(Хапає одну).
Ой лишенько! Яка худюча!
(Хапає іншу).
А це? Огидниця якась!
Ламії
Тобі, паскудо, кращих зась!
Мефістофель
Чи до малої піддобриться?
З рук вислизла, мов ящуриця,
Коса-змія, хоч ізневірсь…
Хай краще вже оця довганя…
Гай-гай! Даремні намагання!
Та це ж шишкоголовий тирс!
Хіба підлізти до товстулі
Та з нею десь піти на гулі —
Хоч тут невдача не спітка!
Пухка й крихка — такі на сході
Завжди були в ціні і в моді…
Брр! Пирсла порхавка гидка!
Ламії
Гей, налітайте роєм чорним,
Грізною хмарою огорнем
Цього причепу відьмача!
У пику биймось кажанами!
Не схоче жартувати з нами,
Нехай удруге вибача!
Мефістофель
(обтрушується)
Я й досі не набрався тями;
На півдні й півночі — те ж саме,
Як там, тут привиди бридкі,
Народ, поети теж гидкі.
І тут однакий маскарад,
Під масками красунь шукав я —
Потвор жахливих одкривав…
Та від обману б не втікав я,
Аби лиш довше він тривав.
(Заблудився поміж каміння).
Та де ж це я? І що за знак,
Що не вхоплю тропи ніяк?
То по гладкому йшов неначе,
Тепер застряв між каміняччя;
І як я виберуся звідси,
І як найду ізнов ті сфінкси?
Чи це ж таки можлива річ —
Така гора в одну лиш ніч?
Е, тут народ не те, що наш,
І Блоксберг носять на шабаш.
Ореада
(з природної скелі)
Ходи сюди! Моя гора,
Ти ж бачиш сам, як світ стара.
Вшануй мої круті пороги,
Це Пінда славного відроги
Отак далеко простяглись;
По них тікав Помпей колись…
А то — мара, уяви гра —
О півнях щезне та гора;
Таке тут часто постає
І раптом ніби розтає.
Мефістофель
Хвала тобі! Твоє чоло
Дубами густо заросло,
Що й сяйво місяця ясне
Між них пітьми не розжене.
Але яка то світлина
З-за хащів тихо вилина?
І як складається усе —
Та це ж Гомункула несе!
Ти звідки це, малий гультяю?
Гомункул
Та я собі туди-сюди літаю,
Страх хочеться розбить тюрму скляну,
Родиться справді, стати на стану,
Та ще не зважився до краю —
Аж боязко, як подивлюсь;
А це пішов на підслух, признаюсь:
Два мудреці між себе щось говорять
І про природу безнастанно спорять.
Хотів би я все до кінця почуть —
То й я нарешті, може, взнаю,
Що, власне, я вчинити маю.
Мефістофель
Ти дій завжди на власну руч.
Бо де заводиться привиддя,
Там для філософа угіддя.
Він їх натворить ще з десяток,
Щоб показать ума достаток…
Лиш блудячи до правди знайдеш ключ.
Родиться хоч — родись на власну руч.
Гомункул
Чом не чинить, як радять мудрі люди?
Мефістофель
Ну що ж, лети! Побачимо, що буде.
(Розходяться різно).
Анаксагор
(до Фалеса)
То на своєму ти стоїш несхибно;
Яких тобі ще доказів потрібно?
Фалес[82]
Покірна хвиля волі вітерка,
А від скали крутої утіка.
Анаксагор
Вогнем земним гора ця спорядилась.
Фалес
Первінь життя в волозі зародилась.
Гомункул
(між ними)
Ведіть мене, уми ясні,
Кортить родитися й мені.
Анаксагор
Скажи, Фалесе, бачив ти коли,
Щоб води в ніч таку скалу звели?
Фалес
Живу природу ув одвічнім русі
Ні день, ні ніч не замикає в прузі,
Все певним ладом створює вона,
Насилля і в великому не зна.
Анаксагор
А тут не так! Плутона пал огненний
І дух Еола, в вибухах шалений,
Землі старої розпороли кору
Й на рівняві піднесли миттю гору.
Фалес
А що нам далі, зрештою, провадить?
Гора — горою, що кому не вадить.
Це спір такий — аби прогаять час
Та нудить тих, хто вислухає нас.
Анаксагор
Вже на горі кишать тубільці —
Там мірмідонці в кожній щілці,
Дактилі, карлики, мурашки —
Все запопадливі комашки.
(До Гомункула).
Ти до великого не рвавсь,
За склом одлюдником ховавсь.
Коли кохаєшся у владі,
Будь за царя отій громаді.
Гомункул
А як Фалес?
Фалес
Я б не хапавсь;
З малими змалієш навіки,
З великими й малий — великий.
Поглянь! Он хмара журавлів;
На той народ впаде їх гнів —
То й на царя були б у злобі.
