До цих грішних звуків Лев приєднав свій могутній рик, а ворона пронизливо закаркала. Тотошко теж скавулів на весь голос.
Маленьке товариство здіймало такий диявольський шум, а здоровенні страхітливі морди, що іскрились вогнем, мали такий жахливий вигляд, що шаблезубі тигри, які лежали в чагарнику неподалік від дороги, чатуючи на здобич, затремтіли зі страху і, підібгавши хвости, позадкували у лісові нетрі.
Нічний похід закінчився благополучно, і вранці всі вийшли на берег великої і швидкоплинної річки, де колись був повис на жердині Страшило. Тут стомлені мандрівники нашвидку поснідали і, навіть не напинаючи намета, лягли відпочивати.
НОВІ ТРИВОГИ
пали всі довго і прокинулися лише по полудні. Треба було переправлятися через річку. Оскільки Лев важив значно більше, ніж Чарлі, Еллі й Тотошко, разом узяті, то моряк приладнав навколо надувного плоту ще чотири товсті сухі колоди, і переправа завершилася добре.
Доки Чарлі Блек розбирав плота й сушив полотнище, Еллі роззиралася навкруги. Знайомі місця!
На березі червоніло підступне макове поле, яке трохи не приспало на смерть її, Лева і Тотошка. Дівчинку і песика тоді винесли з поля на руках Страшило і Залізний Дроворуб. Та Лев був заважкий для них, і його довелось вивозити на візку, який тягли тисячі мишей, скликаних королевою-мишкою, котру врятував Залізний Дроворуб від дикого кота.
Еллі усміхнулась, згадавши, як тужились миші, і доторкнулась до свистка, що висів у неї на грудях.
"Цікаво, — подумала вона, — чи зберіг ще свисток свою силу і чи викличе королеву-мишку?"
Переправившись після обіду через річку, по дорожні довго радились, що їм чинити далі: одразу йти вперед чи залишатися тут до ночі. Врешті-решт вирішили дочекатися вечора, бо хоч дерев'яні солдати добре бачать і в темряві, все ж обачніше буде пробиратися вперед ночами, і не по брукованій дорозі, а путівцями. Доки всі відпочивали, Кагги-Карр відправилася на розвідку. Літала довго й повернулась стомлена, але задоволена: на десять миль уперед ні на дорозі, ні на фермах вона не побачила жодного дерев'яного солдата. Отже, цієї ночі можна буде йти спокійно дорогою, вибрукуваною жовтою цеглою.
Моряк, обізнаний з військовими хитрощами, вважав, що підступний Урфін Джюс саме вночі й може вислати дозори. Тому, коли мандрівники, зібравши свої речі, вирушили, Чарлі вислав уперед Лева. Адже Лев нічний звір і чудово бачить у темряві.
Лев безшумно скрадався на своїх оксамитових лапах, втягнувши кігті в подушечки, і зірко вдивлявся вперед і навсібіч. За ним дріботів Тотошко. чутливо принюхуючись до нічних запахів.
Кагги-Карр сиділа на плечі в моряка і незабаром її здолав сон. Еллі довелося взяти її на руки. Незабаром і дівчинці захотілось спати, але вона кріпилась і йшла, тримаючись за руку Чарлі.
Так пройшли кілька миль; раптом Лев зупинився, а Тотошко всівся на задні лапки й повернув мордочку назад.
— Я відчуваю запахи фарби і дерева, — прошепотів він.
Сон в Еллі миттю пропав, і вона злякано притулилась до дядька Чарлі.
Треба було дізнатись, чи багато дерев'яних солдатів попереду. Якщо їх двоє-троє, то можна битися, а коли цілий взвод — треба відступати.
Тотошко, притискаючись до землі і майже зливаючись з нею своєю чорною шерстю, поплазував уперед. Повернувся він через кілька хвилин.
