Я міг би довести, хто я насправді, якби в мене було посвідчення... Ти не бачив мого посвідчення?
"Вскочив я у халепу" — подумав Білл, а вголос сказав:
— Так, діла справді погані. Послухай-но, я допоможу тобі відшукати його. Піду, може, пощастить знайти.
Перш ніж божевільний Шмутціг спромігся на відповідь, Білл прослизнув між горами старих тек, гордий, що обкрутив старого бевзя. Він відчував приємну ситість і втому й хотів перепочити. Йому треба добряче виспатися, тоді зранку він зможе якось зарадити своїй біді. Одійшовши подалі від інших безпланових, він видерся на хиткий стос паперу, а звідти на ще вищий. Полегшено зітхнувши, зробив собі з паперу подушку й заплющив очі.
Раптом високо на стелі складу спалахнули ряди ламп, з усіх боків залунали пронизливі поліцейські свистки і хрипкі вигуки:
— Хапай його! Переймай!
— Впіймався, злодюжко!
— Ну, планопозбавлені, ви поцупили свій останній хлорофіл! Вас ждуть не діждуться в уранових копальнях на Апа-другій! А тоді:
— Ми всіх переловили..?
Білл закляк, відчайдушне хапаючись за бланки, серце його зайшлося від жаху, але тут пролунала відповідь:
— Так, усіх чотирьох, ми довго стежили за ними і були готові схопити їх, як тільки вони вчинять грабунок.
— Але ж їх тут лише троє.
— Я бачив четвертого перед цим: його ніс робот-прибиральник — задубілого, як дошка.
— Тоді рушаймо.
Білла знову пройняв страх. Адже хтось із ватаги, спокушений можливістю купити собі прощення, скаже поліцейським, що тут є ще один, новенький четвертий. Треба негайно ж тікати.
Поліцейські з'юрмилися біля жаровні, тож можна випробувати своє щастя. Якомога тихіше він сповз зі стоса і став скрадатися у протилежному напрямку. Якщо там немає виходу — він у пастці. Ні, геть ці думки! Позаду заверещали свистки: погоня! Його кров отримала дозу адреналіну; він рвонувся уперед — щойно спожитий кінський білок додав сили його ногам. Попереду були двері, і він усією своєю вагою навалився на них. Спершу двері не піддалися, але потім з рипом повернулися на іржавих завісах.
Білл метнувся вниз по гвинтових сходах, нижче й нижче, ще одні двері, він біг, немов звір, не думаючи ні про що, окрім втечі.
Ще раз, інстинктом польованої тварини, він кинувся вниз. Білл не помітив, що стіни тут тримаються на болтах і поїдені іржею, він не здивувався, коли наступні двері виявилися дерев'яними, хоча планета не бачила живого дерева впродовж сотні тисяч років! Повітря тут було затхле, а часом смердюче; гнаний страхом, він забіг у кам'яний тунель, де безіменні почвари тікали поперед нього, зловісно скрегочучи кігтями. Місцями тунель потопав у темряві, і Білл ішов навпомацки, торкаючись стін, порослих бридким драглистим мохом. Там, де збереглися лампи, вони ледве жевріли, заткані важким павутинням з налиплими мертвими комахами. Доводилося перебрідати калюжі стоячої води, і поступово він почав усвідомлювати, що попав у якийсь інший, дивний світ. Він побачив долі ще один люк і, спонуканий інстинктом утікача, одчинив його, але ходу там не було — просто яма з якоюсь гранульованою речовиною, що скидалася на цукор-сирець. Звісно, це міг бути якийсь ізоляційний матеріал. А може, щось їстівне! Білл нахилився, узяв щіпку й пожував. Ні, не їстівне, він виплюнув, хоча речовина здалася напрочуд знайомою. І раптом згадав.
Це була земля. Грунт. Пісок. Те, з чого зроблено планети, з чого було зроблено цю планету; це була поверхня Геліора, на якій звелося важезне всесвітнє місто.
Він звів очі догори і враз усвідомив, які важкі вгорі над ним ті споруди-конструкції, як вони тиснуть, намагаючись його розчавити. Він був на дні, власне, на поверхні планети, і його пойняла клаустофобія. Квилячи, він пошкандибав далі тунелем, аж поки той уперся у величезні замкнені й запечатані двері. Виходу не було. А поглянувши на чорну товщу дверей, Білл збагнув, що не палає бажанням зазирнути за них. Які жахи можуть чаїтися за таким порталом в підніжжі світу?
І поки він, вирячивши очі, роздивлявся двері, вони заскреготіли й стали відчинятися. Білл відсахнувся й закричав від страху, бо щось схопило його в сталеві лабети...
Розділ V
Білл навіть не намагався вирватися з обіймів, просто це було безнадійною справою. Він пручався у скелетно-білих кінцівках, що стискали його, при цьому він весь час тихесенько скиглив, мов ягня, що потрапило в пазурі орла. Безпорадно борсаючись, він був затягнутий за величний портал, який зачинився без втручання людських рук.
— Ласкаво просимо... — пролунав замогильний голос. Білл заточився — його відпустили,— потім обернувся й побачив великого білого робота, що завмер позаду. Поруч із роботом стояв миршавий чоловічок у білій куртці, з великою лисою головою і серйозним виразом на обличчі.
— Можете не називати себе,— мовив коротун,— принаймні, поки самі не захочете. Я інспектор Джейєс. Ви просите притулку?
— А ви можете його мені надати? — недовірливо спитав Білл.
— Цікавий поворот, дуже цікавий,— Джейєс потер одна об одну свої потріскані долоні. — Та не будемо вдаватися до теологічних суперечок, хоч які цікаві вони можуть бути, гадаю, краще одразу дати ствердну відповідь: саме так. Тут дійсно можна отримати притулок — ви прийшли, щоб скористатися ним?
