І для цього я привіз потрібні матеріали, листове залізо, пружини…
Захват присутніх досяг крайніх меж. Шибки у вікнах дрижали від гучних криків, паркет тріщав від тупоту ніг. Страшилові довелося довго калатати дзвоником, щоб відновити порядок. Коли в залі стихло, Чарлі запитав механіка Лестара:
— Чи можу я розраховувати на вашу допомогу? Робота термінова, і нам потрібно багато людей.
Лестар гаряче запевнив моряка, що і сам він, і його помічники вступають у повне розпорядження Велетня.
— Ми будемо спати по дві-три години на добу, але швидко збудуємо такого велета, який поміряється силою з Арахною! — вигукнув механік. — І, до речі, ми привезли з Фіолетової країни багато різного інструменту, який тепер нам знадобиться.
— Енні, де в тебе Тіллі-Віллі? — запитав Блек.
— Тут, дядечку.
Дівчинка дістала статуетку з рюкзака і простягла морякові. Чарлі Блек підняв її якнайвище, щоб члени Ради могли краще розглянути.
Пролунали зачудовані вигуки. Божок був страшним. Продовгуваті косі очі дивилися люто, загрозливо. Низьке чоло пересікала глибока зморшка. Великий рот вишкірявся в зловісній усмішці, і з нього стирчали величезні білі ікла. Вся фізіономія дихала невмолимою люттю і ненавистю до всього світу.
Глядачі пригнічено споглядали Тіллі-Віллі, а шестирічний хлопчик, що проник до зали за батьком, гучно заплакав зі страху, і його швидко вивели.
— Гарний? — іронічно запитав Чарлі.
— Таких виродків ніколи не було в нашій країні, — переконливо заявив Лев. — Навіть шаблезубі тигри не такі страхітливі на вигляд.
— Тоді оцього молодця ми і візьмемо за зразок для нашого самохідного велетня. Уявляєте, яким він буде чудовиськом, маючи зо тридцять ліктів зросту?
— Так він виглядатиме вражаюче, — погодився Страшило.
ЗАЛІЗНИЙ РИЦАР ТІЛЛІ-ВІЛЛІ
НАРОДЖЕННЯ ВЕЛЕТНЯ ТІЛЛІ-ВІЛЛІ
айстерню організували в просторому підвалі палацу, де ще стояли верстаки, на яких Урфіл Джюс з помічниками виготовляли дуболомів. Приміщення освітлювалося безліччю свічок. Повітря в підвалі очистили з допомогою вогнищ, і свічки давали достатньо світла.
Робота закипіла. Чарлі Блек зробив креслення, і за цими кресленнями вирізали із залізних листів заготовки для тулуба, голови, рук і ніг майбутнього велета Тіллі-Віллі — йому дали таке ім'я на честь поганського божка. Робота Блека вимагала великої точності: вирізані деталі належало вигинати за допомогою дерев'яних молотків, щоб вони одержали необхідну кривизну, а після клепання набули б обрисів людського тіла. Найменша помилка в розрахунках призвела б до непоправних наслідків.
Справа ускладнювалася розмірами Тіллі-Віллі. Чарлі Блек і Лестар вирішили, що зростом Тіллі-Віллі повинен перевершувати Арахну. Лише тоді чаклунка відчує страх перед могутнім противником, і це призведе її до поразки й загибелі.
Чотири-п'ять листів заліза пішло на кожну руку, на ноги по сім-вісім, а величезний тулуб "забрав" цілих двадцять листів. На щастя, Чарлі Блек привіз з Канзасу достатню кількість матеріалу.
По двадцять годин і більше на добу в майстерні вищали свердла, стукали молотки, в горнах гартувалися залізні прути, ковалі виковували заклепки. Під низьким склепінням підвалу було так жарко, що люди обливалися потом, інколи навіть непритомніли. Але ніхто не кидав роботу, всі працювали самовіддано, розуміючи, що від них залежить порятунок рідної країни.
