Незабаром вони вийшли під такою ж назвою окремою книгою. В цих записках він нарікає на штабних чинів, кажучи, що вони все приховували від нього і що він був на кораблі пасажиром.
Але тут Семенов, як звичайно, схитрував, щоб надати своїй книзі характеру об'єктивності. Звичайно, він знав про все більше, ніж треба, бо адмірал вважав його своїм другом. Далі він вигороджує і Рожественського. і штаб, і самого себе. Через те, що "Расплата" спочатку друкувалася в "Русі", і всі інші передові газети того часу поставились до Рожественського більш-менш поблажливо, вважаючи його мало не своєю людиною, тоді як консервативна преса, навпаки, люто нападала на нього. А насправді це був на рідкість реакційний адмірал. Коли ескадра стояла біля Мадагаскару, ось що він писав своїй дружині в листі від 20 лютого 1905 року, опублікованому згодом в журналі "Море" (1911 р., № 6, с. 52):
"...а що за неподобства діються у вас в Петербурзі і по інших місцях європейської Росії! Панькання під час війни до добра не доведе. Це саме час, коли слід тримати все в кулаках і кулаки самі в цілковитій готовності до дії, а у вас усі голови повтрачали і займаються балаканиною. Тепер саме треба військами все задушити і всім вільностям край покласти: заборонити страйки найблагонаміреніші і душити немилосердно верховодів".
У відставці Рожественський безвиїзно жив відлюдьком у Петербурзі та був прив'язаний до своєї квартири, як пугач, що лякається ясного світла, до свого дупла. "Я — чорний ворон",— похмуро повторював адмірал слова божевільного мельника з опери "Русалка". Манія величності не покидала
поки
uvm
Рожественського, що й раніш ставився з презирством до людей, аж пі життя його раптом не обірвалося. У ніч під 1 січня 1910 року в нього па квартирі у тісному колі готували традиційну вечірку. По-святковому був сервірований, стіл, але бокал господаря так і не піднявся назустріч новому рокові. Під час гри в карти з гостями "чорний ворон" Цусіми по-адміраль-ському розхвилювався, почав сіпатись, посинів і, впавши з стільця, одразу вмер.
3& У Ленінградському військово-мррському архіві, фонд № 417, справа по опису № 81 — "Олдгамія", зберігся цей документ, який був представлений в головний морський штаб Трегубовим при донесенні про плавання. Зміст його такий: "Прапорщику Трегубову, командиру загиблого призового судна "Олдгамія". Рапорт. Доводжу до відома Вашого благородія, що Ваше спорядження вважаю ганебною І передчасною втечею від ввірених Вам людей, що суперечить обов'язкові честі і є ганебним інстинктом самозбереження, є нічим не обгрунтованим перевищенням влади, і крім того; тим, що не служить на користь і врятування людей в розумінні некомпетенції прапорщика Зайончковського в морській справі і вважаю Ваш наказ одним із тих безглуздих розпоряджень, основаних на особистих взаєминах, що їх. неодноразово робили Ви. Прапорщик Володимир Потапов. 22 червня 1905 року".
40 В англійській газеті "The Japan Daily МаіІ", що видавалася в ІокогамІ, від 31 травня 1905 року було надруковано: "Крейсер "Ідзумі" (раніш "Эсмеральда" 2950 тонн) був тяжко пошкоджений і мусив покинути поле бою".
41 Згодом Н. Новиков написав такі книги: "Похід 2-ї ескадри Тихого океану", вид-во Морського генерального штабу, 1914 р.; "На кораблях Крузенштерна", "Молодая гвардия", 1930 р.; "Кругосветное, путешествие "Литке", вид-во МТП, 1933 р.
42 Ось що самі японці пишуть про бій з "Громким": "Ворог хоробро бився; коли наш загін збив його прапор, він негайно підняв його знопу, потім він вправно випустив міну, якої "Сірануї" ледве уник; снаряди його лягали добре, і в "Сірануї" влучило понад 20 штук, так що, втративши можливість користуватись правою машиною і рульовим приводом, не можна було як слід управляти ним, і він опинився в невигідному становищі, змушений" битися, крутячись на одному місці. На "Сірануї" уже понад 4 ра:ш міняли бойовий прапор..." ("Опис воєнних дій на морі в 37—38 pp. МсЙдзЬ.
Упоряджено Морським —генеральним штабом в ТокГо. Том IV, с. 158— 159).
48 Як згодом виявилось, з семисот чолрвік команди "Наварина" врятувались, крім Седова, ще двоє: кочегар Порфирій Тарасович Деркач і комендор Степан Дмитрович Кузьмін. Після загибелі броненосця вони обидва тримались на воді чотирнадцять годин, плаваючи на кришці ящика. Такі самі страхіття, як і Седов, пережили на хвилях Деркач і Кузьмін; У напівнепритомному стані їх підібрав англійський' пароплав і здав у Тянь-Цзіні російському консулові.
44 Російським крейсерам все ж довелося роззброїтись. Згодом уряд не знав, як поставитись до адмірала Енквіста і його офіцерів: чи віддати їх під суд за те, що вони не виконали бойового наказу, чи нагородити їх за те, що вони врятували три судна. На них просто махнули рукою.
Енквіст незабаром вийшов у відставку, оселився в тихій Гатчині і зовсім не з'являвся на людях...
45 У японській книзі "Опис воєнних дій на морі в 37—38 pp. Мейдзі", на с. 156 говориться: "В "Отава" також влучило два снаряди, причому вбило мічмана Міязака'І чотири нижніх чини та поранило старшого лейтенанта Ісікава, ревізора Номура, дев'ятнадцять нижніх чинів і два нестройових".