Білл, уже оговтавшись від першого потрясіння, став обачніший, пам'ятаючи про всі ті неприємності, яких зазнав через те, що не тримав язика за зубами.
— Послухайте, я навіть не знаю, хто ви чи де я, або який притулок я отримаю.
— Ваша правда, це моя помилка, оскільки я вважав вас за одного з безпланових, хоча й помітив, що ваше лахміття — це власне колишня військова форма, а окислені бляшані клаптики на ваших грудях не що інше, як залишки почесної нагороди. Ласкаво просимо на Геліор, імператорську планету! Як наші успіхи у війні?
— Чудово, чудово, але де це ми?
— Я — інспектор Джейєс з Міського Управління Санітарії. Бачу, і щиро сподіваюсь, що ви пробачите мою нескромність, у вас дрібні неприємності: без форми, картосхема загублена, можливо, навіть втрачено посвідчення,— проникливими пташиними очицями він зауважив, як Білл неспокійно засовався. — Це негаразд. Не відмовляйтесь від притулку. Ми пропонуємо вам його, даємо гарну роботу, нову форму, навіть нове посвідчення.
— І за все це я маю стати сміттярем! — Білл зневажливо пхикнув.
— Ми віддаємо перевагу термінові "санітар",— стримано сказав інспектор Джейєс.
— Я подумаю,— холодно промовив Білл.
— Може, вам допомогти прийняти рішення? — спитав інспектор і натис кнопку в стіні. Ворота у зовнішній морок знову розчинилися, робот схопив Білла і став його виштовхувати.
— Прошу притулку! — заверещав Білл, а коли робот відпустив його і двері знову замкнулися, пояснив, набурмосившись. — Я лише хотів сказати, що можна обійтися без тиску.
— Тисячу разів даруйте, але ми хотіли, щоб ви почували себе тут щасливим. Ласкаво просимо в УС. Не прогнівайтесь, хочу запитати: вам потрібне нове посвідчення? Багато наших новобранців бажають 'розпочати життя заново тут, в управлінні, й у нас є широкий асортимент посвідчень на будь-який смак. Зрештою, запам'ятайте, що ми збираємо тут усе: і мертві тіла і вміст кошиків для "паперу, ви б здивувалися, якби дізнались, скільки посвідчень ми знаходимо саме в них. Якщо ваша ласка, зайдіть у цей ліфт...
В Управлінні Санітарії й справді було безліч посвідчень, складених у коробки по алфавіту. Білл швидко знайшов одне з даними, що, вважай, підходили йому, видане на ім'я Вільгельма Стуцікаденті, і показав його інспекторові.
— Дуже добре, вітаю тебе із вступом на роботу, Віллі...
— Називайте мене просто Білл.
— ...нам тут завжди не вистачає людей, Білле, і завжди можна обрати собі роботу по душі, звісно, відповідно до здібностей, а також — інтересів. Коли ти думаєш про санітарію, що спадає тобі на думку?
— Сміття. Інспектор зітхнув.
— Так, це звичайна реакція, але я сподівався, що ти зреагуєш краще. Сміття — це лише один із аспектів проблеми, якою займається наше приби-ральне відділення, а ще треба прибирати відходи, мотлох, покидьки. До того ж є ще відділення, яке відає прибиранням коридорів, ремонтом туалетів, дослідженням, каналізацією...
— Останнє звучить звабливо; перед тим, як мене примусово зарахували на військову службу, я заочно вивчився на оператора механічного угноювання.
— Ну, це просто чудово! Ти повинен розповісти мені докладніше; але спершу сідай, влаштовуйся зручніше.
Він підвів Білла до глибокого м'якого крісла й дістав два пластикові пакети.
— А тим часом освіжись прохолодною Алко-Трясучкою.
— Що вже тут розказувати. Я так і не скінчив курсу і, здається, тепер моя мрія стати оператором ніколи не здійсниться. Може, ваше каналізаційне відділення...
— Дуже шкода, оскільки це, так би мовити, тебе безпосередньо стосується, але саме тут у нас немає проблем, бо каналізація майже повністю автоматизована. Ми пишаємося станом нашої каналізації, вона досить-таки велика: на Геліорі живе понад 150 мільярдів мешканців...
— Ого!
— Розумію твій подив. Я бачу, як засяяли в тебе очі — каналізаційних відходів справді багато, і сподіваюсь, що колись матиму приємність показати тобі наш переробний завод. Але запам'ятай, там, де є відходи, повинна бути їжа, а що Геліор завозить усі продукти, то в нас тут замкнутий цикл — мрія будь-якого інженера-сантехніка. Кораблі з аграрних планет приставляють готову їжу, яка розподіляється між населенням, а відтак рухається, я б сказав, по команді. Ми добуваємо міазми і піддаємо обробці — звичайний відстой і хімічний каталіз, анаеробні бактерії і таке інше — я не дуже це нудно пояснюю?
— Ні, що ви... — мовив Білл, усміхаючись і змахуючи набіглу сльозу. — Це просто тому, що я такий щасливий і так давно не розмовляв з інтелігентною людиною...
— Можу собі уявити, мабуть, у війську ви вкрай загрубіли,— він поплескав Білла по плечу, немов давнього товариша. — Забудь про все це. Тепер ти серед друзів. Про що це ми говорили? Ах, так, бактерії, потім дегідрація і компресія. Ми випускаємо одні з найкращих в галактиці брикети концентрованого добрива, я можу будь з ким побитись об заклад...
— Певен, можете,— гаряче погодився Білл.
— ...автоматичні транспортери і підйомники переносять брикети в космопорти, де їх вантажать у космічні кораблі, як тільки ті випорожнюються.