Внутрішнє життя Анрепризи нагадує шкільну жорстокість, хоча, мабуть, все ще гірше — тут ніхто не захистить. Непристойні вигуки, несправедлива агресія, сексуальні домагання і одвічні війни за владу — все, як у ваших найгірших спогадах про шкільне подвір'я. Удаваний спокій рекламного середовища нагадує шкільні кошмари, але це набагато гірше. Кожен може дозволити собі бути нахабним з іншими, наче йому вісім років, і це слід сприймати з усмішкою, бо всі подумають, що ти "не прикольний". І, як ведеться, найбільш хворі якраз ті, хто вважає себе найздоровіши-ми: генеральні арт-директори переконані, що вони гідні статусу "генеральних", екаунт-менеджери впевнені, що [135] вони не "генеральні" зовсім помилково, відповідальних за доставку чекають відставки, шефів чекають на лаві підсудних, а генеральних директорів — на вечірці. Куди ж подівся Джеф? Октав щось жодного разу не бачив його протягом усієї подорожі. Шкода, бо якраз цей менеджер-передовик міг би розкрити таємницю, що за страх крає душі дирекції "Росса". Певно, Дюлер-Велике-Л айно знов устромив їм ножа в спину.
На пляжі Октава аж до сліз захоплюють спітнілі жіночі тіла, до яких налипає пісочок, — із синцями на стегенцях, з подряпинами на колінцях. Ще одна затяжка, і він ризикує улопатися по самісінькі вуха в якусь жіночу лопатку. Щодня він потребує хоч невеличкої часточки Краси. Він обіймає Оділь лише тому, що від неї віє Obsession. І він годинами говорить з нею про її ліктик.
— Я обожнюю твій гострий лікоть, бо він вказує на майбутнє. Дозволь мені милуватися ним, якщо ти сама не усвідомлюєш його влади. Якщо вибирати між ним і тобою, я вибираю ліктик. Підкури цигарку, так, наближуй вогонь до свого обличчя. Спокушай мене як завгодно, але це не заважатиме мені цілувати твій ліктик. Він — мій рятувальний круг. Він рятує моє життя. Так, він існує, нарешті я знайшов його. Я заповідаю своє тіло твоєму тендітному ліктю, бо він розчулює мене до сліз. Твій лікоть — це суглоб, укритий шкірою, щоправда трохи ушкоджений, мабуть, ти роздерла його до крові у дитинстві. Раніше в тебе, мабуть, частенько була кірочка на цьому місці, яке я зараз цілую. Здавалося б, це не таке вже й велике цабе — лікоть, але я шукаю і не можу знайти іншого стимулу для свого існування цієї миті.
— Моє ти солодятко! [136]
— Облизувати твій ліктик — це єдине, чого я потребую. До самої смерті. Він декламує:
Оділі рученька чудесна
— Для мене п'ятка Ахіплеса.
Потім, використовуючи спину Оділь як пюпітр, наш засмаглий Вальмон підписує поштову листівку для Софі:
"Люба моя пані Obsession!
Чи не могла б ти зробити ласку і врятувати мене від самого себе? Якщо ні, то я стану в воду і тицьну пальці в розетку. Є дещо гірше, ніж жити з тобою, — залишитися без тебе. Повертайся. Якщо повернешся, я подарую тобі "New Beetle". О'кей, це придуркувата пропозиція, але це твоя помилка: відтоді, як ти пішла, я стаю дедалі серйознішим. Я переконався, що немає іншої дівчини такої, як ти. Звідси висновок: я тебе кохаю".
У підпису немає потреби, Софі впізнає його стиль. Відправивши цю листівку, Октав одразу почав шкодувати, що не стоїть зараз перед нею на колінах із молитвою: "допоможи мені погано мені я не можу жити без тебе ми не повинні розлучатися якщо я втрачу тебе то втрачу все"; чорт забирай, плазувати біля її ніг — ось що він мусить робити, невже він і на це не здатний?