46 Наступного року моряки "Быстрого" повернулися з японського полону на батьківщину, де прокотилась широка хвиля революційних подій. Мабуть, багато хто з .матросів "Быстрого" дізнались про те, що сталося в 1906 році в.Естонії. Там придушували революцію особливі каральні загони.
Але навряд чи хто-небудь з команди "Быстрого", розкиданої ао різних містах і селах, дізнався про те, що на чолі одного з цих страшних каральних загонів був їхній командир, якому вже надали звання капітана 2-го рангу,— Отто Оттович Ріхтер.
47 У книзі "Опис воєнних дій на морі в 37—38 pp. Мейдзі", яку видано Морським генеральним штабом у Токіо, на с. 157, про "Быстрого" сказано на закінчення ось що: "З ворожого міноносця було взято в полон одного унтер-офіцера, що залишився на міноносці, але судно для дальшої служби вже було непридатне".
48 Командир "Бодрого" Іванов і пізніше, непохитно додержувався таких самих поглядів про розміри втрат японського флоту при Цусімі і навіть висловив їх документально, хоч і трохи іншими словами, в своєму офіційному донесенні. (Див. "Русско-японская война", випуск II, с. 215—216).
49 Читачеві вже відомо, як безнадійно дивились на похід ескадри командир броненосця "Орел" Юнг і командир броненосця "Александр III" Бухвостов (див. першу і другу частини). *
З такими самими важкими настроями плив до Цусіми і командир броненосця "Бородино" капітан 1-го рангу Серебренников. З Мадагаскару він послав 28 лютого 1905 року в Петербург лист, в якому висловлювався дуже одверто: "Кажуть, що ми незабаром ідем до Владивостока. Мабуть, неправда. Іти туди після падіння Артура, іти в тому складі, що ми маємо, не можна, безглуздо; та ми, я в цьому певен, і не підемо, навіть коли з'єднаємось з 3-м загоном. Після того, як здали Мукден, про що нам розповіли сьогодні французькі телеграми, йти ми не можемо; цього не повинно бути, бо це буде рокова помилка..." (див. видання в. к. А. М. "Военные флоты", 1906, с. 66, додатки).
50 О першій годині ночі японський міноносець підібрав у морі голого чоловіка. Це був марсовий Семен Ющин. Згодом з'ясувалося, що з дев'ятисот чоловік екіпажу броненосця' "Бородино" врятувався тільки він один.
51 Понад півроку після бою цю дику думку Рожественський не посоромився висловити навіть у пресі, заперечуючи статтям Кладо: "...адмірал союзного японцям англійського флоту, який зосередив свої сили біля Вейхайвея, чекав наказу знищити російський флот, коли б ця кінцева мета виявилась японцям не під силу. ("З листа до редакції", газета "Новое время" від 21 грудня 1905 р. № 10693).
62 Чому наші снаряди не розривались? Після Цусімського бою це питання багатьох цікавило, і всі були переконані, що головне лихо було в снарядних
трубках. Цю версію посилено провадило морське міністерство. Насправді ж причина була інша. От яке пояснення дав з цього приводу знавець військово-морської справи.наш славнозвісний академік О. М. Крилов:
"Комусь з артилерійського начальства спало на думку, що для снарядів 2-ї ескадри треба підвищити процент вогкості піроксиліну. Цей ініціатор виходив із тих міркувань, що ескадра багато часу проведе в тропіках, перевіряти снаряди не буде часу, і на кораблях може статися самозапалювання піроксиліну. Нормальна вогкість піроксиліну в снарядах вважалася десять-дванадцять процентів. Для снарядів же 2-ї ескадри встановили тридцять процентів. Установили і забезпечили такими снарядами ескадру. Що ж вийшло? Коли якийсь із них зрідка влучав у ціль, то при ударі вибухали піроксилінові шашки запального стакана снарядної трубки, але піроксилін, що був у самому снаряді, не вибухав через свою тридцятипроцентну вогкість. Все це з'ясувалося в 1906 році при обстрілі з ескадреного броненосця "Слава" повсталої фортеці Свеаборг. Броненосець "Слава" недобудований, не встиг увійти до складу 2-ї" ескадри, але був забезпечений снарядами, виготовленими для цієї ескадри. При обстрілі з "Славы" фортеці на броненосці не бачили вибухів своїх снарядів. Коли фортеця все ж таки була взята і артилеристи з'їхали на берег, то вони знайшли свої снаряди в фортеці майже зовсім цілими. Тільки деякі з них були без дна, а інші злегка розворочені. Про це тоді було наказано мовчати".
63 В слідчій комісії контр-адмірал Небогатов показав: "Ніякого плану бою або вказівок щодо провадження його не було, взагалі, які були наміри Рожественського — це було для мене невідомо". ("Действия флота". Документи. Книга 3-я, випуск IV, с. 50).
Із свідчень контр-адмірала Енквіста: "Про наступні воєнні операції під час нашого переходу питання не стояло: як я, так і мої командири не були поінформовані про плани командуючого. Думки нашої також не питали... Я зовсім не знав, куди ми йдемо і з яким розрахунком". (Там же, с. 62).
Із свідчень флаг-капітана штабу командуючого ескадрою, капітана 1-го рангу Клап'е де Колонга: "Я був зайнятий механічною роботою здійснювати всі накази й розпорядження адмірала, а їх було так багато, що я не мав змоги задумуватися над планами, якби вони й були".