— Там двоє солдатів, — сказав він. — І ще якийсь третій, схожий і не схожий на них. Він також дерев'яний, але тонший, ноги у нього довгі й криві, а руки схожі на павучі лапи…
— Фе! — з відразою прошепотіла Еллі. Тотошко розповідав далі:
— Очі у нього зелені, а вуха здоровенні, з розтрубами. Чує, мені здається, краще за кота. Я вже так тихо плазував, а він усе ж одразу насторожився. Потім він відвернувся, і я тишком-нишком назад!
Кагги-Карр сказала, що це міг бути тільки поліцейський.
Чарлі замислився.
— Кепські справи, — сказав він. — З дурнями-солдатами упоратися легко, а от поліцейського нам не спіймати. Він утече, здійме тривогу, і тоді лиха нам не минути.
На щастя, поблизу шляху росли зарості невисокого, але дуже густого чагарника. Подряпавшись до крові, порвавши об колючки одяг і шерсть, друзі продерлися в гущавину. Чарлі спиляв кілька кущиків, вивільнивши місце для намету, і незабаром він і Еллі міцно спали під охороною Лева і Тотошка.
ПРИГОДИ У ПЕЧЕРІ
ранці Кагги-Карр полетіла у розвідку. Повернувшись опівдні, вона сказала:
— Нічого не вийде. Поліцейські чатують на всіх дорогах.
— Невже все пропало? — злякано сплеснула руками Еллі. — І ми не зможемо допомогти нашим друзям?
Кагги-Карр сказала:
— Ще в дитинстві я чула від дідуся, старого ворона, що у вежу веде потаємний підземний хід. Щоправда, дідусь говорив, що той хід давним-давно занедбаний, бо в ньому завелися чудища…
— Я боюся лише поліцейських, — зізналась Еллі. — Якщо ми прогнали шаблезубих тигрів, то з підземними чудовиськами якось упораємося.
— Але як дізнатись, де починається цей хід? — спитав моряк.
— Нехай Еллі скористається чарівним свистком Раміни, — підказала ворона. — А миші всюди нишпорять, напевно, знають вони і про підземелля.
— А раптом свисток не сюрчить? — засумнівалась Еллі.
— Можна спробувати, — сказав Тотошко.
Еллі з завмиранням серця дмухнула у срібний свисток.
У траві затупотіли маленькі лапки, і перед зраділою Еллі з'явилась Раміна в крихітній золотій короні на голові.
Свисток знову здобув свою силу в Чарівній країні! І, як завжди, непосидющий Тотошко з гавкотом кинувся до миші, та Еллі вчасно підхопила його на руки.
Королева-мишка мовила:
— Здрастуй, люба Феє! Це маленьке чорне звірятко, як і колись, не любить наше плем'я?
— О, ваша величносте! — вигукнула Еллі. — Пробачте, що потурбувала вас… Ваша величносте, десь тут в околицях є вхід у підземний коридор, який веде до тюремної вежі. Допоможіть нам його знайти!
— Це зробити куди легше, аніж вивезти Лева з макового поля, — відповіла Раміна.
Вона сплеснула передніми лапками, і до неї підбігло кілька фрейлін.
— Зберіть-но мені моїх підлеглих, які живуть у цій місцевості, — наказала королева.
— Буде виконано, ваша величносте!
Фрейліни зникли, і незабаром біля королеви почали збиратися маленькі, середні і великі старі миші. Одну з них, дуже старезну, три правнуки привезли на листку фікуса, вона лежала на спині й безпорадно дриґала лапками у повітрі.
Почувши наказ королеви, миші розбіглись навсібіч, лише стареньку попросили лежати на місці.
— Вам, бабусю, потрібен спокій, — сказала їй королева, — ви багато попрацювали на своєму віку.
— О, я таки чимало потрудилася, — прошамкала старенька беззубим ротом. — Скільки я погризла великих смачних сирів і товстих жирних ковбас! Скільки кішок обдурила я за свій вік, скільки мишенят вивела у затишній нірці…
Стара миша закрила очі і поринула у блаженну дрімоту.
— Люба сестро, — мовила дівчинці королева мишей, — ви дуже мудро вирішили скористатися підземним ходом, але й там на вас може чатувати небезпека.