До Софі у нього були фірмові способи чіпляння дівчат. Перший такий: він починав дошкуляти їм, буцімто у них штучні вії, ті заперечували, тоді він просив їх заплющити очі для перевірки і, користуючись нагодою, цілував їхні сяючі губки. Був і інший прийом — "вантажівка": [137]
— Скажи "вантажівка".
— Вантажівка.
— Біп-біп (натискаючи на груденята). Було в запасі й парі:
— Б'ємося об заклад, що я торкнуся твоєї сідниці, не чіпаючи твого одягу.
— О'кей.
— Програв! (І кладу руку прямо на сідницю.)
Ще один прийомчик — "текіла бум-бум": просиш дівчину потримати в зубах шматочок лимона, насипаєш їй на долоню трохи солі, потім злизуєш сіль, запиваєш текі-лою і закусуєш лимончиком із її ротика. Після трьох подібних сеансів місце лимончика зазвичай займає язик
Як не дивно, ці прийоми завжди спрацьовували. Тільки із Софі все було по-іншому. Він удавав, що цікавиться нею по-справжньому. Вона робила вигляд, наче вірить у це. Зрештою, вони обидва увірували в те, про що не говорили. І одного дня вона запитала:
— Чому ти нічого не говориш?
— Коли я нічого не кажу, це добрий знак; бо він свідчить, що я зніяковілий. Коли я зніяковілий — це дуже добрий знак, бо він свідчить, що я спантеличений. Коли я спантеличений — це дуже добрий знак, бо він свідчить, що я закоханий. А коли я закоханий —це дуже поганий знак.
Він закохався в неї, бо вона була одружена. Він прикипів до неї, бо вона не була вільна. Він працював разом з нею в "BDDP and TWA", але ніяк не міг домогтися її. Він покохав її, бо і сам був одружений, бо це було заборонено, втаємничено та підступно. Він полюбив її так, як люблять тих жінок, до яких не можна залицятися, — матір, сестру, подруг батька, свою першу дівчину; таке кохання [138] неможливе, тому і дивовижне. У коханні діє принцип доміно: перше падіння спричиняє усі подальші. Вона вабила його, як і всі чарівні дівчатка з його дитинства, тобто вона не повинна була про це здогадуватися. Потім він сказав їй: "Коли я закохуюсь, це поганий знак", і її це не здивувало. Він призначив їй побачення на мосту Мистецтв, третя лава від Французької Академії, навпроти Нового мосту, там де Сена розливається на два рукави, наче відкривається для майбутнього. Те, що відбувалося потім, було надто прекрасним, аби бути правдою. Уже того, що вона прийшла на побачення, було досить.
— Даруйте мені, панночко, чи можу я запитати ваш номер телефону, аби я міг зв'язатися з вами найближчим часом?
— Звичайно, пане...?
— Октав, називайте мене Октавом. Мені здається, що я закохався у вас. Вас не засмутить, якщо я потискаю ваші груди, якщо на те ваша ласка, пані?
— Робіть як знаєте. Але чи не могли б ви сім разів пройтися своїм язиком у моєму роті, перш ніж ми продовжимо нашу розмову?
— Ви часом не знаєте, де б нам цим зайнятися?
Прикро, коли закохуєшся так легко. Цей шалений вибух чуттєвості у одружених коханців живиться постійним передчуттям загрози. Задоволення — дамоклів меч одруження. Софі повела його до парковки біля агенції на вулиці Новий міст — там було темно і тихо, вони кохалися, притуляючись до бетонного муру, між двома службовими чортопхайками. То був найдовший оргазм у їхньому спільному житті. Потім вона взяла його мобільний телефон і залишила в його пам'яті свій номер:
— Аби ти не міг сказати, що загубив його. [139]
Октав був так шалено закоханий, що навіть тіло його повставало, коли він розставався із Софі: з'являлися прищі, алергічні висипки, червоні плями на шиї, зубний біль, тривале безсоння. Даремно покладати весь контроль за тілом на мозок, все одно повставатиме серце і спустошуватимуться легені. Коли зрікаєшся кохання — стаєш потворним і кволим. Існування без Софі знівечило Октава. Процес розпаду триває й досі: тепер він потребує не наркотиків.
