126] Яка ганьбить ті блага зіпсуттям.
127] Всі, блага прагнучи на кожнім слові,
128] Щоб душу заспокоїти в житті,
129] Його шукать собі хоч де готові.
130] Холодні, мляві, неретельні, ті,
131] У кого в серці забарне горіння,
132] Спокутують отут, по каятті.
133] Ще благо є — без щастя, без радіння,
134] Воно не є щасливим та ясним,
135] І не благі в нім суть, плоди й коріння.
136] Любов, що надто упада за ним,
137] Спокутується в колах трьох горішніх,
138] А що їм дано, трьом шляхам смутним, —
139] Я не скажу: побачиш сам на грішних".
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Великий вчений закінчив промову
2] І пильно в очі зазирнув мені,
3] Питаючись, чи маю сумнів знову.
4] Мене пекли цікавості вогні,
5] Та я мовчав, а у собі карався:
6] "Йому набридли розпити смішні".
7] Помітивши, що більш я не питався,
8] Хоч і жадав, — мій батько дорогий
9] Мене зохотив, бо до мене вдався.
11] Твій пломінь, щоб ці очі розгляділи
12] Усе, чому ти надаси ваги.
13] То, може, ще розкажеш, батьку милий,
14] Про ту любов, що ти до неї звів
15] Усі — благі і протилежні — сили".
16] "Спрямуй сюди свій ум, — він одповів, —
17] І помилки збагнеш тих сліпооких,
18] Що іншим стали за поводирів.
19] Бо, створена для почуттів глибоких.
20] Душа стремить приємному устрій,
21] Потрапивши в полон утіх високих.
22] Тоді ваш розум уявляє річ
23] І вимальовує її звабливо,
24] Аж та ввижається душі увіч.
25] Як пристрасть виросте, стає на диво
26] Любов'ю, ба природою вона
27] Й захоплює в утісі вас жадливо,
28] І, як вогонь, спахнувши, почина
29] У небо прагнути, ген-ген у висі,
30] Бо там навкруг — його речовина,
31] Так квапиться душа віддатись втісі —
32] Не терпить цей духовний рух оков,
33] Аж поки мрії всі ще не збулися.
34] Тепер наочно бачиш ти, що знов
35] Неправду твердить дехто незугарний,
36] Мовляв, похвальна всяка в нас любов.
37] Усяка-бо любов, на погляд марний,
38] Є гарна зроду — а бува, на глум,
39] Негарним виливок, хоч віск і гарний".
40] "Твої слова і мій уважний ум
41] Поняття склали про любов чудовні,
42] Та не розвіяли непевних дум, —
43] Сказав я: — Як любов приходить зовні,
45] Чи праведні в нас вчинки, чи гріховні".
46] А він: "Скажу усе щодо ума,
47] А з іншим всім, до віри приналежним,
48] То Беатріче справиться сама.
49] В сутті, од речовини незалежнім,
50] Та з нею в непоривному зв'язку
51] Є здатність із могуттям необмежним.
52] її не видно в жодному кутку,
53] А виявляється вона у чині,
54] Немов життя рослини у листку.
55] На першого осягнення причині
56] Не знаєтесь — вона в запоні мли,
57] Як перших пристрастей ті глибочіні,
58] Що в вас існують, наче у бджоли
59] Потреба медом повнити колоди, —
60] Й водінням цим — ні гани, ні хвали.
61] Для згоджування з волею, з природи
62] Закладено в вас здатність міркувать,
63] Що помага вам на порозі згоди.
64] Отож у вас є змога обирать
65] І змога є щоразу осягнути,
66] Чи буде з цього зло, чи благодать.
67] Хто мислить і досяг самої суті,
68] Той вроджену свободу визнає,
69] На ній мораль оперта має бути.
70] Коли ж любов велика настає
71] Лише тому, що неминучість кличе, —
72] Ви вільні погасить чуття своє.
73] Цю благородну здатність Беатріче
74] В слова "свобода волі" убира.
75] Не забувай цього при вашій стрічі".
76] Над північ до високого шатра
77] З'явився місяць, розігнавши зорі,
78] Сліпучіший од мідного відра,
79] І рушив небом по тропі прозорій,
80] Де сонце йде тонуть, як бачить Рим,
81] Між сардів з корсами в вечірнім морі.
82] Шляхетний дух, що П'єтола із ним
83] Найбільш славетна в Мантуанськім краї,
84] Ізняв тягар у розумі моїм.
85] Пропали дум непевних чорні зграї.
86] Я був після поетових речей,
87] Мов той, хто пада з ніг, бо засинає.
