Між ними зав'язалася боротьба. Випадково Слейтону підвернувся шовковий шарф Флореса, що розв'язався. Слейтон схопив його і здавив ним горло супротивника. Флорес ще борсався, але Слейтон встиг вибігти та зачинити двері на засув. Потім він підійшов до китайця, узяв його за плечі, підняв немічне тіло в повітря і, струсонувши, прошипів:
— Хіба так стоять на варті? Ти мало не випустив злочинця. Ходімо!
Китаєць здригнувся, зітхнув від радості, що дешево відбувся, і поплентався вслід за Слейтоном.
Так Слейтон знову став губернатором Острова. Коли прийшов "Задирливий", Слейтон вислав Бокко парламентером.
Розповівши ці новини новоприбулим, старий боязко подивився на Острів і поспішно сказав:
— Проте я забалакався, — і раптом, набравши вигляду офіційної особи, поважно заявив: — Губернатор Острова Загиблих Кораблів прислав мене дізнатися, хто ви і навіщо приїхали на Острів.
Гатлінг замислився, потім, опустивши руку на плече Бокко, сказав:
— Ось що, Бокко, облиште цей тон і будемо говорити з вами, як старі друзі. Ми не чекали знову зустрітися тут зі Слейтоном. Ви знаєте, що розлучилися ми з ним не вельми доброзичливо. Але проти остров'ян ми не замишляємо нічого поганого. Ми з дружиною і професором Том еоном приїхали сюди, щоб дослідити Саргасове море. Ну, й до речі вирішили відвідати і вас. І якщо ми вже тут, то на Острові ми побуваємо, хоче цього капітан Слейтон чи ні. Але щоб не турбувати вас ризикованими переговорами зі Слейтоном, ми пошлемо йому радіотелеграму: адже на Острові є радіоприймач.
Негайно ж була відправлена радіотелеграма:
"Гатлінги, Симпкінс і професор Томсон бажають висадитися на Острові. Про згоду сигналізуйте білим прапором. Гатлінг".
Радіотелеграма, очевидно, була одержана, тому що через якийсь час із боку резиденції пролунав рушничний постріл. Куля ударилася в шлюпку, відщепивши край борту.
— Коротко і ясно! — сказав Гатлінг.
— Ну, що ж, соромитися більше нічого. Щоб уникнути кровопролиття, пошлемо ще одну радіотелеграму. А ти, Вівіана, про всяк випадок спустися в каюту.
"Якщо ви негайно не дасте згоди, я накажу бомбардувати Острів", — свідчила друга радіотелеграма; відповіддю на неї був другий постріл.
Гатлінг хотів був уже віддати наказ обстріляти Острів, але Томсон запропонував відкласти воєнні дії до ранку.
— Темно вже — краще, справді, зачекати ранку. Острів не втече, — підтримав цю думку і капітан Муррей.
Гатлінг згодився. Залишивши на палубі для охорони корабля кілька матросів, Гатлінг спустився в кают-компанію. Капітан Муррей, Симпкінс, Томсон і Бокко пішли за ним.
Вівіана розливала чай. Усі всілися; Бокко — на краєчку стільця: нові люди і незвична обстановка бентежили його. Обпікаючись, він пив гарячий чай, червонів і кректав.
— А все-таки… недобре це виходить, — сказав він, раптом спохмурнівши.
— Що недобре? — запитала Вівіана.
— Та ось це саме: почнеться стрілянина. Ну, що тут хорошого? Скільки народу покалічити можна!
— Але що ж робити, Бокко? — здивувався Гатлінг. — Ви самі бачили, що Слейтон не прийняв наших мирних пропозицій.
— Що робити? Про це я і думаю, що робити. А робити більше нічого, як тільки йти мені на Острів, щоб шепнути на вухо нашим остров'янам: не слухайте капітана Слейтона, не стріляйте. Скажіть вашим матросам, щоб спустили мене… Прощавайте, дякую за чай!