— МІЙ ДРУЖОК КРИЧИТЬ ВІД ГОЛОДУ!
Октав кричить у мікрофон. Оділь витанцьовує кадриль. Вони завітали до нічного клубу в готелі, Октав узявся ставити диски. Він змушений вдовольнятися тим, що є, кілька максі-дисків, збірник французької естради і три старовинні платівки на 45 обертів. Що маємо, те маємо — але він спромігся укласти програму і з цього. Випадково він натрапив на кращу у світі пісню: "Як це добре/їхати кудись/Руки вгору, руки вниз/І співати" у виконанні Ерги Кітт. Потім він полегшує програму і ставить "гоцалку" YMCA.
— Музика гурту "Village People" — як вино, — повідомляє Октав. — Чим старіше, тим краще.
Хай буде все, тільки не "Магсіа Ваїіа"! Час від часу Оділь пригортається до нього, коли їх бачать її подружки, тільки-но вони відвертаються, вона теж відсторонюється. Не те що там він їй подобається, ні, просто вона хоче викликати заздрість подружок Октав почувається старим і потворним у такому молодому і гарному оточенні. Він хапає її за руки і лютує:
— Які ви нудні, вісімнадцятирічні кокетухи!
— Не нудніші за деяких тридцятитрирічних розлучених самців! [140]
— Це точно. Єдина річ, яку я ніяк не можу змінити, це мій вік.
Він залицяється до всіх гарненьких дівчат, аби не встигати думати, чого він чіпляється до всіх гарненьких дівчат. Відповідь знайти дуже легко: щоб не залишитися з однією з них.
Пізніше так нічого і не сталося. Октав провів Оділь до кімнати — її хитало. Він розлігся на ліжку, а вона пішла до ванної кімнати, і він чув, як вона блювала. Потім вона спустила воду, почистила зуби, сподіваючись, що він нічого не помітить. Коли вона роздяглася, Октав спочатку удавав, наче спить, а потім і насправді заснув. У кімнаті тхнуло блювотиною та "Флюокарилом".
Дорогою назад у літаку жінки жалілися одна одній на зіпсовані зачіски та несправні дезодоранти. Октав голосно декламував "Слова, слова" Алена Делона з пісні Даліди:
Так дивно
Я не знаю що сталося зі мною сьогодні ввечері
Я дивлюся на тебе наче вперше
Я не знаю як тобі сказати
що ти моя чарівна історія кохання
яку я ніколи не дочитаю
Ти вчора і сьогодні
і завжди
Ти моя єдина правда.
Дивно, якими важливими іноді стають другорядні, здавалося б, речі.
Ти, як той вітер, що на скрипках грає і здалеку троянд доносить аромат. [141]
Жоден з його однолітків не наважиться сказати щось подібне.
"Для мене ти єдина музика, що змушує зірки кружляти в танці".
Він частенько реготав над цими словами разом зі своїми сп'янілими друзями. Чому вони здавалися йому такими смішними? Чому нам стає незручно від романтики? Ми соромимося власних почуттів. Ми цураємося високих слів, ніби чуми. Але навіщо нам звеличувати нашу черствість?
Ти моя заборонена мрія
Мій єдиний біль
І моя остання надія.
Секретарки, які зараз заливаються сміхом, дивлячись на нього, залилися б сльозами перед першим-ліпшим чоловіком, який би насмілився промовити "ти моя заборонена мрія", дивлячись їм просто в очі. А може це нервовий сміх — через нестерпне бажання? Вони змінюють тему і починають теревенити про спеціальні пільгові тарифи на друк фотографій для співробітників Антрепризи.