88] Та раптом сон утік мені з очей,
89] Коли почувся ззаду крик шалений.
90] До наших наближаючись плечей.
91] Як береги Асопу та Ісмени
92] Колись вночі дивилися на біг
93] Фівян у празник Бахуса священний,
94] Так в цьому колі бачити я міг,
95] Що добра воля та любов погнали
96] Покутні тіні по кільцю доріг.
97] І зараз же повз нас вони промчали
98] В нестримнім потягу до чистоти,
99] І дві з них перші у сльозах кричали:
100] "Марія в гори квапилася йти,
101] А Цезар, не затримавшись в Марсільї,
102] В Ілерду поспішав — перемогти".
103] "Мерщій, мерщій! Не гай часу в свавіллі
104] Та без любові, — так гукав ще хтось, —
105] Зазеленіє благодать в зусиллі".
106] "О душі, в кому полум'я знялось
107] Там, де раніш не жевріло нічого,
108] Ані чуття до іншого когось,
109] Цього — кажу я правду вам — живого
110] Піднятись на вершину порива,
111] То де найближчий є тут шлях для нього?"
112] Такі були вождя мого слова,
113] І хтось із духів одповів: "За нами
114] Ідіть — там отвір сходи відкрива.
115] Такі ми повні світлими чуттями,
116] Що не спиняємось; і я б тужив,
117] Якби нечемним здався перед вами.
118] Абат в обителі Сан-Дзено, жив
119] В Вероні я при добрім Барбароссі,
120] Який в Мілані скорб та сум лишив.
121] А той, кому ногою довелося
122] В могилу стать, оплаче монастир
123] І лад, який панує в ньому досі,
124] Бо син його, спотворений на взір
125] Породою, і тілом, і душею,
126] Найменше дбає про любов та мир".
127] Можливо, тінь гукала ще; за нею,
128] Проте, ми йшли на відстані значній,
129] А це зберіг я пам'яттю своєю.
130] І той, хто був порада й провід мій.
131] Сказав: "Поглянь, як на бігу ці душі
132] Укусів завдають нудьзі жахній".
133] "Ті, хто пройшов по морю, як по суші, —
134] Гукало двоє, — в мандрах полягли,
135] Йордан же сприймуть юні очі й уші.
136] Ті, що відмовились і утекли
137] Од подвигів Анхізового сина,
138] Себе ганьбі повсюдній прирекли".
139] Коли од них звільнилася стежина,
140] Бо всіх поспішливих заніс порив,
141] У мене думка виникла єдина,
142] А з неї кольористий рій злетів —
143] Таке було цікаве різновиддя,
144] Аж очі із утіхи я закрив,
145] І думи обернулись на сновиддя.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
1] У час, коли не линуть рештки спеки
2] До Місяця, бо в зоряних полях
3] Долають їх Земля й Сатурн далекий;
4] Коли зі сходу йде по небесах
5] Фортуна геомантова велика,
6] А ззаду вже ясніє сонця шлях, —
7] Мені приснилась жінка — недоріка,
8] Кульгава, косоока та без рук,
9] Обличчя ж мала, як той мрець-каліка.
10] Я розглядав її, і, мов той сук
11] Під сонцем кригу паростком ламає,
12] Під зором тим ліг зрозумілий звук
13] їй на язик; я вздрів, що стан спрямляє
14] Вона, і краска грає на лиці,
15] Як почуття любовне вимагає.
16] Вона, знайшовши звук на язиці,
17] Співати стала так, що полонена
18] Була моя увага в цім сильці.
19] "Я, — почала, — я ніжна та сирена,
20] Чий спів людей чарує в млі морській,
21] І тьмарить розум їх жага вогненна.
22] З дороги звів Улісса голос мій,
23] І всіх принадить тих моя щедрота,
24] Хто в пісні закохається моїй".
25] Спокусниця ще не закрила рота,
26] Як заступила враз її сильце
27] В жіночу постать втілена чеснота.
28] "Віргілію, Віргілію, хто це?" —
29] Вона сказала. Він же приступився,
30] Вдивляючись у пресвяте лице.
31] Роздерши одяг, що на грудях збився,
32] Вона весь оголила їй живіт,
33] І я від смороду аж підхопився.
34] Коли я знову подививсь на світ,
35] Поет сказав: "Будив тебе я тричі,
36] Шукаймо шлях до бажаних воріт".
37] Я встав, і далі рушили ми швидше.
38] У сяйві дня сіяла висота,
39] З-за спин же сонце сяло на узбіччі.
40] Я ззаду йшов, немов людина та,
41] В якої голова з думок похила,
42] Мов половина арки у моста,
43] Коли якась промовила нам сила:
44] "Ви підійдіть, тут сходи", — і в посла
45] Небес у мові лагідність яскріла.
