не молодшаємо з кожним днем… А кожен зайвий день чекання — змарнований!
Нарешті він мусив погодитися на один місяць — і вийшло це на добре, бо за два тижні його з кількома іншими биндюжниками перевели на працю з великих стаєнь Корберлі й Моррісона до Західного Окленду. Отже, розшуки помешкання в протилежній частині міста припинилися. Біллі з Сексон найняли затишний будиночок — чотири невеличкі кімнати — за десять доларів на місяць на Пайн-стріті, між вулицями Четвертою та П'ятою. Це було недалеко від залізничних будівель Південно-Тихоокеанської залізниці.
— Просто за дурничку віддали нам хату, — радів Біллі.— Ти ж тільки здумай: навіть найменша з цих кімнат краща проти тієї, де я тепер живу, а я сплачую за неї аж шість доларів на місяць.
— Зате в твоїй е меблі,— нагадала йому Сексон. — А то велика різниця.
Але Біллі не згоджувався.
— Я не вчений, Сексон, але знаю чотири правила арифметики: у скруті я не раз заставляв годинника, тож навчився вираховувати відсотки. Як на твою думку, скільки коштуватиме нам опорядити нашу господу — купити килимки на підлогу, лінолеум для кухні й усе таке?
— Гадаю, що можна буде обійтися трьома сотнями, — відказала вона. — Таких грошей вистачить — я вже над цим міркувала.
— Три сотні! — промурмотів Біллі, зосереджено насупивши брови. — Три сотні доларів, даймо, по шість відсотків, — отже, шість центів на долар, шістдесят центів на десять доларів, шість доларів на сотню, на три сотні — вісімнадцять доларів! О, на десять я вмію множити, — не турбуйся! Тепер поділи вісімнадцять на дванадцять — маєш півтора долара відсотків на місяць. — Він замовк, тішачись своєю вченістю. Аж тут у нього на обличчі промайнула нова думка. — Стривай! Це ще не все! Ще ж відсоток за меблі на чотири кімнати! А тепер поділи на чотири. Скільки вийде, як поділити півтора долара на чотири?
— П'ятнадцять на чотири буде три і три залишається, — зацокотіла Сексон. — Тридцять на чотири — буде сім; отже, двадцять вісім, два залишається; а дві чверті становлять половину. Готово!
— Ну й ну! Ти, я бачу, в обрахунках жвава! — Він примовк на хвильку. — Я за тобою не стежив… то скільки в тебе, кажеш, вийшло?
— Тридцять сім центів з половиною.
— Ага! Тепер побачимо, скільки я переводжу грошей на свій закамарок. Десять доларів на місяць за чотири кімнати, це буде два з половиною долари за одну. Додай до цього тридцять сім з половиною центів на меблі — буде два долари вісімдесят сім центів з половиною. Відніми від шести доларів…
— Буде три долари дванадцять з половиною центів, — швидко підказала Сексон.
— Маєш! Отже, три долари дванадцять з половиною центів я заробляю на кожній нашій кімнаті. Ти диви! Виходить, шлюб це все одно, що ощадна каса!
— Але ж меблі псуються, Біллі.
— Ото нечиста сила! Як же це мені з голови вискочило? Треба було й це врахувати. Ну, та дарма, ми на нашому будиночку здорово заробили! Чи так чи сяк, а наступної суботи ти вийдеш, не затримуючися, з пральні, і ми підемо купувати меблі. Учора ввечері я заходив до Селінгера. Я йому дам одразу п'ятдесят доларів, а решту сплачуватиму по десять доларів щомісяця. За двадцять п'ять місяців розквитаюся, і меблі будуть наші. І пам'ятай, Сексон, купуй усе, чого тільки душа забажає, хоч би яких грошей воно коштувало. На те, що потрібне для нас, грошей не треба жаліти. Зрозуміла?
Вона кивнула головою, і обличчя її не зрадило: Біллі нічого не знав про численні дрібненькі господарські хитрощі, яких вона понадумала, аби зберегти зайвого цента. Очі їй радісно затуманились.
— Ти такий добрий до мене, Біллі,— прошепотіла вона, горнучись до нього, і враз опинилася в його обіймах.
— А-а, то ви вже зворкувалися! — скрикнула Мері одного ранку в пральні. Дівчата не пробули й десяти хвилин за роботою, як око Мері помітило у Сексон тоненьку каблучку з топазом на середньому пальці лівої руки. — Хто ж той щасливець? Чарлі Лонг чи Біллі Робертс?
— Біллі,— почулася відповідь.
— Тю! Береш собі хлоп'ятко на виховання, еге?
Мері помітила, як прикро допекли ці слова приятельку, і враз схаменулася.
— Бач яка!.. Та я жартую! Ох, і рада ж я за тебе!.. Біллі чудовий хлопець, і я така рада, що ти будеш за ним. Не багато знайдеться таких, як він, — а якщо й знайдуться, то не вельми охочі женитися. Вам обом пощастило. Ви скроєні одне для одного. Кращої жінки за тебе не знайде він серед наших дівчат. Коли ж весілля?
За кілька днів дорогою з пральні Сексон зустріла Чарлі Лонга. Він заступив їй дорогу, набиваючись на розмову.
— То ви тепера воловодитеся з боксером, — буркнув він. — Сліпець і той бачить, чим ця пісенька скінчиться!
Уперше в житті не злякалася вона цього здоровезного, чорнобрового парубка з волохатими руками й пальцями, що стояв перед нею. Вона показала йому ліву руку.
— Бачите цього персня? Хоч який ви там дужий, а не спромоглися вдягнути мені такого на палець. А Біллі Робертс зробив це за один тиждень. Він пошив вас у дурні, Чарлі Лонгу, і потрапив поладнати зі мною.
— А нехай вам трясця! — відрубав Лонг.
— Він не такий, як ви, — не спинялася Сексон. — Біллі — справжній чоловік, чесний і порядний.
Лонг хрипко зареготався.
— Він з вами спритно впорався!
— Із вами також! — відтяла вона йому.
— Я міг би вам багато дечого про нього розказати. Повірте, Сексон, — тиха вода греблі рве. Якби ви знали…
— Краще не в'язніть до мене, — урвала його Сексон. — А ні, то я йому все скажу, і він вам покаже, хвалько ви нікчемний!..
Лонг ні в сих ні в тих переступив з ноги на ногу, а тоді неохоче відступився:
— А ви козир-дівка! — скрикнув він, нарешті, аж трохи захоплено.
— І Біллі Робертс не згірший за мене! — засміялася вона й рушила своєю дорогою. Пройшовши кілька кроків, вона зупинилась. — Слухайте-но!.. — гукнула вона.
Здоровань коваль обернувся до неї.
— Там за рогом стоїть каліка. Підіть і почастуйте його стусанами, якщо вам руки сверблять.
За короткий час своїх заручин Сексон спокусилася на одну зайву витрату.