Ось, пазуристі, гостродзьобі,
Вони обпали дробину,
Несучи згубу всім жахну.
Того пігмеї й заробили,
Як мирних селезнів побили,
Бо з душогубства вироста
Жорстока, невблаганна мста.
За кров пролиту вірні друзі
Катам одплатять по заслузі;
Не допоможуть їм щити,
Не захистять списи і стріли;
Мурашки трупом гору вкрили,
Дактилі врозтіч — хто куди.
Анаксагор
(по паузі, урочисто)
Донині я уславлював Гадес,[83]
Тепер звернусь угору, до небес…
Ти благісна, ти добрісна,
Трийменна і триобразна,
Діано, Луно, Прозерпіно! —
Врятуй народ мій від загину!
Ти мрійно сяюча і сяйно мріюча,
Надійно знаюча і тайно діюча,
Безодню таємниць ти нам одкрий,
Явись без чар у моці віковій.
(Пауза).
То заклик допоміг?!
Мої слова
Вона вчува —
Природи зрушується біг.
Все ближче й ближче лине он —
Богині круглий сяйний трон,
Кривавим відблиском багриться,
Росте безмірно — страх дивиться!
Спинись, кружало вогнезоре,
Ти знищиш нас, і землю, й море!
То правда, що чаклунський спів
Зухвалих фессалійських дів
Униз звертав твою дорогу
Ділам злочинним на помогу?
От світле коло потьмарилось,
Враз трісло, блисло, заіскрилось…
Який там гул, яке шипіння,
І гримотіння, й вітровіння!
Перед богинею впаду —
Даруйте! Я призвав біду.
(Падає ниць).
Фалес
Що чулося, що бачилось йому?
Що сталося, ніяк я не дійму.
Я все сприймав не так, як він, інакше.
Це ніч якась химерлива, однак же
Наш місяць так, як за старих часів,
Висить спокійно, де й висів.
Гомункул
Поглянь на карликів жилля —
Раніш там не було шпиля.
Я чув — гора аж застогнала,
То скеля з місяця упала
І причавила всіх як стій,
Байдуже їй, чужий чи свій.
А все ж велика творча сила,
Що, низом діючи й верхом,
За ніч одну звести зуміла
Гори скелястої огром.
Фалес
Облиш те все! То лиш фантом!
Хай гине бридь — нам мало горя,
Хоч ти й хотів царем там буть.
Ходім на світле свято моря,
Чудних гостей уже там ждуть.
(Ідуть геть).
Мефістофель
(дряпаючись горою з другого боку)
Знов лізь по тій крутій тропі скалистій
Та спотикайсь об прикорні дубів!
У нас на Гарці дух такий смолистий,
Мов сірка тхне — той запах я злюбив.
А тут така вже сторона мізерна —
Нема нічого схожого ні зёрна…
Чудні ці греки — нічим їм, либонь,
Роз'ятрювать пекельницький огонь.
Дріада
Розумний вельми ти у себе дома,
А тут тобі звичайність невідома.
Чим згадувать весь час про рідний край,
Святим дубам пошану тут воздай.
Мефістофель
Що втратимо, про те завжди гадаєм,
До чого звикнем, те здається раєм.
Але скажи — яка то там трійня
В печері тій, де світло ледве блима?
Дріада
То Форкіади. Познайомся з ними,
Якщо тебе перестрах не спиня.
Мефістофель
А чом би й ні! Та я ж до всього вправний,
Проте дивуюсь, дивлячись на них:
Вони бридкіші, як альравни,
Іще не бачив я таких.
Усі гріхи смертельні навіть,
Коли б їх поруч тут поставить,
Здалися б кращими за них.
Адже страховища подібні
І в нас у пеклі непотрібні,
А тут, у цім краю краси,
їх як античних величають…
Та вже мене вампіри помічають,
Я чую їх шиплячі голоси.
Форкіада
Подайте око, сестри, хай спитає,
Хто це в наш храм зухвало так вступає.
Мефістофель
Добродійки! Дозвольте підійти
І в вас благословенства засягти.
Хоч я немов на чужині знаходжусь,
А вам далеким родичем доводжусь.
Вже бачив я усіх старих богів,
І Рею, й Опс поклоном я почтив,
І навіть Парок, теж дочок Хаоса,
Мені зустріть недавно довелося, —
Але скажу, ніхто не рівня вам;
Я захвату словами не віддам.
Форкіади[84]
Цей дух говорить ніби щось тямуще.
Мефістофель
Дивуюсь я лиш одному — чому ще
Поет ні жоден вас не оспівав?
Зображень ваших теж я не видав,
А вас різець не згірше міг би вдати,
Як ті Венери, Гери та Паллади.
Форкіади
Занурені у ночі самоту,
Не думали ми втрьох про славу ту.