46] Мов лебідь, розпростер він два крила,
47] Провів нас обережно за стіною,
48] Що грізну кручу колом обнесла.
49] Змахнув пером по лобі й наді мною,
50] "Блаженні плачущії, з їх-бо сліз, —
51] Сказав, — зросте їм радість супокою".
52] "Чому замислився, уткнувшись вниз?" —
53] Спитав вожай, коли пішли ми вгору,
54] А вісник одлетів у блиску риз.
55] І я: "Такого у думках роздору
56] Через останню я зазнав мару,
57] Що під ногами загубив опору".
58] "Побачив чародійку ти стару, —
59] Сказав він, — пані у подальших колах?
60] Побачив, як її розкрити гру?
61] Та кинь; стопою бий по скелях голих,
62] Не зводь очей з примани, що кружить
63] Цар вічно буде в вічних видноколах".
64] Як сокіл поглядає, що лежить
65] У пазурах, і, на мисливця слово
66] Зірвавшись, вмить до здобичі спішить, —
67] Так я, з тих слів наснагу мавши знову,
68] Нарешті подолав східцями схил
69] Крізь кам'яну вузьку й круту закову
70] І, опинившись в п'ятому із кіл,
71] Побачив душі, що лежать в риданнях,
72] Лицем у ґрунт, явивши небу тил.
73] І шепотіли у гірких стражданнях
74] Вони: "Прильпне душа моя землі", —
75] І потопав псалом в сумних зітханнях.
76] "Обранці, в кого муки не малі
77] Маліють з мрій про правосуддя вище,
78] Порадьте шлях на дальші нам щаблі!"
79] "Коли ви не лежать, а далі йти ще
80] З'явились, кожен з вас свій крок направ
81] Десницею до крутояру ближче".
82] Питав поет, і нам відповідав
83] Хтось спереду, і уловив я в очі
84] Того, хто співрозмовником нам став.
85] Я в вічі глянув вчителю, й охоче
86] Він рухом дозвіл дав на те мені,
87] Чого, як зір мій промовляв, він хоче.
88] Виконуючи думи потайні,
89] До того підійшов я запитати,
90] Чиї слова подобались ясні,
91] І мовив: "Душе, молиш благодаті,
92] Без неї ж не піднімеш голови,
93] Та перестань хоча б на мить ридати.
94] Хто був ти? Ниць чом лежите всі ви?
95] Чим помогти тобі, коли між люди
96] Вернусь туди, звідкіль іду живий?"
97] І він мені: "Ти взнаєш суть осуди,
98] Та перш скажу: Петра наслідник бих
99] Апостола я, відомо ті буди.
100] В містечках Сьєстрі й К'явері пласких
101] Біжить ріка, що з титулом високим
102] Дала наймення для моїх близьких.
103] Строк понад місяць був достатнім строком,
104] Щоб тим тягар священних шат збагнуть,
105] Хто дбає не вбагнить їх ненароком.
106] Я пізно, леле, взнав блаженства путь!
107] Коли я римським пастирем зробився,
108] Відчув, що нам життя облуди гнуть,
109] Що в мене в серці мир не воцарився
110] Й нема його у смертному житті, —
111] І смуток за довічним розгорівся.
112] Моя душа далека в сліпоті
113] Була від Бога, в скупості потворній, —
114] І тут вона за вини не пусті.
115] Найгірше скупості судилось чорній,
116] Бо не підносити в молитві лиць —
117] Найтяжча з кар на скелі неозорній.
118] А що в нас очі до земних дрібниць
119] Були прип'яті, а істота скута,
120] То справедливість нас повергла ниць.
121] І що у нас вгасила скупість люта
122] До блага потяг, добрі вчинки з ним,
123] То справедливість руки й ноги в пута
124] Нам закувала присудом грізним,
125] Аж поки Бог не явить справедливий
126] Своєї ласки прощеним, ясним".
127] Хотів привіт сказать я шанобливий
128] Навколішках, і тільки став я, дух,
129] Зачувши, взнав про порух мій поштивий
130] І мовив: "Та навіщо цей твій рух?"
131] А я йому: "Така достойність сану,
132] Що стоячи тебе не сприйме слух".
133] "Ти, брате, встань! Всі одного ми стану, —
134] Одмовив він, — усе я там лишив,
135] Ми всі єдиному слугуєм пану.
136] Коли з євангельських виходиш слів:
137] "Не женяться", — то кривосуд знімаєш
138] Із tofo, що я тут проголосив.