— З чудовиськами, які там завелись? — запитала Еллі.
— Про них я нічого не знаю, але в тих місцях під землею лежить країна рудокопів.
— Підземна країна рудокопів? — здивувалась Еллі. — Чи можливе таке?
— У Чарівній країні все можливе, — відповіла Раміна.
— Вони дуже злі? — тремтячим голосом запитала дівчинка.
— Як сказати… Підземні рудокопи нікого не чіпають, але вони не терплять, коли хтось втручається у їхні справи. Навіть із тими, хто намагається підгледіти їхнє життя, вони поводяться дуже суворо. І якщо вам доведеться зустрітися з підземними рудокопами, будьте обережні й намагайтесь не розгнівати їх.
— А чому їх називають рудокопами?
— Бачиш, вони там у себе добувають усілякі руди і виплавляють з них метали. І не лише металами багата їхня країна, є там багато і смарагдів.
— У них теж є Смарагдове місто?
— Ні. Смарагди і метали вони обмінюють у верхніх жителів на зерно, на фрукти й овочі та інші харчі. Це у них Гудвін придбав смарагди; вони коштували йому недешево, однак він не зважав на витрати, коли будував чудове місто.
— Отже, рудокопи іноді виходять на поверхню?
— Їхні очі не витримують денного світла, і обмін відбувається нічної пори, поблизу входу у їхню країну.
Еллі хотіла ще запитати у Раміни про життя рудокопів, та в цей час почали повертатись з розвідки миші. Вони дуже зніяковіли, і коли зібралися всі, з'ясувалося, що жодна з них не знайшла ніде навіть натяку на підземний хід.
— Мені соромно за вас, миші! — з обуренням сказала королева. — Невже ваша повелителька сама повинна йти на пошуки?
— О ні, ні, — хором запискотіли миші, — ми знову підемо у розвідку, і тоді…
— Зачекайте, дітки, — сказала стара миша. — Коли я була молода, то бачила на сході за п'ятнадцять тисяч кроків звідси у стіні зарослого провалля якийсь отвір. Чи не це ви шукаєте?
— О, напевно, це воно! — радісно вигукнула Еллі. — Спасибі, бабусю!
Королева-миша знову сповнилася гідності і сказала:
— Йдіть у тому напрямку, люба сестро. Та коли виявиться, що це не той хід, покличте мене, і я знову з'явлюсь перед вами.
Всі миші миттю щезли, на превелике розчарування Тотошка. який мріяв кинутися у цю велетенську зграю й наробити у ній переполоху.
Песик збігав у розвідку, переконався, що поблизу немає ворогів, і компанія рушила на схід.
Коли було пройдено, за розрахунками, п'ятнадцять тисяч мишачих кроків, подорожні побачили провалля і в ньому справді віднайшли напівзруйнований отвір, з якого потягло вогкістю і цвіллю.
— Звичайно, це воно! — вигукнула Еллі.
Тотошко принюхався і з тривогою сказав:
— Мені не подобаються запахи, що йдуть звідти.
Лев став своїми могутніми лапами розчищати вхід. А моряк тим часом зрубав смоляну сосонку і наколов із неї два десятки скіпок.
Мандрівники обережно ступили у підземелля.
Першим ішов Лев (ворона сиділа у нього на голові), за ним Еллі з Тотошком, а замикав процесію моряк, тримаючи над головою запалену скіпку.
У сирому і похмурому підземному ході, напевно, ніхто не бував уже десятки років. Товсті кріплення, що підтримували стелю і стіни, позеленіли від часу й поросли мохом. У вибоїнах на земляній долівці стояли калюжі води, у яких ворушились огидні слизняки. Лев на спині перевозив через ці калюжі Еллі.
Повітря ставало все задушливіше: хід вів униз. Він став понижуватися дуже круто, з'явилися вирубані сходини.
Раптом перед подорожніми відкрилась величезна печера з кам'яними стінами і стелею.