Мефістофель
Авжеж, ви живете собі самітно,
Нікого вам, нікому й вас не видно.
Та краще ж інше місце вам обрать,
Де розкіш і мистецтво вдвох царять,
Де що не день різноманітних кроїв
Із мармуру увічнюють героїв,
Де…
Форкіади
Замовчи! Не спокушай дарма!
З усього того нам пуття нема…
В пітьмі ми зроджені, споріднені пітьмі,
Ніхто не знає нас — хіба себе самі.
Мефістофель
То байдуже! Ви ж можете на пробу
Другому передать свою подобу.
Одне в вас око, й зуб один на трьох,
Та суть трійну вмістили б ви і в двох, —
Це повністю в міфологічнім дусі;
А в третю я на час який вселюся.
Чи згодні ви на те?
Одна
Ну, сестри, як?
Інші
Аби без ока й зуба — хай і так.
Мефістофель
Позбавитись найкращої оздоби —
Не буде досконалої подоби.
Одна
Ти з двох очей одно собі заплющ
Та ікло з рота вискали чимдужч, —
І, в профіль глянуть, будеш акурат
На нас похожий, ніби рідний брат.
Мефістофель
Я рад! Хай так.
Форкіади
Хай так!
Мефістофель
(як Форкіада у профіль)
Я мов картина —
Хаосова улюблена дитина!
Форкіади
Тут троє нас — і всі Хаоса діти.
Мефістофель
Пошився я — ганьба! — в гермафродити.
Форкіади
На нову трійцю просто глянуть любо —
Тепер у нас два ока і два зуби.
Мефістофель
Всіх поглядів я мушу уникати,
Хіба піду в аду чортів лякати.
(Пішли геть).
Скелясті затоки Егейського моря
Місяць підбився в зеніт.
Сирени
(лежать по скелях, співають у супроводі флейт)
Як тебе колись, бувало,
З неба зводили зухвало
Фессалійські чарівниці, —
То й тепер поглянь, царице,
З пітьми ночі вниз на хвилі,
Млистим блиском заяскрілі,
І осяй в'юнкий народ,
Що вигулькує із вод.
Ми у тебе служба пильна,
Будь же, Луно, нам прихильна!
Нереїди і тритони
(як морські дивогляди)
Залунали дзвінко тони
На усі морські затони,
Добриніли аж до дна…
Ми покинули глибини,
Захист наш од хуртовини,
Зве нас пісня чарівна.
Для врочистої нагоди
Повдягали ми клейноди —
Злото, перли, самоцвіти
І намисто коштовите,
Безліч рідкісних окрас…
Ви скарби ті наспівали,
Як мандрівців чарували, —
Все те маємо од вас.
Сирени
Знаєм ми, що в синім морі
Риби грають на просторі,
Ходять вільно вшир і вглиб.
Ви вдягли коштовні шати,
Тільки ми б хотіли взнати,
Що значніші ви од риб.
Нереїди і тритони
Щоб ті сумніви розбити,
Нашу вищість появити
Вже й раніше ми могли б.
Браття, сестри, нумо, швидко,
Попливімо — буде видко,
Що значніші ми од риб.
(Пливуть геть).
Сирени
Де й ділися вмить!
їх рій в Самофракію мчить,
І вітер сприяє плавбі.
Чого ж то тягне так звірів
До царства величних кабірів?
Боги ті на всіх не походять,
Невпинно самі себе родять,
Незнані довіку й собі.
Стій на місці, стій,
Місяцю святий,
Щоб ще ніч потривала,
Щоб зоря нас не прогнала.
Фалес
(на березі до Гомункула)
Тебе я до Нерея поведу,
Уже його печера на виду.
Примхливий, впертий то старик,
На всіх і все бурчати звик,
І що не чинить людський рід, —
Усе йому не так, як слід.
Та він в майбутнє прозира,
Чимало робить і добра.
Тому-то в світі немала
Йому пошана і хвала.
Гомункул
Постукаймося, що б там не було!
Ачей вціліє і вогонь, і скло.
Нерей
Чи й справді людський голос я почув?
Одразу гнів у серці спалахнув!
Створіння ті богам рівнятись хочуть,
Хоч вище себе зроду не підскочать.
Мені б, як богу, вже спочить пора,
А все бажаєш доброму добра;
Та всяк, нарешті, власним робом ходить
І тим нанівець всі поради зводить.
Фалес
А все ж тобі звіряємося ми,
Ти, мудрий діду, нас напоуми!
Цей вогник-чоловічок буде рад
Послухатись у всім твоїх порад.
Нерей
Порад! Чи з них було пуття в людей?
Розумне слово не для їх ушей.
Хоч своєум і напита біди,
Держиться він свого ума завжди.
Паріса ж я, як батько, всовіщав,
Щоб він чужої жінки не чіпав.