139] Тепер ступай, куди ступати маєш, —
140] Сліз при тобі не можу лити я,
141] А в них засада щастя, сам ти знаєш.
142] Небога добра на землі моя,
143] Аладжа, є, — аби чого лихого
144] її не вивчила моя рідня;
145] А більше в мене там нема нікого".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Скоряється в нас воля кращій волі:
2] Як папа змусив — мусив я з зіниць
3] Взять губку, не насичену доволі,
4] Й піти з вождем, що між простертих ниць
5] Ступав до скелі ближче по стежині,
6] Мов на фортечнім мурі вздовж бійниць.
7] Бо душі, випускавши по сльозині
8] Все зло, яким укритий цілий світ,
9] Лежали покотом по широчіні.
10] Прокляття їй, вовчиці давніх літ,
11] Чия жадливість всесвіт упихає
12] В огидний та ненатлий свій живіт!
13] О небо! Все рухоме протікає,
14] Ти змінюєш його в земних речах, —
15] Коли ж той прийде, хто її злякає?
16] Ми обережно обирали шлях,
17] І з жалем слухав я, як люд цей скніє
18] У стогонах, у лементі, в сльозах.
19] Десь перед нас: "О благосна Маріє!" —
20] Почув я зойк, і згадка враз прийшла,
21] Як породілля у переймах мліє.
22] А голос вів: "Убого ти жила, —
23] Ми ясно бачим ясла у повітці,
24] Де ноша пресвята твоя лягла".
25] І ще почув я: "О, колись Фабріцій
26] Дав перевагу бідній чистоті
27] Перед багатством у скверноті ницій!"
28] Сподобались мені думки прості,
29] І я на тіні став дивитись доти,
30] Аж поки взнав, хто вів слова оті.
31] А він розповідав, які щедроти
32] Явив невинним дівам Миколай,
33] Щоб не згубили юності й чесноти.
34] "О красномовний душе, не ховай,
35] Хто був ти, — проказав я, — і для чого
36] Повторюєш хвали, відповідай.
37] Оддячу я, коли вернусь для того,
38] Щоб довершить коротку путь життя,
39] Яке спішиться до кінця сумного".
40] А він: "Хоч допомоги жду і я,
41] Вшаную благодаті я зусилля,
42] Що й тут твоє продовжують буття.
43] Я коренем триклятого був зілля,
44] Що на просторах християнських піль
45] Затінням губить все живе бадилля.
46] Молю того, хто судить все суціль:
47] Нехай кривавим відомстять бенкетом
48] За кривди Брюгге, Гент, Дує та Лілль!
49] Я звався за життя Гуго Капетом,
50] Мій рід до трону стежку вторував,
51] Дивуючи весь світ високим злетом, —
52] А дід в Парижі м'ясом торгував.
53] Коли згасали королі французів,
54] А з них останній рясу надягав,
55] Я так в руках вузду правління звузив
56] І стільки мрій плекав у голові,
57] А навкруги юрмилось стільки друзів,
58] Що став мій син короні-удові
59] Укоханим, а там линула злива
60] Посвячених у королі нові.
61] Аж поки кров мою звела манлива
62] Прованська, взята в посаг, оболонь,
63] Не варта кров була та й не шкідлива.
64] А там грабіж скрізь понесла й вогонь,
65] Спочатку зжерла, на відшкодування,
66] Понтьє, Нормандію, взяла Гасконь.
67] До вас Карл вдерся й, на відшкодування,
68] Вбив Куррадіно, а тоді й Фому
69] Вернув на небо, на відшкодування.
70] Ще прийде — знаю, статися тому —
71] Новий французький Карл на ваше поле
72] Уславити себе й потомків тьму.
73] Ще не приходив так ніхто й ніколи,
74] І списом юдиним в руках брудних
75] Він черево Флоренції проколе.
76] Здобуде ж він не землі — стид і гріх,
77] Тим важчий і тим більше непрощенний,
78] Що легшим він здававсь йому з усіх.
79] Того ж, хто буде в морі полонений,
80] Я бачу, як він доню продає,
81] Торгуючись, немов корсар злиденний.
82] О скупість, тож в тобі принади є
83] Могутні, для мойого роду милі..
84] Аж тіло той занедбує своє!
85] Хай інші злочини всі мерхнуть в силі!
86] Я бачу, як Христа в заміснику
87] Ув'язнюють в Аланьї квіти лілій.
88] Я бачу їх злорадісність низьку,
89] Я бачу жовч із оцтом у солдата
90] І смерть між двох розбійників близьку.
91] Я бачу ще новітнього Пілата,
92] Якого зваблять скарби в далині,
93] Де здобич в храмі блискотить багата,
94] Коли ж чекати, Господи, мені
95] На мсту твою, до певної години
96] Приховувану з гнівом в таїні!