І ось у різних кутках підвалу з'явилися величезні стегна, гомілки, передпліччя майбутнього велетня. Вони скидалися на металеві тунелі, всередині яких вільно пересувалися маленькі Мигуни зі своїми інструментами. Ці частини належало дотепно з'єднати зв'язками, щоб з них вийшли ноги і руки.
У величезній голові механічного велета просвердлили дві великі продовгуваті діри для очей, отвір для рота. Тулуб Тіллі-Віллі вирішили складати у дворі; якби це було зроблено в підвалі, то він би не проліз через двері.
Але зробити тулуб, голову і кінцівки велетня — це була тільки частина справи, і, до того ж, не найголовніша. Адже Тіллі-Віллі має ходити й бігати, володіти зброєю — мечем і щитом. Для цього треба начинити його багатьма шестернями, важелями, пружинами, великими і малими, які замінять велету м'язи. Це вимагало великої майстерності і часу. На щастя, Мигуни здавна мали славу чудових майстрів, а за останні роки набули практичних навичок у розбиранні й складанні Залізного Дроворуба з його складними механізмами.
Робота просувалася прискореними темпами, зволікати це доводилося: мороз посилювався з кожним днем. Найвідповідальнішу частину справи — прилаштування шестерень, важелів і пружин — виконували Чарлі і Лестар; вони спали по дві години на добу і змучилися так, що ледь трималися на ногах. Аби їх не зморив сон під час роботи, вони пили настоянку з горіхів дерева нух-нух.
Нарешті справа просунулася до того, що можна було починати загальне складання гігантського механізму. Для цього годився тільки двір. Окремі частини рук і ніг протягнути через двері вдалося, а голова не пролізла. Довелося робити великий пролом у стіні.
В різних кінцях двору палали вогнища, до яких раз у раз підбігали погрітися робітники. Вогнища ще й тим були корисні, що очищали повітря у дворі, і майстри не раз згадували добрим словом Урфіна Джюса: не дуже ж зручно працювати з листям рафалоо на обличчях, немов у намордниках. Столяри завчасно заготували драбини і високі майданчики. З міцної поперечини, що з'єднувала, два височенних стовпи, звисали блоки.
Складання почалося з того, що під поперечиною підвісили на міцних канатах тулуб Тіллі-Віллі. Щоб його підняти на потрібну висоту, мотузки, пропущені через блоки, за командою Чарлі Блека, тягли сто сімдесят чоловік, та на додачу сам Залізний Дроворуб.
Тулуб був найважливішою й навідповідальнішою частиною самохідного гіганта. Там зосереджувалося управління всіма його рухами, і тому в животі Тіллі-Віллі майстри влаштували зручну кабінку, куди можна було входити через вузенькі дверцята. До підлоги кабінки пригвинтили обертове м'яке крісло. Сидячи в ньому, людина, яка керуватиме рухами Тіл й-Віллі, зможе дотягнутися до всіх важелів і кнопок, що приводитимуть у рух пружини. Само собою вийшло, що такою людиною міг стати тільки Лестар, найвправніший механік країни Ми-гунів, — адже він придумав багато приладів і пристосувань і сам їх установив. Тут знадобився і його маленький зріст. До того ж, сил і витривалості в Лестара ще вистачало.
Підвісивши тулуб, робітники стали прикріпляти до нього руки, ноги, голову. Установку оточило ціле павутиння мотузків, якими посеред диму та імли повзали підвісні колиски, а з пих висовувалися майстри зі свердлами і зубилами, з молотками і кліщами.
Гудіння голосів, скрип блоків, стукіт молотків змішувалися в туманному повітрі. Величезна фігура Тіллі-Віллі набувала все зриміших людських контурів.
Нарешті настав урочистий момент, коли всі механічні роботи були закінчені, пружини і прилади прилаштовані куди слід і гігант Тіллі-Віллі твердо став на свої величезні ноги. На змащування всіх його пружин і суглобів довелося витратити цілу бочку масла.