VIII. ЗНОВУ НА ОСТРОВІ
Цієї ночі ніхто на "Задирливому" не спав. Гатлінг бродив по палубі, вслухаючись у нічну тишу. Що буде з Бокко? Чи. послухають його остров'яни? Іноді Гатлінгу здавалося, що він чує стриманий шум голосів, скрип дощок на напівгнилих палубах під чиїмись ногами. А можливо, це вранішній вітер шумить у зламаних реях і щоглах, тріпає обривки вітрил, гойдає кораблі, і вони риплять і стогнуть, як стогнуть старі уві сні, скаржачись на свою неміч? Хоча б була місячна ніч! Який виснажливий цей морок!
За годину до сходу сонця з Острова знову долинув шум. Тепер уже не було сумніву: там щось відбувалося. Голоси чулися ясно; кілька людей пробігли Островом з ліхтарями і поволі повернулися до резиденції губернатора.
"Невже бідолашний Бокко загине?" — з хвилюванням думав Гатлінг.
Перед самим сходом сонця на палубу вийшли вже всі пасажири "Задирливого". І коли сонце нарешті зійшло, всі здивовано вигукнули, — на великій щоглі біля резиденції губернатора виднівся великий білий прапор.
— Капітан Слейтон пішов на капітуляцію! — вигукнув Гатлінг.
— Дивіться, Бокко йде сюди, — зауважила Вівіана.
Бокко дріботів старими ногами до "Задирливого", розкланювався, махав рукою і ще здалека крикнув у морський рупор:
— Можете сходити на Острів! Капітан дозволив!
Поспішно спустили шлюпку, в яку сіли Гатлінги, Томсон зі своїми асистентами — Таммом і Мюллером, Симпкінс і чотири матроси.
Бокко вітав прибулих низьким уклоном.
— Капітан просить вас до своєї резиденції.
— Ви живі, Бокко, ми так хвилювалися за вас! — сказала Вівіана, потискуючи йому руку.
— Що там сталося у вас на Острові вночі? — запитав Гатлінг.
Бокко посміхнувся з таємним виглядом і повторив:
— Губернатор просить вас до себе. Він вам усе пояснить.
З хвилюванням Вівіана вступила знов на Острів Загиблих Кораблів. Вона йшла хиткими містками, перекинутими від корабля до корабля, думаючи про те, що так само йшли вони і в перший приїзд. Але тоді вони були потерпілими від корабельної аварії, беззахисні полонені, які йшли назустріч невідомому. Тепер вони були під захистом "Задирливого".
Гатлінг просив Вівіану повернутися на корабель.
— Хто знає, можливо, Слейтон заманює нас у пастку?
Але Бокко заспокоїв:
— Не хвилюйтеся, ви всі в цілковитій безпеці.
Подорожні рушили далі. Гатлінг давав пояснення Томсону, згадував різні випадки зі свого першого перебування на Острові. Нарешті подорожні підійшли до резиденції. Тут на них уже чекали.
Негр блиснув білими зубами, розкривши рота в широкій усмішці.
— Теж один із колишніх претендентів на руку Вівіани, — з посмішкою відрекомендував його Гатлінг.
— Губернатор просить вас до себе, — сказав негр.
Прибулі спустилися знайомими східцями вниз і зайшли до кабінету губернатора.
Він стояв біля столу і привітно кивнув головою.
— Ласкаво просимо.
— Флоресе! — з подивом вигукнула Вівіана.
— До ваших послуг, — відповів він, потискуючи руку гостям, — прошу вибачення за свій вигляд.
Усе лице Флореса посиніло, шия спухнула, а на скроні виднівся великий шрам, з якого ще сочилася кров.
— Ви поранені? — запитала Вівіана. — Можливо, вам зробити перев'язку?
— Ні, дякую, — відповів Флорес, прикладаючи до скроні хустку. — Проста подряпина.
— Не томіть, Флоресе, скажіть, де Слейтон? Він живий?.. — нетерпляче запитав Симпкінс.
Флорес розвів руками.