Як він зарвавсь до грецьких берегів,
Йому я все прийдешнє провістив:
Пожар, і дим, і звалища будов,
Жахну різню, пролиту морем кров,
Страшний суд Трої, ввінчений в піснях
Потомним дням на подив і на жах.
Та він не слухав осторог моїх,
Зробив як знав — і Іліон поліг,
Гігантським трупом в муках розпластавсь,
Орлам із Пінда на поталу давсь.
Та й Одіссею я прорік в свій час
Цірцеї хитрість, Поліфема сказ
І нерозсудливість товаришів…
А він таки по-своєму рішив!
По волі хвиль він довгий час носивсь,
Аж випадком в гостинний край прибивсь.
Фалес
Так, мудрецеві прикро все те бачить,
Та хтось колись за раду і віддячить,
А золотник удячності завжди
Переважа невдячності пуди.
У нас поважна справа, не дурниця;
Цей хлопчик хоче так як слід родиться.
Нерей
Найкращий настрій ви зіпсуєте!
Мені сьогодні в голові не те:
Дочок Дорід я в гості запросив,
До мене прийдуть грації морів.
І сам Олімп — не тільки що земля —
Таких створінь повабних не явля;
Вони шугають, зграбні і знадні,
На водянім драконі чи коні,
З стихією зливаючись всуціль,
Мов ніжна піна на поверхні хвиль.
В перловій колісниці навзавід
Мчить Галатея, краща між Дорід;
Коли Кіпріда з Пафосу пішла,
Вона богині місце зайняла
І осягла по ній у спадок там
І колісницю, і престол, і храм.
Тож геть! Не хочу я цю світлу мить
Зненавистю і сварами тьмарить.
Йдіть до Протея! Знає той стовид
І створення, і перетворень хід.
(Подався до моря).
Фалес
Мабуть, ізнов порожняком повернем,
Бо той Протей удавсь собі химерним:
Його де стрінеш — він щезає вмить,
А й скаже що, то годі зрозуміть.
Та якщо конче хочеш раду мати,
То мусимо таки його спіймати.
(Віддаляються).
Сирени
(угорі на скелях)
Що здалеку там біло
Над хвилями замріло?
Чи то човнів вітрила,
Мов лебедині крила,
Чи то морські невісти
Чудово-променисті?
Спустімся з кручі нижче,
Почуймо голос ближче.
Нереїди і тритони
Вернулись ми щасливо,
Везем вам дивне диво:
На черепашій броні
Кабіри, як на троні.
Богів усі стрічайте,
Піснями величайте.
Сирени
Малі ви на тілі,
Великі на силі,
Надія корабельникам,
Рятунок потопельникам.
Нереїди і тритони
Із нами вже кабіри;
Святкуймо свято в мирі!
Од сили їх святої
Нептун засне в спокої.
Сирени
Ми проти них малі.
Як тонуть кораблі,
їх сила, всім на подив,
Рятує мореходів.
Нереїди і тритони
Ми трьох взяли; четвертий
Не хтів іти, упертий,
Сказавши, що один
За всіх їх дума він.
Сирени
Глузує бог із бога —
Нічого їм від того,
А ми шануймо всіх,
Щоб не страждать від них.
Нереїди і тритони
їх, власне, цілих сім.
Сирени
А де ж їм бути всім?
Нереїди і тритони
Цього не можем сказати,
Хіба на Олімпі спитати;
І думаєм чогось ми,
Що є вже там і восьмий.
Ті припливуть пізніше,
Розвинувшись повніше.
Вічно пориваються
В далечінь славути,
Неосяжне осягнути
Ревно сподіваються.
Сирени
Молитись нам
Усім богам,
Чи тут, чи там
Стоїть їх храм.
Нереїди і тритони[85]
Перед нам тут вести дано,
Хто б нашу славу змірив?
Сирени
Ви більші, ніж герої
Історії старої;
Вони дістали лиш одно,
Якесь там золоте руно,
А ви — кабірів.[86]
Загальний хор
(підхоплює)
Вони лиш золоте руно,
А ми (ви) кабірів!
Нереїди й тритони пливуть далі.
Гомункул
Немов горшки, потвори ці,
Поглянеш — глина гола,
А розбивають мудреці
Об них твердії чола.
Фалес
Усякий з них того й бажа:
В монеті ціниться іржа.
Протей[87]
(незримо)
І я, старий, скажу радніше,
Що чим чудніше, тим гідніше.
Фалес
Де ти, Протею?
Протей
(як черевомовець, то ніби здалеку, то зблизька)
Тут! і тут!
Фалес
Оддавна був ти баламут!
Та я ж тобі старий товариш,
Мене так просто не обмариш.
Протей
(ніби здалеку)
Прощай!
Фалес
(нишком до Гомункула)
Він близько десь.