Тепер настала черга малярів. Розфарбувати голову велетня доручили найкращим майстрам, справжнім художникам. Вони уважно оглянули божка, привезеного з островів Куру-Кусу, і зробили справу на славу!
Кожен, хто поглядав на люте обличчя Тіллі-Віллі, на його злі розкосі очі, на страшний вишкір рота й величезні ікла, що стирчали з нього, так і сахалися від жаху. Тулуб, руки й ноги розфарбували на кшталт обладунку середньовічного рицаря. Для повної подібності йому не вистачало тільки щита, меча і списа. Але величезний меч уже викували, він був таким важким, що його ледве зрушили з місця сорок чоловік. А під міцним залізним щитом могла сховатися від дощу сотня людей. Добре було б виготувати для Тіллі-Віллі списа, але списи за рицарями носили зброєносці, й тому від списа довелося відмовитися. Де було взяти підходящого зброєносця для такого гіганта?
Творці Тіллі-Віллі були дуже задоволені своїм дітищем.
— Гм, — мовив Чарлі Блек, — коли Арахна гляне на нашого малюка, в неї душа сховається у п'яти.
— А я вже постараюся, — сказав Лестар, — щоб цей малюк гасав за ворогом, як вовк за зайцем.
"Малюк" Тіллі-Віллі не був безголосим. Йому в горло вставили сирену, яка могла міняти висоту звуку від найнижчого до найвищого. І коли її вперше ввімкнули для проби, в місті зчинився страшенний переполох. Дикі, пронизливі звуки вигнали всіх жителів з будинків. Людям здалося, що настав кінець світу, і вони від страху металися по вулицях, наштовхуючись один на одного в жовтій імлі. Тільки оповісники, що промчали містом, заспокоїли народ. Задоволений Чарлі Блек потирав руки, посилено пихкав люлькою й клявся ураганами всіх широт, що самохідний гігант блискуче покаже себе в ділі.
Настав час починати бойові дії проти чаклунки. Ще за кілька днів до завершення робіт над велетнем сумлінні дуболоми притягли на своїх плечах фургон Еллі. Він був поставлений на підготовлені для нього колеса, двері й вікна щільно підігнали, внутрішню обстановку оновлено — хоч зараз рушай у дорогу!
Оскільки маленьким коникам Чарівної країни не під силу було впоратися з важким фургоном, то штаб Страшила вирішив, що пересувну фортецю тягтимуть дуболоми. Їм же доручили ще одне важливе завдання: заводити самохідного велетня.
Пружини, які приводили в рух ноги, руки, шию гіганта, були такими потужними, що піддавалися тільки силі дуболомів. Кілька дерев'яних людей піднялися драбинами, прикладеними до тулуба Тіллі-Віллі, і вставили ключі в спеціальні отвори. Ключі поверталися зі скрипом, пружини гули від напруги, але заведені до кінця, вони зможуть працювати кілька годин.
Головним начальником над усіма дуболомами, що рушили в похід, призначили колишнього генерала Лана Пірота. Він виявився здібним адміністратором.
ПЕРШІ КРОКИ ЗАЛІЗНОГО РИЦАРЯ
о складу гарнізону пересувної фортеці ввійшли Страшило, Залізний Дроворуб, Дін Гіор, Фарамант, лікар Бориль, Кагги-Карр, гості із-за гір: Чарлі Блек, Енні, Тім і Артошко. Леву з його масивною тушею у фургоні місця не знайшлося, і він, дуже невдоволений, залишився в Смарагдовому місті. Членом бойового загону був і Лестар, але йому належало мандрувати в череві Тіллі-Віллі.
Для огляду місцевості в животі та спині велетня було зроблено кілька засклених круглих віконечок, через них Лестар зможе бачити все, що робиться і попереду, і позаду.