— Позавчора він несподівано з'явився на Острові та був арештований мною. Вночі я пішов перевірити караул. Біля самого вугільника, куди був посаджений Слейтон, на мене раптом накинулася якась людина. Це і був Слейтон, якому, очевидно, вдалося вибратися зі своєї в'язниці. Між нами зав'язалася боротьба. Він ледве не задушив мене моїм шарфом. Потім… — Флорес запнувся, — потім Слейтон кинув мене в каюту, де він був ув'язнений, і замкнув. Що було далі, я дізнався лише тоді, коли Бокко звільнив мене. Він сам розкаже вам про те, що сталося.
— Мені вдалося переговорити з остров'янами та переконати їх не підкорятися Слейтону, — сказав Бокко. — На світанку Слейтон скликав усіх і наказав нам готуватися до бою з вами, — Бокко показав на Гатлінга. — Але всі, як один, відмовилися. Слейтон кричав, тупотів ногами. "Уб'ю", — говорить. А я тут і кажу. "Що з ним церемонитися? Давайте зв'яжемо його!" Ми до нього — він від нас. Ми погналися, та де там! Він кинувся у воду і зник. Пішли розшукувати, Флореса. Здогадався я у вугільник заглянути, а він там лежить. Випустили його, і — ось він!
Симпкінс слухав з напруженою увагою.
— Слейтон живий. Слейтон на Острові. Симпкінс на Острові. Значить, Слейтон буде спійманий, — випалив він несподівано.
IX. "БОГИ МСТЯТЬ"
Наступного дня Томсон, його асистенти, Гатлінг і Симпкінс одержали запрошення професора Людерса відвідати його. Старий учений жив на краю Острова, на іспанській каравелі. Вона мала квадратну корму, башточки на носі і кормі, високий борт, бугшприт і чотири прямі щогли: фок, грот і дві бізані. Три задні щогли були з латинськими вітрилами, на передній — дві реї.
Хиткий місток вів до цього притулку старого вченого.
— Дивно! — вигукнув Гатлінг, ступаючи на цей місток. — Невже навіть вітрила могли зберегтися? Адже цьому кораблю не менше двохсот років?
— І всі триста будуть, — відповів Людерс, супроводжуючий гостей. — Я власними руками реставрував оцю цінність. Зізнаюся, вона мала досить жалюгідний вигляд. Одного я не міг зробити: випрямити посадку каравели, — сусідні судна здавили її і надто нахилили. Це завдає мені деяких життєвих незручностей. Та ви самі побачите. Прошу пройти за мною.
Вузькою дерев'яною драбиною гості спустилися вниз і зайшли до великої каюти. Дерев'яні лави з точеними ніжками стояли біля стін. Одну стіну займала саморобна шафа, на полицях якої виднілися старовинні рукописи та суднові журнали.
— Будьте обережні, — попередив Людерс, — я вже звик ходити по похилій підлозі. — Тут, у цій бібліотеці, величезні багатства.
— Багатства? Якого роду? — запитав Симпкінс.
— Наукового. Втім, мабуть, і не тільки наукового. Ось документи з корабля "Сивіла". Якийсь Себастьяно Сапрозо, що перебував на іспанській службі, віз кілька бочок золота з Бразилії до Іспанії. Себастьяно не досяг берегів Іспанії. Корабель прибило до Острова.
— Ви дістали цей документ із "Сивіли", — значить, вона і зараз існує? — запитав Симпкінс.
— Так, за старим вугільником, на південь від "Єлизавети".
— Ну, а золота ви не шукали?
— Навіщо воно мені? — просто відповів Людерс. — Можливо, що збереглося і золото. Воно, як мовиться в документі, лежить у трюмі. Але корабель настільки ветхий, що було б безумством спускатися в трюм. У сусідніх каютах, — продовжував Людерс, — у мене зберігаються колекції.
— Скажіть, ви не досліджували підводну частину Острова? — запитав Томсон.
— На жаль, ні, — із зітханням відповів Людерс. — У нас є водолазні костюми, але я не міг полагодити повітряні насоси. Драга, лоти — ось все, що було мені доступно.
— Звідки узяв Себастьяно стільки золота? — зацікавилася Вівіана.
— Це цікава історія.