97] Звертання ж до єдиної дружини
98] Святого духа, що почули ви,
99] Як вас вона ввела на ці стежини,
100] Ввіходить в наші денні молитви.
101] Коли ж ми бачимо нічну заслону,
102] За приклад беремось щораз новий.
103] і Увагу віддаєм Пігмаліону,
104] Що, за багатством гнавшись, батька вбив.
105] Став зрадником, порушником закону;
106] Мідасу, охоронцеві скарбів
107] І скупію з обличчям прегордливим,
108] Що з нього всесвіт посміхи зробив;
109] Іще Ахану з потягом жахливим
110] До вражого майна, який Навін
111] Карає й досі гнівом справедливим.
112] Шлемо Сапфірі й мужеві проклін,
113] Хвалу коню, що збив Геліодора.
114] Гуде гора у криках всіх колін,
115] Що Поліместор — вбивця Полідора,
116] У вигуках: "Гей, Красе, смак який
117] У золота? Дай відповідь нам скору!"
118] Той тихий в бесідах, цей — гомінкий,
119] Хто мовить з примусу, а хто — охоче,
120] На вдачу хто упертий, хто — м'який.
121] Пригадуємо благо, що до ночі
122] Про нього ми розмови всі вели,
123] Сказати ж голосно — ніхто не хоче".
124] Ми досить вже далеко відійшли
125] Од тіні, надолужуючи втрату,
126] І поспішали вгору як могли,
127] Коли нараз почувся грім розкату,
128] Гора здвигнулася під ноги нам,
129] І я закляк, мов той, хто йде на страту.
130] Так не хитався навіть Делос сам
131] До того, як Латона під горою
132] Знайшла в гнізді два ока небесам.
133] І тут такий розлігся над юрбою
134] Могутній крик, що вчитель озирнувсь,
135] Промовивши: "Не бійся, я з тобою".
136] Та "Слава в вишніх Богу" — спів почувсь,
137] Наскільки шум збагнув я стоязикий,
138] Коли він біля мене розітнувсь.
139] Завмерли ми; наш подив був великий,
140] Як той, що вперш до пастуха прийшов;
141] Але ущухли землетрус і крики.
142] В святу дорогу рушили ми знов,
143] А тіні, заспокоївшись помалу,
144] Вернулися до скарг і молитов.
145] Як в пам'ять глянути мою несталу,
146] То вперше у житті відчув я вмить
147] Страшенної цікавості навалу,
148] Але не міг її задовольнить, —
149] Ні розпитатись, вгору поспішивши,
150] Ні сам як слід що-небудь зрозуміть.
151] І так я йшов, од незнання терпівши.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1] Природної тієї спраги сила,
2] Яку вгасить могла б вода лиш та,
3] Що самарянка дати їй просила,
4] Терзала й за вождем вела свята
5] Мене поміж повалених нещасних,
6] Котрих скарала права Божа мста.
7] Як у Луки воскреслий, в ризах ясних,
8] Христос явився по дорозі двом
9] У сяйві невмирущих рис прекрасних, —
10] Так нам явився дух: ішов слідом
11] В юрбі скорботній, до землі похилій,
12] І непомітний був для нас цілком,
13] Аж поки мовив: "Мир вам, браття милі!"
14] ^озирнулись ми, і привітав
15] Його рукою лагідно Віргілій,
16] Сказавши: "Суде істини, направ
17] Тебе у сонм блаженних душ назавше,
18] Якої милості мені не дав".
19] "Тож, тіні, як? — він мовив, нас догнавши, —
20] Бог не пуска вас до небес своїх,
21] Хто ж вас провів сюди, угору знявши?"
22] І вчений: "Придивись до знаків тих,
23] Що ангел в цього написав на лобі,
24] Побачиш — буде він поміж святих.
25] Та, що пряде вам нить, весь час в жалобі,
26] Не закінчила кужеля життя,
27] Що дасть Клото, і він іще не в гробі.
28] Його ж душа, сестра твоя й моя,
29] Не в силі одинока крокувати,
30] Бо не така зірка, як ти чи я.
31] Тож мушу з пащі Пекла мандрувати,
32] Веду його і буду скрізь вести,
33] Аж доки стане вміння керувати.
34] Але скажи, напевне, знаєш ти:
35] Чому гора здригнулась в землетрусі
36] І крик зчинивсь до моря з висоти?"
37] Мені він у голчане вушко скрусі
38] Цим запитанням влучив, і жага
39] Поменшала в надії та спокусі.
40] А.